9 лютого 2022 року місто Київ
справа № 759/24075/19
провадження №22-ц/824/2001/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Журавльова Д.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - АТ «Правекс Банк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс Банк», подану адвокатом Слостіним Андрієм Геннадійовичем,
на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 18 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Кириленко Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Телявський Анатолій Миколайович, ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, про усунення перешкод у здійсненні права власності,-
У грудні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача АТ «Правекс Банк», в якому просила усунути перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання іпотечного договору № 895-006/08Ф від 14 серпня 2008 року недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що вона випадково дізналася про те, що квартира АДРЕСА_1 , 1/5 частка якої належить їй, була виставлена на торги, які мали відбутися 2 січня 2020 року. Звернувшись до Центру надання адміністративних послуг, вона дізналася, що 14 серпня 2008 року зареєстровано обтяження на підставі договору іпотеки, який нею не укладався і вона стороною цього договору не є. Зважаючи на зазначені обставини, позивач вважає, що у неї існує спір із сторонньою особою у визначенні меж користування майном та чинення перешкод у здійсненні права власності.
Власниками квартири в рівних частках є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Оскільки згоди на передачу в іпотеку своєї частки вона не надавала, а передача частини об'єкта нерухомого майна без її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт суперечить вимогам закону, наявні підстави для визнання договору недійсним.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 8 червня 2021 року позов задоволено. Усунено ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання іпотечного договору №895-006/08Ф від 14 серпня 2008 року недійсним.
Не погоджуючись з зазначеним рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що станом на дату укладення договору іпотеки предмет іпотеки одноосібно належав на праві приватної власності ОСОБА_5 (третій особі), і відповідач АТ «Правекс Банк», укладаючи договір іпотеки, виходив саме з цього.
Підтвердженням права власності на нерухоме майно станом на 2004 рік є відповідне свідоцтво про право власності, невід'ємною частиною якого є витяг з Державного реєстру про державну реєстрацію прав ( тобто саме по собі свідоцтво про право власності не підтверджує наявність права власності). Позивачем не надано суду доказів у вигляді Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, з якого би вбачалось проведення державної реєстрації права власності на 1/5 частинку квартири, і відповідно набуття такого права позивачем станом на 3 лютого 2004 року, до моменту укладення договору іпотеки.
Державна реєстрація права власності позивача на 1/5 частину була проведена 22 червня 2012 року, а отже і право власності позивача на 1 / 5 частину виникло лише 1 червня 2012 року, тобто вже після укладення договору іпотеки.
З урахуванням того, що право власності на квартиру, яка передавалась в іпотеку, станом на дату укладення договору іпотеки не було зареєстровано в установленому порядку за іншими особами, окрім ОСОБА_2 , у суду першої інстанції були відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку», та ч.ч., 1,2, 4 ст.369 ЦК України.
На думку апелянта в даному випадку застосуванню підлягала ч.1 ст.23 Закону України «Про іпотеку».
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Невмержицька І.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві зазначає про те, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, дійшов до вірних висновків про те, що позивач є співвласником спірного майна з 3 лютого 2004 року, згоди на укладення оспорюваного договору позивачка не надавала, внаслідок чого на момент його укладення не були дотримані положення ч.3 ст.5, ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку», положення ст.ст.369, 578 ЦК України, позивач не пропустила строки звернення до суду, оскільки довідалася про оспорюваний правочин в грудні 2019 року.
У відповіді на відзив представник АТ «Правекс Банк» звертає увагу суду на те, що позивачем ОСОБА_1 суду не надано жодних доказів на підтвердження факту проведення державної реєстрації права власності за нею на 1/5 частину спірної квартири до моменту її передання в іпотеку, а отже у позивачки не виникло право власності на частину нерухомого майна.
В судове засідання треті особи: ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Телявський А.М., приватний нотаріус КМНО Антипова І.В. не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені. Від приватного нотаріуса КМНО Антипової І.В. надійшла заява про розгляд справи у її відсутність. Інші треті особи причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Представник АТ «Правекс Банк» - адвокат Цермолонський І.М. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Невмержицька І.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 14 серпня 2008 року між АКБ «Правекс - Банк», яке змінило свою організаційно-правову форму на АТ «Правекс Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 895-006/08Ф, за умовами якого банк надав позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, у розмірі 114000 доларів США, строком до 14 серпня 2018 року зі сплатою 14,99% річних.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору, між АКБ «Правекс - Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 895-006/08Ф, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4617, за умовами якого ОСОБА_2 передав АКБ «Правекс-Банк» в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, згідно з п.1.3 договору іпотеки, право власності на квартиру за ОСОБА_2 встановлено на підставі Свідоцтва про право власності на житло, від 3 лютого 2004 року, виданого на підставі розпорядження Святошинської районного ради у м.Києві від 3 лютого 2004 року № 241 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 25 лютого 2004 року в реєстровій книзі за № 2901.
Згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, на підставі вказаного договору іпотеки 895-006/08Ф приватним нотаріусом КМНО Антиповою І.В. внесено реєстраційний запис щодо обтяження - заборона на нерухоме майно - квартири АДРЕСА_2 та накладено заборону відчуження квартири до припинення договору іпотеки, яка була зареєстрована приватним нотаріусом в реєстрі за № 4616, 4617.
Постановою державного виконавця від 6 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м.Києва № 2/2608/1041, виданого 7 грудня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 1349781,80 грн.
В рамках даного виконавчого провадження приватним виконавцем було проведено опис та арешт належної ОСОБА_2 1/5 частини квартири та згідно протоколу № 502234 проведення електронних торгів від 16 вересня 2020 року вказана частина квартири була придбана позивачкою.
