22 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 920/577/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
прокуратури - Зарудяна Н. О.
позивача - не з'явилися,
відповідача - Абідов Р.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 (судді: Тищенко О. В. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Станік С. Р.) у справі
за позовом заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича
про визнання недійсним договору від 26.12.2019 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26.08.2016 № 2289,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У червні 2020 року заступник керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (далі - Університет) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - РВ ФДМУ) та фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича (далі - ФОП Усманов М. В.) про визнання недійсним договору від 26.12.2019 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26.08.2016 № 2289.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою було вивчено питання законності розпорядження майном закладів освіти на території м. Глухів і встановлено факт незаконної передачі в оренду приміщень закладу вищої освіти суб'єкту підприємницької діяльності для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю, що є порушенням Закону України "Про освіту", за змістом статті 80 якого об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.
1.3. ФОП Усманов М. В. у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні, вказуючи на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог прокурора.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір від 26.12.2019 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26.08.2016 № 2289, укладений між РВ ФДМУ та ФОП Усмановим М. В., а також стягнуто з відповідачів на користь прокуратури Сумської області витрати зі сплати судового збору по 880,50 грн.
2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір укладено всупереч положень Закону України "Про освіту", за змістом якого заборонено передавати в оренду приміщення навчальних закладів для використання не в освітніх цілях, отже позовні вимоги прокурора є правомірними та обґрунтованими.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 у справі змінено в частині розподілу судового збору, а саме стягнуто з ФОП Усманова М. В. та РВ ФДМУ на користь прокуратури Сумської області витрати зі сплати судового збору по 2 102,00 грн.
В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 у справі про визнання недійсним договору від 26.12.2019 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26.08.2016 № 2289, укладеного між відповідачами, залишено без змін, з підстав правильності висновку суду першої інстанції про укладення спірного договору всупереч вимогам чинного законодавства.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Сумської області від 07.04.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021, ФОП Усманов М. В. у касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник вважає судові рішення у справі незаконними та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, на переконання заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції у своїй постанові взагалі не посилається на жодний висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оренди майна закладів освіти, як і не посилається суд апеляційної інстанції на співвідношення Закону України "Про управління державним майном" та Закону України "Про освіту" в частині управління майном, яке не використовується у діяльності закладів освіти і майна, яке використовується в освітньому процесі. У рішенні суду першої інстанції також не має посилань на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оренди майна закладів освіти.
Особа, яка подає касаційну скаргу, вивчивши практику Верховного Суду, звертає увагу на правові позиції, викладені у постановах від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17 та зазначає, що у зазначених справах не розглядалися питання, подібні до спірних правовідносин. У зазначених скаржником справах не розглядалися питання управлінських функцій Міністерства освіти України відповідно до Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про управління об'єктами державної власності", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок передачі в оренду державного та комунального майна).
Заявник касаційної скарги зазначає, що абзац 4 пункту 29 Прядку передачі в оренду державного та комунального майна передбачає, що обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 м2) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 м2 і більше), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті.
При цьому, згідно з листом РВ ФДМУ по Сумській області від 07.11.2018 орендовані приміщення не використовуються для навчальних цілей з 2005 року, а до цього часу приміщення використовувалося як студентська їдальня, а не як навчальне приміщення де проводився освітній процес.
Отже суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, прийняли неправильні рішення.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що у справах № 906/165/17, № 902/653/17, № 905/1266/17 розглядалися питання, які стосуються середніх навчальних закладів, а не вищих навчальних закладів, і правовідносини у такому випадку регулюються Законом України "Про загальну середню освіту.
Тому скаржник вважає, що на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга підлягає розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.
Заявник касаційної скарги також зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо обставин подібних справі № 920/577/20.
3.2. У визначений Судом строк відзивів на касаційну скаргу від учасників справи не надійшло.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП Усманова М. В. в частині підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 зазначеної норми, - залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, згідно з договором оренди від 26.08.2016 № 2289 РВ ФДМ передано ФОП Усманову М. В. в оренду державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 256,4 м2, розташоване за адресою: Сумська область, м. Глухів, вул. Києво-Московська, 51, на першому поверсі будівлі, що перебуває на балансі РВ ФДМУ, строком до 24.08.2019, за змістом пункту 1.2 якого майно передається в оренду з метою розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи, у навчальному закладі.
Суди попередніх інстанцій установили, що 26.12.2019 між відповідачами укладено договір про внесення змін до договору оренди № 2289, за змістом пункту 1.2 якого майно передається в оренду з метою розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи, у навчальному закладі на площі 104,3 м2 та розміщення торговельного об'єкта з продажу непродовольчих товарів на площі на 152,1 м2. Договір про внесення змін є невід'ємною частиною договору оренди.
4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про визнання недійсним договору від 26.12.2019 про внесення змін до договору оренди державного майна від 26.08.2016 № 2289, з огляду на встановлення в ході проведеної прокурором перевірки з питання законності розпорядження майном закладів освіти на території м. Глухів факту незаконної передачі в оренду ФОП Усманову М. В. приміщень закладу вищої освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю, що є порушенням Закону України "Про освіту", за змістом статті 80 якого об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.
4.5. Суд апеляційної інстанції установив, що згідно зі свідоцтвом на право власності на нерухоме майно, передане за спірним договором майно є державною власністю та зареєстроване за Глухівським національним педагогічним університетом.
4.6. Закон України "Про освіту" регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
За змістом статті 80 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 26.12.2019) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств, системи освіти належать, зокрема, нерухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Відповідно до частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Згідно зі статтею 70 Закону України "Про вищу освіту" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 26.12.2019) матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.
Заклад вищої освіти у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства (пункт 3 частини 3 статті 70 зазначеного Закону).
4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що приміщення, передані у користування за договором оренди від 26.08.2016 № 2289 (площею 104,3 м2 та 152, 1 м2), розташовані на першому поверсі учбового корпусу і згідно з експлікацією мали функціональне призначення - їдальня вищого навчального закладу.
Як установлено судами, спірним договором від 26.12.2019 змінено цільове призначення майна закладу освіти, яке передається в оренду, оскільки за умовами договору оренди від 26.08.2016 приміщення площею 104,3 м2 та 152,1 м2 передавалися для розміщення буфету навчального закладу, у той час як умовами договору від 26.12.2019 змінено цільове призначення об'єкта оренди, а саме приміщення площею 152,1 м2 передано у користування для розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів.
Суди установили, що ФОП Усманов М. В. використовує приміщення площею 152,1 м2 для розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів, а приміщення площею 104,3 м2 - як підсобне приміщення. При цьому буфет в закладі освіти не створений, чого відповідачі під час розгляду справи не спростували.
4.8. Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 зазначеного Кодексу та, зокрема зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції визнав правильним висновок місцевого суду про наявність підстав для визнання договору від 26.12.2019, укладеного між відповідачами, недійсним.
4.9. Як уже зазначалося, ФОП Усманов М. В. оскаржуючи судові рішення у справі до суду касаційної інстанції у поданій касаційній скарзі просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням, зокрема, на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем у справі рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, щодо чого суд касаційної інстанції зазначає таке.
4.10. Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин .
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
4.11. Як свідчить зміст касаційної скарги, ФОП Усманов М. В., оскаржуючи судові рішення та посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на відсутність посилань суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оренди майна закладів освіти.
Водночас з огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Ураховуючи наведене, оскільки заявник у касаційній скарзі не навів норму права та обґрунтування незастосування такої норми права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Усманова М. В. на судові рішення у справі № 920/577/20.
4.12. ФОП Усманов М. В. у касаційній скарзі, не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, також вказував на те, що у справах справи № 906/165/17, № 902/653/17, № 905/1266/17 розглядалися питання, які стосуються середніх навчальних закладів, а не вищих навчальних закладів і правовідносини у такому випадку регулюються Законом України "Про загальну середню освіту", а тому на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга підлягає розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Разом з цим, оскаржуючи судові рішення у справі на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ФОП Усманов М. В., не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, вважає висновки судів щодо застосування норм матеріального права необґрунтованими та безпідставними, при цьому не наводячи вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах, а саме скаржник не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення) від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 906/165/17, № 902/653/17, № 905/1266/17, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. При цьому зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника із судовими рішеннями у справі.
4.13. Щодо доводів заявника касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо обставин подібних справі № 920/577/20, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Водночас, касаційна скарга ФОП Усмаонова М. В. обмежується фактично незгодою скаржника із оскаржуваними судовими рішеннями та не містить будь-яких посилань на норму права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а також належної аргументації застосування норми права до конкретних правовідносин і обґрунтування необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо такої норми права.
Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 зазначалося, що за змістом положень Закону України «Про освіту» майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень. Проте надання в оренду таких приміщень, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Водночас суд апеляційної інстанції установив, а відповідачами не було спростовано, що згідно з умовами спірного договору від 26.12.2019 змінено цільове призначення майна закладу освіти, яке передається в оренду, оскільки за умовами договору оренди від 26.08.2016 приміщення площею 104,3 м2 та 152,1 м2 передавалися для розміщення буфету навчального закладу, у той час як умовами договору від 26.12.2019 змінено цільове призначення об'єкта оренди, а саме приміщення площею 152,1 м2 передано у користування для розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів, при цьому орендар використовує приміщення площею 152,1 м2 для розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів, а приміщення площею 104,3 м2 як підсобне приміщення, у той час як буфет у закладі освіти, для розташування якого майно передавалося у користування, не створений.
4.14. Посилання заявника касаційної скарги на те, що абзац 4 пункту 29 Прядку передачі в оренду державного та комунального майна передбачає, що обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 м2) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 м2 і більше), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, не беруться до уваги з огляду на те, що зазначений Порядок набрав чинності 17.06.2020 року, у той час як спірний договір укладено 26.12.2019.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішення про задоволення позову, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної у справі постанови суду апеляційної інстанції (з урахуванням зміни рішення місцевого суду в частині розподілу судового збору), у касаційного суду немає.
5.3. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстав, визначених пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваного судового рішення без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 920/577/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Усманова Миколи Вікторовича залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 920/577/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак