Справа №753/22973/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1011/2022
2 лютого 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Борисової О.В., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ярук Анни Ігорівни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року (суддя Сирбул О.Ф.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Донського Ярослава Сергійовича, третя особа: обслуговуючий кооператив «Садівничий кооператив «Вікторія» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на садовий будинок, запису про право власності та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
встановив:
у листопаді 2018 року позивач звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала, та остаточно просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Донського Я.С. філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42555180 від 15 серпня 2018 року; скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №27502233 від 31 липня 2018 року, внесений державним реєстратором Донським Я.С. філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ, відповідно до якого за громадянином ОСОБА_1 зареєстровано право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером: 8000000000:96:067:0015 по АДРЕСА_2 , яка територіально входить до земельної ділянки, переданої в оренду обслуговуючому кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія», шляхом знесення самочинного будівництва за власний рахунок та стягнути з відповідачів судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що рішенням Київської міської ради №526/5338 від 28 грудня 2010 року «Про передачу обслуговуючому кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія» земельної ділянки для ведення колективного садівництва у мкр. Осокорки в Дарницькому районі м. Києва», передано зазначеному кооперативу у довгострокову оренду на 24 роки земельну ділянку, площею 31,96 га, для ведення колективного садівництва у мкр. Осокорки у Дарницькому районі м. Києва за
рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
10 жовтня 2015 року між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Садівничий кооператив «Вікторія» був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого міська рада передала, а Обслуговуючий кооператив «Садівничий кооператив «Вікторія» прийняв в оренду земельну ділянку строком на 24 роки. Об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - мікрорайон Осокорки у Дарницькому районі м. Києва; розмір - 1,6191га; цільове призначення - для ведення колективного садівництва; кадастровий номер - 8000000000:96:067:0001.
Позивач стверджувала, що вказана земельна ділянка перебувала у користуванні садівничого кооперативу до 2010 року. У серпні 2017 року вона звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, оскільки він ніколи не був членом садового кооперативу «Вікторія» та самовільно захопив земельну ділянку, площею 670кв.м, по АДРЕСА_2 , яка територіально входить до земельної ділянки, переданої в оренду Обслуговуючому кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія», за кадастровим номером: 8000000000:96:067:0001, яка була передана їй у користування. Постановою Київського апеляційного суду від 8 листопада 2018 року позовні вимоги були задоволені частково, зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого паркану та припинення будівельних робіт на земельній ділянці. Суд визнав порушеними її права як належного землекористувача та встановив, що ОСОБА_3 не має жодного правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, який би давав йому правові підставі для її використання.
Позивач посилалася на те, що у жовтні 2018 року за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона дізналася, що син ОСОБА_3 - ОСОБА_1 31 липня 2018 року зареєстрував право власності на садовий будинок, загальною площею 107,2кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, ОСОБА_1 не надано державному реєстратору документ, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не надано довідку про присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна або відомості про кадастровий номер земельної ділянки.
Позивач стверджувала, що обслуговуючий кооператив «Садівничий кооператив «Вікторія» не надавав згоду на будівництво ОСОБА_1 садового будинку та надвірних споруд на земельній ділянці, яка належить кооперативу на праві користування, що підтверджується договором оренди. Кооператив не давав згоду на визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 , оскільки це порушить права осіб, які є членами кооперативу (зокрема позивача), які сплатили вступний та цільові внески, систематично сплачують щомісячні внески та мають право на спірну земельну ділянку.
Позивач вважала, що ОСОБА_1 незаконно зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості, побудований ним на земельній ділянці, яка йому не належить, в користування не передавалася та не була відведена для цих потреб.
Позивач стверджувала, що у період судового розгляду земельна ділянка з кадастровим номером 80000000000:96:067:0001 перестала існувати в результаті її поділу на 18 земельних ділянок з окремими кадастровими номерами. Згідно листа Обслуговуючого кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія» від 20 травня 2020 року №57/20 спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:96:067:0015.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора
Донського Олександра Олександровича філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42555180 від 15 серпня 2018 року. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №27502233 від 31 липня 2018 року, внесений державним реєстратором Донським Я.С. філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ, відповідно до якого за громадянином ОСОБА_1 зареєстровано право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером: 8000000000:96:067:0015 по АДРЕСА_2 , яка територіально входить до земельної ділянки, переданої в оренду обслуговуючому кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія», шляхом знесення самочинного будівництва за власний рахунок. Стягнуто з ОСОБА_1 , державного реєстратора Донського Олександра Олександровича на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 114грн 40коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 20 000грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ярук А.І. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, не врахування тієї обставини, що предметом спору у справі №753/15313/17, на яку посилається суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні, була земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:067:0001, загальною площею 1,6191га, однак у даній справі не встановлено, де саме на площі 1,6191га знаходиться земельна ділянка, площею 0,0669 га по АДРЕСА_2 , яка закріплена за ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не був стороною у зазначеній справі, тому рішення у вказаній справі не має преюдиційного значення для даної справи.
Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_2 не є стороною у договорі оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2015 року, укладеного між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Садівничий кооператив «Вікторія», матеріали справи не містять належних доказів передачі ОСОБА_2 у користування земельної ділянки, а рішення кооперативу про передачу у користування ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0669га, у розумінні діючого законодавства України не є правовстановлюючим документом, який підтверджує користування земельною ділянкою, а є лише внутрішнім документом між кооперативом та його членом, тому ОСОБА_2 не є належним позивачем у даній справі.
Представник відповідача вважає, що судом не досліджувалося питання, яким чином відповідач порушує право користування земельною ділянкою позивача, оскільки адреси у земельних ділянках різні, позивач не надала доказів користування земельною ділянкою та її меж, а клопотання ОСОБА_1 про витребування у позивача технічної документації земельної ділянки 8000000000000:96:067:0001 за адресою АДРЕСА_2 з ціллю встановлення меж її земельної ділянки, було безпідставно відхилено судом.
Представник відповідача стверджує, що суд першої інстанції, обираючи крайню міру - знесення самочинного будівництва за власний рахунок ОСОБА_1 , не встановив чи є позивач користувачем земельної ділянки на правових підставах, визначених Земельним Кодексом України; не встановив межі земельної ділянки позивача; проігнорував відмінність в адресах місцезнаходження земельної ділянки позивача та розташування будівлі ОСОБА_1 ; не витребував та не досліджував матеріали реєстраційної справи; не дослідив чи були використанні відносно ОСОБА_1 усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної
особи до відповідальності.
Також представник відповідача вважає, що позивачем не підтверджено документально понесені нею судові витрати на правову допомогу, оскільки відсутні платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, погодження суми гонорару, відсутній рахунок на сплату гонорару.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Уманець С.Г. вважає, що вона є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що ні у відзиві на позовну заяву, ні в інших своїх заявах, запереченнях та клопотаннях, так само як і в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 жодного разу не заперечував тих фактів, що ним самовільно, тобто без будь-яких правових підстав, захоплено земельну ділянку на території Обслуговуючого кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія» та здійснено самочинне будівництво.
Також представник позивача зазначає, що представником відповідача не надано жодних доказів та належного обґрунтування того, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, та часом, витраченим адвокатом на надання послуг.
Рішення суду в частині позовних вимог, пред'явлених до державного реєстратора Донського Я.С. філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ не оскаржується, тому відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Державний реєстратор Донський Я.С. філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлявся за адресою здійснення діяльності, згідно відмітки листоноші адресат відсутній за вказаною адресою (с.с.234-235 т.2).
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Філія комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ, припинила свою діяльність 5 жовтня 2018 року (с.с.236-238 т.2).
Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Пунктом 3 частини 8 статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За таких обставин, колегія суддів визнала, що Державний реєстратор Донський Я.С. філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ належним чином повідомлений про день та час розгляду апеляційної скарги, у судове засідання двічі не з'явився, тому відповідно до положень ст.. 372 ЦПК України судовий розгляд проведено у відсутність зазначеного відповідача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Ярук А.І., яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача - адвоката Уманця С.Г. та представника третьої особи - Стріхи В.В., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням правління ОК «СК «Вікторія» від 18 грудня 2010 року ОСОБА_2 була прийнята у члени ОК «СК
«Вікторія» та за нею була закріплена земельна ділянка по АДРЕСА_2 .
Рішенням Київської міської ради від 28 грудня 2010 року № 526/5338 передано обслуговуючому кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія» у довгострокову оренду на 24 роки земельну ділянку площею 31,96 га для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки в Дарницькому районі міста Києва за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
10 жовтня 2015 року між Київською міською радою та ОК «СК «Вікторія» був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - мікрорайон Осокорки у Дарницькому районі м. Києва; розмір - 1,6191 га; цільове призначення - для ведення колективного садівництва, кадастровий номер 8000000000:96:067:0001. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстрований в реєстрі за № 4569.
Строкове платне користування земельною ділянкою Обслуговуючого кооперативу Садівничий кооператив «Вікторія» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом від 10 жовтня 2015 року № 45446433.
Постановою Київського апеляційного суду від 8 листопада 2018 року, справа № 753/15313/17, встановлено, що ОСОБА_3 самовільно захопив земельну ділянку, площею 6,7 соток по АДРЕСА_2 , яка територіально входить до земельної ділянки, переданої у оренду ОК «Садівничий кооператив «Вікторія», кадастровий номер 8000000000:96:067:0001, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23 жовтня 2018 року державним реєстратором Донським Я.С. зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на садовий будинок, загальною площею 107,2кв.м, житловою площею 50кв.м, за адресою АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності зазначена довідка про показники, видана 9 липня 2018 року ТОВ «Українське БТІ та оцінки майна», технічний паспорт, серія та номер 957, виданий 22 грудня 2017 року ТОВ «Українське БТІ та оцінки майна».
За повідомленням голови правління Обслуговуючого кооперативу «Садівничий кооператив «Вікторія» від 20 травня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:067:0001 була поділена для передачі членам кооперативу для безоплатної приватизації. ОСОБА_2 передана земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:067:0015, на якій розташована самовільно збудована ОСОБА_1 будівля.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державним реєстратором право власності ОСОБА_1 на садовий будинок зареєстровано без дотримання норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ОСОБА_1 ніколи не був членом кооперативу «Вікторія», самовільно захопив земельну ділянку, яка передана у користування позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права
та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
… законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, окрім тих, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право,
оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Відповідачем ОСОБА_1 не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду документів, на підставі яких він набув право власності на спірний садовий будинок.
Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, редакція якого діяла на час виникнення спірних правовідносин, для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Враховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 не надано державному реєстратору жодного документу із вищезазначеного переліку, державний реєстратор повинен був відмовити у реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний садовий будинок.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний садовий будинок була протиправною, а відтак наявні підстави для скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об'єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проєкту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц.
У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2017 року в справі № 354/612/13-ц зроблено висновок, що «з урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «аналіз частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою».
Під час судового розгляду було встановлено, що спірний садовий будинок є самочинною забудовою, вказаним будівництвом порушуються права позивача, якій у користування була надана земельна ділянка, на якій здійснена самочинна забудова, і яка не надавала згоди на будівництво та заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про доведення позовних вимог про знесення самочинно збудованого садового будинку.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено, що земельна ділянка, на якій збудований спірний садовий будинок, перебуває у користуванні позивача і що вона є належним позивачем за даним позовом, колегія суддів вважає безпідставними.
Розглядаючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (справа № 753/15313/17), судом було встановлено, що позивач є користувачем земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , а здійснення будівельних робіт на цій земельній ділянці порушує права позивача.
Постановою Київського апеляційного суду від 8 листопада 2018 року зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2 площею 6,7 соток по АДРЕСА_2 , яка територіально входить до земельної ділянки, переданої в оренду ОК «СК «Вікторія»,
кадастровий номер 8000000000:96:067:0001, шляхом знесення самочинно збудованого паркану та припинення будівельних робіт на її земельній ділянці.
Однак, судове рішення виконано не було і на спірній земельній ділянці був побудований садовий будинок, право власності на який був зареєстрований за ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, порушене право ОСОБА_2 було встановлено судовим рішенням, а відповідачем ОСОБА_1 не було надано доказів на спростування обставин, встановлених вищезазначеним судовим рішенням, а також, що спірний садовий будинок був збудований ним на земельній ділянці, яка була надана йому у користування.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не був стороною у цивільній справі № 753/15313/17, а тому рішення у справі не має преюдіційного значення для вирішення даного спору, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаним судовим рішенням було встановлено порушення прав ОСОБА_2 зайняттям земельної ділянки, яка передана їй у користування ОК «Садівничий кооператив «Вікторія», членом якого є позивачем, і якому земельна ділянка була передана у оренду на підставі договору, який є чинним. Також вказаним судовим рішенням було встановлено, що самовільне будівництво здійснюється на адресою АДРЕСА_2 і саме за вказаною адресою земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 8000000000:96:067:0015 та встановлено зведення садового будинку, який зареєстрований на праві власності за відповідачем. Доказів правомірності присвоєння іншої адреси зазначеній земельній ділянці, відповідачем надано не було.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що саме відповідач ОСОБА_1 зобов'язаний був надати докази, які підтверджують правомірність набуття ним права власності на спірний садовий будинок, та правомірність здійснення ним будівництва будинку та користування земельною ділянкою, яка була предметом спору у вищезазначеній цивільній справі.
Твердження у апеляційній скарзі про те, що позивач не надала докази користування спірною земельною ділянкою, спростовуються поясненнями голови ОК «Садівничий кооператив «Вікторія», документами кооперативу, що позивач є членом кооперативу з 2010 року та їй виділена у користування спірна земельна ділянка, та здійснення позивачем захисту свого порушеного права з серпня 2017 року.
Та обставина, що позивач не здійснювала забудову земельної ділянки, не є підставою для висновку, що ОСОБА_2 не користувалася земельною ділянкою, так як земельна ділянка виділена для ведення колективного садівництва та передана у оренду кооперативу, тому здійснення забудови ділянки є правом, а не обов'язком члена кооперативу, і не дає підстав третім особам, які не є членами кооперативу, здійснювати самовільне зайняття земельної ділянки, яка використовується під огородництво або садівництво.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, обов'язок надавати докази має не тільки позивач, а і відповідач, який не визнає позовних вимог. Однак, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач
ОСОБА_1 обмежився посиланням на невизнання позовних вимог, не надавши суду жодного доказу у підтвердження своїх тверджень та заперечень.
Доводи апеляційної скарги, що суд не дослідив чи були використанні відносно ОСОБА_1 усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення його до відповідальності, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що самовільне зайняття земельної ділянки, яка була передана у користування позивачу, було здійснено ОСОБА_3 , який був зобов'язаний виконати рішення суду, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та припинити будівельні роботи на ній. Однак, рішення суду ОСОБА_3 виконано не було, а здійснення реєстрації права власності на самовільно збудований садовий будинок сином ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , який є відповідачем у даній справі, свідчить про ігнорування ОСОБА_4 обов'язковості судового рішення та здійснення додаткових перепон для позивача у користуванні виділеною їй земельною ділянкою, а відтак встановлювати чи притягувався ОСОБА_1 до відповідальності за самовільне будівництво потреби немає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права, тому його умисне невиконання не є підставою для відмови особі у захисті її порушеного права, яке продовжує здійснювати інша особа, яка обізнана про неправомірність своїх дій.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем доказів понесених нею судових витрат на правову допомогу, колегія суддів встановила наступне.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частково задовольняючи вимоги позивача про відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу, суд першої інстанції врахував наявність між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Юстіс» договору про надання правової допомоги від 19 листопада 2018 року, додаткових договорів № 1 від 19 листопада 2018 року та № 2 від 9 березня 2021 року, надання детального опису робіт, копію акту виконаних робіт.
Також суд врахував співмірність понесених витрат зі складністю справи, застосував принципи розумності та реальності.
Виходячи з вищевикладеного, визначаючи розмір витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу, суд першої інстанції дотримався норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги про відсутність заяви про компенсацію судових витрат позивача на правничу допомогу, не ґрунтуються на вищезазначених нормах. При цьому, колегія суддів зазначає, що у позовній заяві позивач просила про стягнення з відповідачів понесених нею витрат на правову допомогу та надавала попередній розрахунок таких витрат.
Посилання у апеляційній скарзі на відсутність рахунку на оплату послуг на правничу допомогу та документу, який підтверджує оплату, не є підставою для відмови у відшкодуванні позивачу понесених витрат, так як ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачає, що відшкодуванню підлягають витрати, які сторона не тільки понесла, а і має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ярук Анни Ігорівни залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді О.В. Борисова
Т.А. Семенюк