23 лютого 2022 року місто Київ
справа № 359/5815/20
провадження №22-ц/824/2085/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ДП з обслуговування повітряного руху України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2021 року , ухвалене у складі судді Яковлєвої Л.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства з обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про зобов'язання виконати умови колективного договору при звільненні працівника та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ДП обслуговування повітряного руху України матеріальну допомогу в розмірі 171615 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 12 червня 2020 року по день ухвалення судового рішення у справі та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що наказом ДП обслуговування повітряного руху України від 11 червня 2020 року № 192/о ОСОБА_1 було звільнено з посади інспектора з контролю за виконанням доручення відділу документообігу за п.1 ст.40 КЗпП України.
З 2002 року позивач була співробітником ДП обслуговування повітряного руху України, безперервний стаж роботи позивач у відповідача становить 18 років.
21 лютого 2020 року позивач отримала попередження про скорочення своєї посади, а також список вакантних посад по підприємству. Протягом місяця позивач написала сім заяв на переведення її на вакантні посади та подала їх на реєстрацію начальнику відділу кадрів ОСОБА_2 , але жодна з цих заяв не була зареєстрована в системі електронного документообігу.
Підтвердженням того, що позивач зверталась до роботодавця із щонайменше однією заявою на переведення її на вакантну посаду «документознавець відділу документообігу» є відповідно протокол засідання комісії з дотримання трудового законодавства при проведенні організаційних заходів від 6 квітня 2020 року, пунктом 1 порядку денного визначено: «На виконання наказу Украероруху від 3 лютого 2020 року № 59… розгляд наданих заяв працівників РСП «Київцентраеро» на наступні посади: 1.5 документознавець відділу документообігу (заяви… ОСОБА_1 ), та відповідно вирішили рекомендувати на зазначену посаду ОСОБА_3 , та доручити ОСОБА_4 письмово повідомити ОСОБА_1 щодо прийнятого рішення.
9 червня 2020 року позивач звернулась із заявою про виплату їй матеріальної допомоги, згідно програми соціального захисту.
12 червня 2020 року відповідач повідомив позивача що, оскільки від позивача не надходило заяви на переведення на запропоновані вакантні посади, і вона не скористалась своїм правом щодо працевлаштування, передбаченим законодавством й програмою соціального захисту відповідно до додатку № 19 до Колективного договору, то в виплаті їй вихідної допомоги - відмовлено.
Позивач вважає, що роботодавець порушив права працівника, передбачені Колективним договором, не прийняв заяви на переведення на вакантні посади, та свідомо проігнорував право позивача на належну їй винагороду. Розмір посадового окладу позивача становить 10095 грн. Стаж роботи на підприємстві складає повних 17 років, отже розмір матеріальної допомоги, що підлягає виплаті складає 171615 грн.
Крім того, вважає, що відповідач має їй виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення, оскільки роботодавцем, всупереч умов Колективного договору, з нею не було укладено договір на виплату одноразової грошової допомоги.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про зобов'язання виконати умови колективного договору при звільненні працівника та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі постилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обов'язок щодо ініціювання питання про здійснення перепідготовки належить працівникові, а не роботодавцю, що спростовується положеннями самої Програми соціального захисту. До того ж у листі Украероруху № 1-23.2/6772/20 від 12 червня 2020 року про відмову у виплаті позивачу вихідної допомоги не зазначено про те, що позивач повинна була звернутися до Украероруху із заявою на перепідготовку за рахунок коштів роботодавця.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення є не обґрунтованим внаслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи та неправильного дослідження і оцінки доказів, оскільки для підтвердження того, що одноразова грошова допомога не мала бути виплачена у зв'язку з тим, що позивач відмовилася від отримання другої гарантії, а саме - перепідготовки за рахунок коштів Украероруху, відповідач мав представити суду докази пропозиції роботодавця позивачу пройти за рахунок підприємства перепідготовку. Відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
Окрім цього, 9 червня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату їй матеріальної допомоги. Однак всупереч вимогам Програми соціального захисту, рішення щодо права на одержання позивачем грошової допомоги комісією РСП або апаратом управління Украероруху прийнято не було, чим було порушено умови колективного договору та права позивача.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим внаслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи та неправильного дослідження і оцінки доказів, оскільки для підтвердження того, що одноразова грошова допомога не мала бути виплачена у зв'язку з тим, що позивач відмовилася від отримання другої гарантії, а саме - перепідготовки за рахунок коштів Украероруху, відповідач мав представити суду докази пропозиції роботодавця позивачу пройти за рахунок підприємства перепідготовку. Відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
Отже, враховуючи все зазначене, апелянт вважає, що оскільки позивачу у день звільнення не була виплачена одноразова грошова допомога, відповідач повинен нести відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП України, та повинен компенсувати позивачу розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати належних їй сум.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП обслуговування повітряного руху України просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає про те, що судом першої інстанції надано належну оцінку доказам поданим Украерорухом на підтвердження обставин вказаних у відзиві, а саме відсутності підстав для виплати позивачу грошової допомоги при звільненні, що передбачена умовами колективного договору на підприємстві відповідача. На підприємстві були інші вакантні посади, які позивач не забажала зайняти. Крім того, зазначає, що жодних заяв від позивача щодо виділення коштів на її перепідготовку до Украероруху не надходило. Крім того, відповідач не має уявлення в якому навчальному закладі позивач планує проходити перепідготовку, яка вартість навчання, який строк перепідготовки. А тому твердження позивача, що ініціювання питання про здійснення перепідготовки це прерогатива відповідача є безпідставним, необґрунтованим і взагалі не логічним.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Роздоба А.В. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
Представники відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ОСОБА_1 в період з липня 2002 року по 11 червня 2020 року працювала на різних посадах в Украерорух.
21 лютого 2020 року позивач отримала попередження про скорочення її посади та наступне вивільнення, а також перелік вакантних посад.
Ознайомившись з переліком вакантних посад, ОСОБА_1 звернулась до Украероруху з заявою про заміщення вакантної посади документознавця відділу документообігу, у переведенні на яку протоколом № 2 від 6 квітня 2020 року засідання комісії з дотримання трудового законодавства при проведенні організаційних заходів їй було відмовлено.
9 червня 2020 року ОСОБА_1 подала на ім'я в.о. директора Украерорух заяву техніка та методиста ВНЦС, зареєстрована за вхідним № 1-23-1/97/20 про надання одноразової грошової допомоги, передбаченої п.2.3.2 Програми соціального захисту як додатку № 19 до Колективного договору.
За наслідками розгляду звернення позивача, Украерорух, листом № 1-23-2/6772/20 від 12 червня 2020 року, роз'яснив ОСОБА_1 порядок та підстави виплати такої допомоги та відмовив у її наданні.
Позивачка не подавала до Украерорух заяв щодо її перепідготовки за рахунок коштів роботодавця.
Наказом Украерорух № 192/0 від 11 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора з контролю за виконанням доручень відділу документообігу РСП «Київцентраеро» Украероруху за п.1 ст.40 КЗпП України.
При звільненні позивача їй не виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену п.2.3.2 Програми соціального захисту.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача Украерорух не виникло обов'язку щодо виплати ОСОБА_1 обумовленої у п.2.3.2 Програми соціального захисту грошової одноразової допомоги, оскільки сама позивач не виявила бажання скористатись можливими соціальними гарантіями та суд не вбачав в діях роботодавця вини щодо ненадання цих можливостей ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 137 від 6 квітня 2016 року виробничі, трудові і соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства регулюються колективним договором.
Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
Відповідно до Розділу 5 Колективного договору, укладеного між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками в редакції від 1 лютого 2020 року, підприємство самостійно розробляє і встановлює форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розмір надбавок і доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством.
У пункті 6.25.1 Колективного договору розділу 6 «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» вказано, що на підприємстві діє Програма соціального захисту.
Згідно з п.1.4 Програми соціального захисту працівників та інших осіб, гарантіями соціального захисту працівників та інших осіб, зазначених у Програми, є: а) працевлаштування за спеціальністю, враховуючи наступні обставини - освіту, кваліфікацію, місце проживання та обмеження за станом здоров'я; б) перепідготовка за рахунок коштів Украероруху на протязі одного року після втрати можливості виконувати трудові обов'язки у повному обсязі та наступне працевлаштування в Украерорусі; в) грошова одноразова допомога при звільненні працівника.
Гарантії соціального захисту працівників надаються за черговістю, визначеною у п.1.4 Програми (п.1.5). Кожна наступна гарантія, відповідно до п.1.5, надається за умови неможливості надати попередню, за виключенням підстав, зазначених у п.1.3 Програми, за якою передбачається надання виключно грошової допомоги особам з інвалідністю.
Працевлаштування працівника на підприємстві, згідно з п.2.1 Програми, є головною метою. У випадку, якщо на підприємстві відсутні вакантні посади за спеціальністю, працівникові пропонується перепідготовка з метою працевлаштування саме на підприємстві на інших вакантних посадах з урахуванням вимог п.2.2.1 Програми соціального захисту.
Пунктом 2.3.2 Програми соціального захисту визначено, що грошова одноразова допомога надається працівникові у випадках неможливості підприємством надати гарантії соціального захисту, передбачених у п.1.4 (а,б), тобто щодо працевлаштування та перепідготовки за рахунок Украерорух.
Встановивши, що ОСОБА_1 не реалізувала своє право на отримання всіх передбачених Програмою гарантій, а саме щодо подання заяви на перепідготовку за рахунок коштів роботодавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача не виникло права вимагати від відповідача виплати одноразової грошової допомоги, яка є лише третьою чергою соціальних гарантій працівників Аероруху, а відтак обґрунтовано відмовив у задоволенні про стягнення цієї грошової одноразової допомоги та похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що пропозиція щодо можливої перепідготовки мала надійти від роботодавця, але такої пропозиції не надходило, суд відхиляє як безпідставні, оскільки саме особа, яка бажає отримати освіту за іншою спеціальністю, має виявити ініціативу та висловити своє бажання з метою прийняття відповідного рішення роботодавцем.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що всупереч Програми соціального захисту роботодавцем не було прийняте рішення щодо її заяви про виплату грошової допомоги, чим порушено умови колективного договору та права позивача, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ця обставина не змінює порядок і підстави надання/отримання такої допомоги працівнику. Сама по собі ця обставина не є підставою для стягнення одноразової грошової допомоги.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус