Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3935/2022
26 квітня 2022 року місто Київ
справа № 756/7671/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ткач М.М., у справі за заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про розірвання шлюбу подружжям, яке має дитину, -
У травні 2021 року заявники ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до Оболонського районного суду міста Києва зі спільною заявою про розірвання шлюбу подружжям, в якій просили розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 06 січня 2011 року у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №13.
В обгрунтування вимог посилалися на те, що 06 січня 2011 року між ними був зареєстрований шлюб, від якого сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказували, що спільне життя у них не склалося, у зв'язку з різними поглядами на життя, відсутністю взаєморозуміння, втратою почуття поваги один до одного.
Зазначали, що шлюбні відносини між ними фактично припинилися, вони не ведуть спільне господарство, проживають окремо, збереження шлюбу неможливе.
Посилалися на те, що сторони досягли згоди та уклали письмову угоду щодо місця проживання дитини після розірвання шлюбу, визначили умови та участь батьків у її вихованні, здійснення батьківських прав та виконання обов'язків.
Вказували, що майновий спір або спір щодо утримання, місця проживання чи участі у вихованні, спілкуванні з дитиною між ними відсутній.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 06 січня 2011 року у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №13.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просила рішення скасувати.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що пункт 4.1. договору між батьками про проживання, виховання та утримання дитини не відповідає приписам ст.ст.180, 185 СК України, оскільки ОСОБА_1 , як мати малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язана сплачувати аліменти на утримання дитини та зобов'язана брати участь у додаткових витратах на дитину, а умови пункту 4.1. договору прямо порушують права дитини на аліменти, які є власністю виключно дитини, а отже вважає, що пункт 4.1. договору є недійсним.
Вказувала, що ОСОБА_1 не бажала розривати шлюб, укладений з ОСОБА_3 , а спільну заяву про розірвання шлюбу між подружжям, що має дітей, засвідчену 22 березня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Фесік С.В. та зареєстрованої в реєстрі за №№887, 888, підписала під шаленим примусом ОСОБА_3 , який фактично змусив ОСОБА_1 підписати цю заяву у нотаріуса, шантажуючи останню неповерненням їх спільної малолітньої дитини з тимчасово окупованої Російською Федерацією території - Автономної Республіки Крим на підконтрольну територію України та залишенням малолітньої дитини на постійне проживання в тимчасово окупованому АР Крим, оскільки ОСОБА_3 ще 03 березня 2021 року вивіз малолітнього сина до своїх батьків, які постійно проживають у місті Керч (Автономна Республіка Крим) і розпочав там процедуру реєстрації та прописки дитини за домашньою адресою своїх батьків, а також розпочав процес отримання малолітньою дитиною - ОСОБА_4 російського громадянства.
Зазначала, що оскільки ОСОБА_1 не мала жодного сумніву щодо того, що ОСОБА_3 виконає свої погрози та не поверне спільну малолітню дитину в Україну, якщо вона не підпише вище зазначені документи, то ОСОБА_1 під примусом чоловіка підписала ці документи, хоча зовсім цього не бажала, а залишити дитину постійно проживати в місті Керч, Автономна Республіка Крим, яка на сьогодні є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією та якій не діють закони України, ОСОБА_1 не могла.
Посилалася на те, що ОСОБА_1 , зацікавлена у збереженні сім'ї та вважає, що у них з ОСОБА_3 немає підстав для розірвання шлюбу. Більш того, на даний час заявники продовжують спільно проживати однією сім'єю в одній квартирі, ведуть спільний побут та спільно виховують їхню малолітню дитину.
Вказувала, що матеріали справи №756/7671/21 містять дві заяви заявника ОСОБА_1 про розгляд справи №756/7671/21 за її відсутності, а саме: заяву від 25 травня 2021 року (а.с. 28) та заяву від 26 травня 2021 року (а.с. 30).
Зазначала, що заяву від 26 травня 2021 року ОСОБА_1 не підписувала та не направляла за допомогою електронної пошти на офіційну електронну адресу Оболонського районного суду міста Києва.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.3 ст.293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
Згідно положень ст.109 СК України подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 січня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, про що зроблено актовий запис №13.
Від даного шлюбу заявники мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У травні 2021 року заявники ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до Оболонського районного суду міста Києва зі спільною заявою про розірвання шлюбу між подружжям, що має дітей, засвідчену 22 березня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Фесік С.В. та зареєстрованої в реєстрі за №№887, 888.
22 березня 2021 року між заявниками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про проживання, виховання та утримання дитини, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Фесік С.В.
У вказаному договорі заявниками було визначено умови проживання, виховання та утримання їх сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст.109 СК України), провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Враховуючи дійсну волю заявників на розірвання шлюбу, яку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виразили у заяві від 22 березня 2021 року, посвідченій приватним нотаріусом КМНО Фесік С.В. та зареєстрованої в реєстрі за №№887, 888, відсутність порушень при цьому їх особистих прав, а також прав їх дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення спільної заяви яку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.109 СК України.
В апеляційній скарзі не заперечується факт підписання ОСОБА_1 заяви про розірвання шлюбу між подружжям, що має дітей від 22 березня 2021 року, в той же час представник заявника ОСОБА_1 вказувала на те, що ОСОБА_1 не бажала розривати шлюб, укладений з ОСОБА_3 , а вказану спільну заяву про розірвання шлюбу остання підписала під примусом ОСОБА_3 , який фактично змусив ОСОБА_1 підписати цю заяву у нотаріуса, шантажуючи останню неповерненням їх спільної малолітньої дитини з тимчасово окупованої Російською Федерацією території - Автономної Республіки Крим на підконтрольну територію України та залишенням малолітньої дитини на постійне проживання в тимчасово окупованому АР Крим.
Разом з тим, ОСОБА_1 не оспорювалася заява про розірвання шлюбу між подружжям, що має дітей від 22 березня 2021 року. Обставини, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх заперечень, зокрема укладення заяви про розірвання шлюбу між подружжям, що має дітей від 22 березня 2021 року під примусом, всупереч внутрішній волі, без звернення до суду з позовом про визнання заяви недійсною, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог про розірвання шлюбу у порядку ст.109 СК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 зацікавлена у збереженні сім'ї та вважає, що у них з ОСОБА_3 немає підстав для розірвання шлюбу, оскільки на даний час заявники продовжують спільно проживати однією сім'єю в одній квартирі, ведуть спільний побут та спільно виховують їхню малолітню дитину, не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження ОСОБА_1 не підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що пункт 4.1. договору між батьками про проживання, виховання та утримання дитини не відповідає приписам ст.ст.180, 185 СК України, а отже є недійсним не є предметом розгляду у даній справі.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Отже, розірвання шлюбу між заявниками не впливає на вирішення питань щодо участі у вихованні та забезпеченні дитини.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 заяву від 26 травня 2021 року ОСОБА_1 не підписувала та не направляла за допомогою електронної пошти на офіційну електронну адресу Оболонського районного суду міста Києва не впливають на правильність висновків суду про наявність підстав для розірвання шлюбу.
При цьому, в матеріалах справи міститься заява від імені ОСОБА_1 від 25 травня 2021 року, в якій остання вказувала на те, що вона заяву про розірвання шлюбу підтримує, просила справу розглядати у її відсутність (а.с.28).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: