23 лютого 2022 року місто Київ
справа № 754/6565/16
провадження №22-ц/824/2134/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 12 жовтня 2021 року ухвалене у складі судді Гусак О.С.,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс- Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травня 2016 року позивач ПАТ КБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 30 травня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 569-009/07Р, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 33877 Євро зі сплатою 9,99% річних для своєчасної оплати останнім вартості автомобіля та сплати страхових платежів за договором страхування автомобіля.
Пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 404 Євро щомісяця до 10-го числа наступного місяця. Відсотки за користування кредитом відповідно до п.4.5 кредитного договору підлягають сплаті позичальником щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також у момент припинення дії кредитного договору (повернення кредиту), зазначеного в п.1.2 кредитного договору.
Відповідно до п.1.2 кредит надається позичальникові терміном з 30 травня 2007 року по 30 травня 2014 року.
20 грудня 2010 року з метою проведення реструктуризації поточної заборгованості відповідача за кредитним договором між сторонами був укладений договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору. Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору встановлено обов'язок позичальника погашати заборгованість за кредитним договором щомісяця до 10 числа включно шляхом внесення коштів згідно графіка (графік з грудня 2010 року по серпень 2012 року).
Проте, станом на 17 червня 2015 року відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних платежів за кредитом та процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 18730,98 Євро, у т.ч. заборгованість за кредитом 5776 Євро, заборгованість за процентами 4623,66 Євро, неустойка (пеня) за кредитом 5807,03 Євро, неустойка (пеня) за процентами 2524,29 Євро.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 10399,66 Євро, яка складається з заборгованості по кредиту та процентам.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 12 жовтня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2007 року в розмірі 10399 Євро. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, у відповідності до якого закрити провадження у справі. В апеляційній скарзі зазначає про те, що судом неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, неправильно та неналежно досліджені докази та їх оцінка. Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що саме вона запропонувала здійснити добровільне відчуження заставного автомобіля з метою закриття кредитного договору і повного розрахунку за ним як по простроченій заборгованості, так і по тій, термін для сплати якої не наступив у відповідності до досягнутих домовленостей первісним позивачем під час перемо вин (оферта); первісний кредитор прийняв рішення в частині продажу залишку боргу факторинговій компанії ( яка була визначена пізніше у відповідності до рішення банку/ первісного кредитора) щонайменше за 5% від залишку боргу, який залишиться після добровільного відчуження заставного майна, автомобілю, з відповідним наданням згоди на таке добровільне відчуження заставного майна.
Результати дослідження судом першої інстанції обставин, фактів, подій, оцінка доказів жодним чином не відповідає реальним правовідносинам, які склались з первісним позивачем (ПАТ КБ «Правекс-Банк») у процесі перемовин з 26 лютого 2014 року по 14 березня 2014 року і відповідно після досягнення домовленостей та прийняття рішення кредитним комітетом, первісний позивач взяв на себе зобов'язання щодо продажу частину боргу факторинговій компанії, порушення первісним позивачем цього зобов'язання шляхом порушення строку реалізації прийнятого ним рішення, яке їй надане листом ПАТ КБ «Правекс-Банк» №26803/9704 від 18 грудня 2013 року за підписом Начальника відділу реструктуризації кредитів ПАТ КБ «Правекс Банк» Поляруш П.В.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачем були надані дійсні обставини, які є доказами недбалої поведінки первісного позивача, невиконання ним зобов'язань, які взяті ним згідно з прийнятим ним рішенням в частині продажу боргу факторинговій компанії, навмисного затягування процесу узгодження договору продажу боргу відповідного порушення строку та створення штучного спору. При умові виконання первісним позивачем рішення кредитного комітету (факт підписання і продаж залишку заборгованості), яке відповідачу було надано листом первісного позивача від 18 грудня 2013 року зобов'язання за кредитним договором було б нею виконано належним чином та у повному обсязі.
Судом першої інстанції не взято до уваги порушення взятих первісним позивачем зобов'язань у відповідності до прийнятого ним рішення, вчинення дій по затягуванню процесу підписання договору з факторинговою компанією по продажу залишку боргу для унеможливлення укладення договору продажу у строк, встановлений кредитним комітетом - 13 березня 2014 року.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
Представник ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» Вакуленко В.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 30 травня 2007 року між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 569-009/07Р, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 33877Євро зі сплатою 9,99% річних для своєчасної оплати останньою вартості автомобіля та сплати страхових платежів за договорами страхування автомобіля.
Відповідно до п.1.2 кредитного договору, кредит надається позичальникові строком з 30 травня 2007 року до 30 травня 2014 року. Пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 404 Євро щомісяця до 10- числа наступного місяця.
20 грудня 2010 року з метою проведення реструктуризації поточної заборгованості відповідача за кредитним договором між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору.
Пунктом 10.1 кредитного договору передбачено, що за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної в п.1.2 кредитного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення.
Кредитор ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» умови кредитного договору виконав шляхом надання відповідачу кредитних коштів
Відповідачкою ОСОБА_1 неналежним чином виконувалися зобов'язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних внесків за кредитом та процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 18730 Євро, у тому числі: заборгованість за кредитом - 5776 Євро, заборгованість за процентами 4623,66 Євро, неустойка (пеня) за кредитом 5807,03 Євро, неустойка (пеня) за процентами 2524,29 Євро.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання позичальником, відповідачем у цій справі, умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати процентів утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на встановлених судом обставинах, судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди ( ст.611 ЦПК України).
За умовами, укладеного між АКБ «ПРВЕС -БАНК» та ОСОБА_1 , договору кредит був наданий ОСОБА_1 на придбання автомобіля, терміном з 30 травня 2007 року до 30 травня 2014 року, зі сплатою 9,99 % річних (п.1.1, 1.2 кредитного договору).. Відповідно до п.п.4.4, 4.5, 4.6, 4.7 кредитного договору позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 404 Євро щомісяця до «10» числа наступного місяця. Відсотки за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця ( за час фактичного користування коштами протягом календарного місяця) у термін до 10 числі місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент припинення дії договору, зазначеного в п.1.2 даного договору. Платежі, відповідно до даного договору, вважаються здійсненими у встановлений строк, якщо сума відповідно платежу в повному розмірі надійшла на рахунок банку у строки, зазначені в п.п.4.4, 4.5 даного договору. Позичальник має право достроково погасити заборгованість за кредитом (частково або в повному обсязі). При внесенні платежів (заборгованості за кредитом і відсотками) у розмірі, що перевищує суму, зазначену в п.п.4.4, 4.5, сума перевищення направляється на часткове погашення заборгованості за кредитом.
Судом установлено, що відповідачка ОСОБА_1 умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом не виконала, у зв'язку з чим кредитор і звернувся до суду з цим позовом.
Доводи апеляційної скарги щодо штучно створеного банком позову, безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, наявності підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що саме кредитор відмовився від виконання домовленостей щодо закриття кредитної історії, вона ж з свого боку та за її ініціативою зобов'язання виконала, належний їй автомобіль, придбаний за кредитні кошти, продала, а отримані від продажу кошти повернула банку, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язань на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно із ч.ч.1,2 ст.604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що 13 грудня 2013 року банком було прийнято рішення щодо добровільної реалізації заставного майна - автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO, що є забезпеченням за кредитним договором № 569-009/07Р від 30 травня 2007 року, всі кошти, що отримані від реалізації автомобіля у розмірі не менше 20000 доларів США були спрямовані на погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, банк надав всі необхідні документи для зняття обтяжень з заставного майна.
Після виведення із застави банку майна-автомобіля, решта незабезпеченого боргу, що буде розрахована на дату підписання відповідних договорів (орієнтовно 10000 Євро) повинна бути продана факторинговій компанії (яка буде визначена пізніше) щонайменше за 5% від цього боргу. При цьому банк готовий використати своє право не нараховувати пеню за тілом кредиту та відсотками в повному обсязі. Таке рішення діяло виключно до 13 березня 2014 року, про що була повідомлена позичальник ОСОБА_1 (т.2 ст.140).
Відповідачка ОСОБА_1 не заперечує, що після продажу автомобіля і повернення банку коштів у розмірі узгодженому банком, заборгованість по кредитному договору залишалася. Договір з факторинговою компанією до 13 березня 2014 року укладений не був. Як зазначає відповідач договір не був укладений із-за халатності працівників банку.
Даючи відповіді на аргументи апелянта, колегія судді зазначає наступне.
Рішення кредитного комітету банку не змінює і не припиняє зобов'язань за кредитним договором, таке рішення не є підставою для виникнення нового зобов'язання.
Ініціатива позичальника щодо самостійного продажу заставного майна за умовами договору не створює будь-яких обов'язків для кредитора, зокрема щодо визнання зобов'язань припиненими, не позбавляє його права вимагати від позичальника повного виконання зобов'язань за кредитним договором, а також не звільняє боржника від виконання решти зобов'язань, якщо вони залишилися.
Не вчинення банком - первісним кредитором дій щодо продажу незабезпеченого боргу факторинговій компанії у строк до 13 березня 2014 року не підставою для визнання зобов'язань за кредитним договором припиненими. Крім того, не можна розцінювати цю обставину як односторонню відмову банку від виконання зобов'язань, оскільки рішення кредитного комітету не є договором.
Крім того, окремо слід зазначити, що зміст речення, яке міститься у повідомленні банку за грудень 2013 року «решта незабезпеченого боргу, що буде розрахована на дату підписання відповідних договорів повинна бути продана факторинговій компанії (яка буде визначена пізніше) щонайменше за 5% від цього боргу», не свідчить, що банк визначив суму, яка мала бути продана факторинговій компанії, у розмірі 5% від суми боргу.
За таких обставин відсутні підстави вважати зобов'язання відповідача за кредитним договором від 30 травня 2007 року станом на травень 2016 року (час звернення позивача до суду з позовом) виконаними.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, щодо не забезпечення процесуальної рівності сторін, яка виступає умовою реалізації принципу змагальності сторін, відхиляються судом, оскільки тне знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції забезпечив дотримання принципу сторін у судовому процесі, надав можливість кожній із сторін надавати докази, доводити ті обставини, на які кожна сторона посилається. Подання відповіді на відзив відповідача на позовну заяву є правом сторони, стаття 179 ЦПК України не носить імперативного характеру, відповідно суд не може зобов'язувати сторону надати відповідь на відзив.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус