26 квітня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/2824/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В. Г. (головуючий), Багай Н. О., Берднік І. С.,
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури (далі - Прокурор, скаржник)
на рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2021 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022
у справі № 914/2824/21
за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Відділу освіти Галицького та Франківського районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради
до Приватного підприємства "Західекопродук"
про повернення безпідставно сплачених бюджетних кошів у сумі 44 015,10 грн,
28.03.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (від 25.03.2022 № 24-173вих-22), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 914/2824/21, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Також, Прокурором 28.03.2022 зазначену касаційну скаргу (від 25.03.2022 № 24-173вих-22) надіслано на електрону адресу Верховного Суду без електронного цифрового підпису, що підтверджується актом Управління автоматизованого документообігу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2022 № 29.1-11/115.
За змістом статей 1, 6, 7, 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" відсутність електронного підпису (електронних даних, які додаються підписувачем до надісланого в електронному вигляді документа) на касаційній скарзі унеможливлює ідентифікацію особи, яка подала зазначену касаційну скаргу, а тому виходячи з положень частин 2 та 4 статті 170 ГПК України, Суд залишає вказану касаційну скаргу, що надійшла до суду касаційної інстанції засобами електронного зв'язку, без розгляду.
04.04.2022 Приватним підприємством "Західекопродук" засобами електронного зв'язку надіслало до Верховного Суду заяву про відмову у відкритті касаційного провадження, яку обґрунтовано тим, що процесуальними нормами закону не передбачено оскарження судових рішень у даній справі.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги, які надійшли до суду касаційної інстанції засобами поштового зв'язку, на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено й у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частині 1 статті 17 ГПК України, за яким учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке право встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини 7 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у зазначеній справі подано у 2021 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення безпідставно сплачених бюджетних кошів у сумі 44 015,10 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (станом на 2021 рік - 227 000,00 грн), а отже справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та виключних випадків, якими обґрунтовується необхідність касаційного перегляду судових рішень у такій справі.
Аналіз наведеного процесуального закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах (ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Прокурор не обґрунтовує жодними належними доводами в розумінні вимог пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а лише зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для захисту порушених інтересів держави.
Втім доводи скаржника по суті зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та необхідності переоцінки доказів та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин, про що слушно зазначає відповідач (Приватне підприємство "Західекопродук") у заяві про відмову у відкритті касаційного провадження, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
Отже, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини 3 статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Разом з тим, слід зауважити, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Враховуючи викладене, скаржником не наведено обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у даній справі.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2021 у справі № 914/2824/21, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2021 у справі № 914/2824/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Суховий
Суддя Н. Багай
Суддя І. Берднік