Крім того, встановлено, що відповідно до інформаційної довідки КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 27 грудня 2019 року, за даними реєстрових книг Бюро, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 - 1/5 частина, ОСОБА_6 - 1/5 частина, ОСОБА_2 - 1/5 частина, ОСОБА_7 - 1/5 частина, ОСОБА_2 - 1/5 частина на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 3 лютого 2004 року Святошинською районною у м.Києві радою (розпорядження № 241). Дублікат видано Святошинською районною в м.Києві державною адміністрацією № 299 від 15 лютого 2012 року за реєстровим № 2901.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 22 червня 2012 року внесено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 - 1/5 частина, ОСОБА_6 - 1/5 частина, ОСОБА_2 - 1/5 частина, ОСОБА_7 - 1/5 частина, ОСОБА_2 - 1/5 частина на підставі дубліката свідоцтва про право власності, НОМЕР_1 , 15 травня 2012 року, виданого Святошинською районною в м.Києві державною адміністрацією (розпорядження № 299 від 15 травня 2012 року).
Також встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 2 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 12 травня 2021 року, відмовлено у позові АТ «Правекс-Банк» до КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації, треті особи:Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В., про скасування рішення про державну реєстрацію.
Цим рішенням встановлено, що квартира АДРЕСА_1 розпорядженням органу приватизації Святошинської районної у м.Києві ради від 3 лютого 2004 року № 241 приватизована на п'ятьох осіб, зареєстрованих в квартирі на момент приватизації і право власності зареєстровано відповідно до діючого на той час законодавства в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації». Розпорядженням органу приватизації Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації від 15 травня 2012 року № 299 на підставі заяв всіх співвласників видано дублікат втраченого (загубленого) свідоцтва про право власності на дану квартиру, на підставі якого відомості про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договір іпотеки є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди інших співвласників, частка спільного майна, передана в іпотеку не була виділена в натурі, та право власності на яку не було зареєстровано як на окремий об'єкт нерухомості. Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування до вимог ОСОБА_1 позовної давності, про що було заявлено відповідачем, оскільки доказів того, що позивачка знала про наявність договору іпотеки з моменту його укладення - з 14 серпня 2008 року матеріали справи не містять, а посилання позивачки на те, що про вказаний договір та накладене у зв'язку з цим обтяження вона дізналась в кінці 2019 року з повідомлень ДП «Сетам» про призначення електронних торгів з продажу 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 підтверджується матеріалами виконавчого провадження, яке було відкрито 6 серпня 2019 року, і з цього часу розпочалися дії з примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення стягнення на частку квартири, власником якої є позивач.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених обставинах, судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ч.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року, у справі № 372/504/17, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого із співвласників на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.
Укладання такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч.4 ст.369, ст.215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оспорити договір з підстав його недійсності.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, якщо об'єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об'єкт, відтак передати в іпотеку можна лише об'єкт в цілому.
Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності п'ятьом особам, в тому числі і позивачці, на підставі свідоцтва про право власності на житло з 2004 року, яка в 2008 році свою згоду на передачу квартири в іпотеку не надавала, частка, що належала ОСОБА_2 , не була виділена в натурі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір іпотеки № 895-006/08Ф від 14 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та АКБ «Правекс - Банк», є недійсним, оскільки оспорюваний договір на момент його вчинення не відповідав вимогам ч.3 ст.5, ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.369, 578 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, щ позивач набула прав власності на частку квартири лише 22 червня 2012 року після внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто після передачі майна в іпотеку, а отже у суду були відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку», ч.ч.1, 2, 4 ст.369 ЦК України, не можуть бути прийняти в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у відповідній редакції, відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи у паперовій формі, що містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи у паперовій формі.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та не скасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Згідно із ч.ч.1-3 ч.5 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймається не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до ст.5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Установлено, що позивачка ОСОБА_1 набула право власності на частину квартири АДРЕСА_1 у 2004 році у порядку приватизації житла 3 лютого 2004 року на підставі розпорядження органу приватизації Святошинської районної у м.Києві ради № 241, про що було видано свідоцтво про право власності на житло, щ підтверджується інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 27 грудня 2019 року.
Крім того, рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 2 листопада 2020 року у іншій справі, яке набрало законної сили, встановлено, що спірна квартира розпорядженням органу приватизації Святошинської районної у м.Києві ради від 3 лютого 2004 року № 241 приватизована на п'ятьох осіб, зареєстрованих в квартирі на момент приватизації і право власності зареєстровано відповідно до діючого на той час законодавства в КП Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна
Отже, доводи апеляційної скарги в тій частині, що момент набуття права власності на квартиру слід пов'язувати з моментом видачі витягу з реєстру прав, а не з моментом її приватизації на підставі відповідного розпорядження не ґрунтуються на вимогах закону..
Не відповідають вимогам закону доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положення ч.1 ст.23 Закону України «Про іпотеку», оскільки в даному випадку позивачка ОСОБА_1 набула права власності на частку квартири одночасно з ОСОБА_2 в 2004 році, і відповідно відсутні підстави вважати, що в цьому випадку в 2012 році, при отриманні дубліката свідоцтва про право власності на житло, відбувся перехід права власності на квартиру від іпотекодавця до позивачки ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного не застосування судом першої інстанції до вимог позивачки ОСОБА_1 позовної давності зводяться до не згоди з висновками суду першої інстанції, а тому підлягають відхиленню.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс Банк», подану адвокатом Слостіним Андрієм Геннадійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 18 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус