21 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/17533/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - не з'явилися,
відповідачів - Шумінська Ю. Ю., Бондаренко Д. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Кінотеатр "Київ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 (судді: Корсак В. А. - головуючий, Євсіков О. О., Барсук М. А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Кінотеатр "Київ"
до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр" та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації ) "Київкінофільм"
про визнання договору оренди продовженим; визнання договору оренди недійсним та виселення
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" (далі - ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності м. Києва), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр" (далі - ТОВ "Сінема-центр") та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації ) "Київкінофільм" (далі - КП "Київкінофільм") (з урахуванням заяви про уточнення позовної вимоги) про:
- визнання договору оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру "Київ", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (на цей час - вул. Велика Васильківська), 19, укладеного 04.01.1999 між ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" (орендар), Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації (орендодавець); на цей час - Департамент комунальної власності м. Київ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) продовженим на строк до 04.01.2029;
- визнання недійсним договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974, укладеного 14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва (орендодавець), ТОВ "Сінема-центр" (орендар) та КП "Київкінофільм" (балансоутримувач), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 420;
- усунення ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" перешкод у здійсненні права володіння та користування будинком № 19 літера "А" по вул. Великій Васильківській у м. Києві.
1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 763, 764 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 287 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовані тим, що у визначені договором та законом строки позивач (орендар за договором) направив 03.10.2018 на адресу Департаменту комунальної власності м. Києва лист № 40 з пропозицією про продовження строку дії договору до 04.01.2029 та врахування переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк з урахуванням належного виконання ним своїх обов'язків за договором.
Відповіді на вказаний лист позивач не отримував.
При цьому, ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" зазначало, що лист Департаменту комунальної власності м. Києва від 19.12.2018 № 062/05/15-11081 не був направлений належним чином орендареві, оскільки завідомо невірне зазначення номера телефону адресата завідомо позбавило орендаря можливості отримати цей лист, а тому такий лист не потягнув передбачених частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" наслідків у виді припинення договору оренди від 04.01.1999.
Позивач також зазначав, що Департамент комунальної власності м. Києва допустив порушення переважного права позивача на укладення нового договору щодо об'єкта - цілісного майнового комплексу, частиною якого є кінотеатр "Київ", виокремив в окремий об'єкт нерухомого майна та передав в оренду шляхом проведення конкурсу, у той час, як інша частина майна в оренду не передавалася та залишилася у розпорядженні орендодавця для власних потреб без направлення орендарю повідомлення про такий намір в порядку частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Департамент комунальної власності м. Києва не запропонував позивачу, який висловив намір реалізувати своє переважне право, укласти договір на умовах, на яких такий договір укладено з переможцем конкурсу, а проведення конкурсу за умови, коли попередній належний орендар мав намір реалізувати своє переважне право та не відмовився від нього, є протиправним, оскільки позивач належить до підприємств культури та повідомив про намір реалізувати своє право на отримання майна в оренду поза конкурсом. В силу положень частини 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" конкурс для визначення орендаря частини будівель цілісного майнового комплексу кінотеатру "Київ" взагалі не міг бути проведений, а відповідний договір мав бути укладений лише з позивачем.
1.3. КП "Київкінофільм" у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні через необґрунтованість та недоведеність вимог позивача.
Відповідач посилався на обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 910/4130/19, які повністю спростовують всі доводи ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ", викладені у позовній заяві.
1.4. Департамент комунальної власності м. Києва подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду на підставі статті 226 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із розглядом судами аналогічних вимог ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" у справах № 9104130/19, № 910/5295/19, № 910/6046/19, у задоволенні якого Господарський суд міста Києва відмовив.
У відзиві на позовну заяву Департамент комунальної власності м. Києва просив відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на безпідставності доводів позивача, вказуючи на закінчення строку дії договору оренди та відсутності рішення власника майна про продовження строку дії такого договору.
1.5. ТОВ "Сінема-центр" у відзиві на позовну заяву також просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на припинення дії договору, укладеного з позивачем та відсутності у власника наміру продовжувати такий договір, про що орендаря було повідомлено належним чином, а діючим законодавством не передбачено обов'язку орендодавця продовжувати дії договору за відсутності його волі у разі належного повідомлення про це орендаря.
ТОВ "Сінема-центр" наголошувало на тому, що товариство добросовісно перемогло у конкурсі, участь в якому приймало 5 учасників, конкурс було проведено у відповідності до вимог законодавства.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 позов задоволено в повному обсязі, а саме: визнано продовженим на строк до 04.01.2029 договір оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру "Київ", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (на цей час - вул. Велика Васильківська), 19, укладений 04.01.1999 між ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" та Департаментом комунальної власності м. Київ; визнано недійсним договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974, укладеного 14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва (орендодавець), ТОВ "Сінема-центр" (орендар) та КП "Київкінофільм" (балансоутримувач), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 420; усунено ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" перешкоди у здійсненні права володіння та користування будинком № 19 літера "А" по вул. Великій Васильківській у м. Києві.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 стягнуто з Департаменту комунальної власності м. Києва, ТОВ "Сінема-центр" та КП "Київкінофільм" на користь ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" по 29 667,00 грн з кожного витрат на професійну правничу допомогу.
2.3. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, зазначивши, зокрема про ненаправлення та неотримання орендарем листів орендодавця з повідомленням про закінчення терміну дії договору та відсутності наміру у орендодавця продовжувати його дію.
У справі наявний лист Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/05/15-9075 від 12.10.2018, в якому повідомляється, що термін дії договору від 04.01.1999 продовжуватись не буде, у зв'язку з чим позивачу необхідно розпочати процедуру повернення цілісного майнового комплексу з орендного користування.
Проте жодних доказів надіслання та відповідно отримання позивачем вказаного листа матеріали справи не містять.
2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 скасовано.
2.5. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір від 04.01.1999 є припиненим, а Департамент комунальної власності міста Києва законно та в межах його повноважень уклав договір від 14.05.2019 з новим орендарем, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021, ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 та додаткове рішення від 15.06.2021 у справі залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.1. Скаржник зазначає, що Департамент комунальної власності міста Києва вважає, що укладений із ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" договір оренди від 04.01.1999 припинив свою дію 04.01.2019 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та на підтвердження таких обставин посилається, що своє волевиявлення на припинення орендних правовідносин, які виникли з договору від 04.01.1999 Департамент висловив у листах від 12.10.2018 № 062/05/15-9075, від 19.12.2018 № 062/05/15-11081, від 25.01.2019 № 062/05/15-808.
Так, лист Департаменту від 12.10.2018 № 062/05/15-9075 судом не прийнятий до уваги як доказ припинення дії договору в порядку частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів направлення цього листа позивачеві. При цьому докази направлення листа Департаменту від 19.12.2018 № 062/05/15-11081 з повідомленням про те, що строк договору продовжуватися не буде, наявні в матеріалах справи та прийняті судом апеляційної інстанції.
Разом з цим, заявник касаційної скарги зазначає, що згідно з відповіддю Акціонерного товариства "Укрпошта" від 30.05.2019 № 33-С-10882 відправлення (лист Департаменту від 19.12.2018 № 062/05/15-11081) за закінченням терміну зберігання 07.01.2019 повернуто відправнику. Невірне зазначення у поштовій накладній відправлення телефону адресата унеможливило отримання ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" від Акціонерного товариства "Укрпошта" повідомлення про надходження листа та отримання цього лист. Лист Департаменту від 25.01.2019 товариством було отримано 05.02.2019.
3.1.2. Оскаржуючи судове рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що на теперішній час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права - пунктів 21, 101, 116, 117 Правил надання поштового зв'язку у системному зв'язку з положеннями статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України та статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, щодо умов, які ставляться до повідомлення орендодавця про припинення умов договору оренди.
У свою чергу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції правильно застосувавши до спірних правовідносин норми права дійшов вірного висновку, що повідомлення (лист від 19.12.2018 № 062/05/15-11081) направлено Департаментом комунальної власності міста Києва без дотримання принципів добросовісності та розумності, оскільки невірне зазначення телефону адресата завідомо позбавило орендаря можливості отримати цей лист, право на що гарантоване статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Отже, скаржник вважає, що Верховний Суд має зробити висновок про застосування норм матеріального права - пунктів 21, 101, 116, 117 Правил надання поштового зв'язку у системному зв'язку з положеннями статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України та статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, який в контексті обставин цієї справи має бути сформований таким чином:
- на орендодавця покладається обов'язок здійснити належне, добросовісне та розумне повідомлення орендодавця про відмову від автоматичної пролонгації договору оренди у строк протягом місяця після закінчення договору оренди шляхом особистого вручення орендарю такого повідомлення або його фактичного направлення протягом цього строку засобами поштового зв'язку;
- такий обов'язок орендодавця за умови направлення поштового відправлення засобами поштового зв'язку вважається виконаним якщо орендодавець виконав всі вимоги Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, які є необхідними для забезпечення належного вручення адресату такого відправлення. На орендаря не можуть покладатися наслідки необізнаності про те, що на його адресу направлено повідомлення про припинення договору, що не може бути вручене через його неналежне оформлення відправником;
- у випадку, якщо орендодавцем належним чином не виконані умови Правил надання послуг поштового зв'язку, у тому числі невірно зазначені ідентифікуючі дані одержувача (найменування, адреса, номер телефону), в результаті яких відправлення не було вручено, не може вважатися здійсненим добросовісно та розумно. В такому випадку договір оренди не може вважатися припиненим по закінченню строку, на який його було укладено, через наявність заперечень орендодавця щодо цього.
Саме таке правозастосування було здійснено судом першої інстанції та помилково відхлине апеляційним судом.
3.1.3. Заявник касаційної скарги також вважає, що Верховний Суд має сформувати правовий висновок щодо застосування норм статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України та статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та від 11.04.2018 у справі № 914/3324/16 стосовно того, чи призводить до припинення договору оренди по закінченню строку, на який його було укладено, направлене в межах місячного строку після закінчення дії договору оренди вимоги орендодавця повернути орендоване майно за відсутності повідомлення про припинення дії договору оренди.
В контексті обставин справи ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" вважає, що Верховний Суд має зробити правові висновки такого змісту:
- якщо орендарем отримано повідомлення про повернення орендованого майна протягом місячного строку після закінчення строку дії договору оренди про необхідність повернення орендованого майна і в такому повідомленні висловлено заперечення проти продовження дії договору оренди, дія такого договору оренди не припиняється, а сам договір вважається продовженим на той самий строк, на який його було укладено.
3.1.4. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" зазначає, що отримавши заяву товариства про намір реалізувати переважне право протягом періоду до закінчення строку дії договору, Департамент комунальної власності міста Києва не вчинив жодної кореспондуючої цьому праву дії, які необхідні для реалізації цього права, безпідставно та незаконно провів аукціон з метою визначення орендаря та передав частину (а не весь цілісний майновий комплекс) в оренду ТОВ "Сінема-центр". Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував у зв'язку з чим в частині розгляду справи по суті дійшов неправомірного висновку про те, що позивач, який вважав, що його переважне право на укладення договору оренди на новий строк є порушеним, обов'язково мав взяти участь у конкурсі на оренду частини цього майна.
А тому, оскаржувана постанова ухвалена із неправильним застосуванням норм матеріального права - частин 2, 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", без урахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 925/118/18 щодо відсутності необхідності прийняти участь в конкурсі на оренду державного та комунального майна при реалізації переважного права на укладення договору на новий строк, а також статті 4, частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 191, 777 Цивільного кодексу України, статті 66 Господарського кодексу України, пунктів 6, 19 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 906 та без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 914/1258/18, від 20.04.2016 у справі № 909/794/15, від 22.02.2017 у справі № 920/132/16, від 17.05.2017 у справі № 914/433/16, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, від 02.05.2018 у справі № 920/3633/16, від 18.01.2018 у справі № 910/12017/17 щодо відсутності порушення також і переважного права позивача на укладення договору оренди відносно майна, частина якого була предметом спірного договору та безпідставно виокремлена із цілісного майнового комплексу кінотеатру "Київ" на новий строк.
Наслідком допущеного неправильного застосування норм матеріального права стало те, що суд апеляційної інстанції протиправно скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону.
3.2. Департамент комунальної власності міста Києва у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 залишити без змін, акцентуючи увагу, зокрема, на обставинах, встановлених судами у справі № 910/4130/19 щодо рішення департаменту з формування переліку майна, що може бути передано в оренду, а також на відсутності правових підстав для зобов'язання відповідача продовжувати дію договору всупереч його волі.
3.3. КП "Київкінофільм", заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, просить залишити без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021, акцентуючи увагу на тому, що скаржник наводить у касаційній скарзі взаємовиключні підстави для касаційного оскарження, наводячи обставини щодо яких заявником касаційної скарги зазначаються неправдиві відомості, зокрема, щодо направлення орендодавцем повідомлення та форми такого повідомлення орендареві щодо припинення договору оренди. При цьому такі обставини були встановлені під час розгляду, зокрема, справи № 910/4130/19.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідачів, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України слід закрити, а з підстави, передбаченої у пункті 3 зазначеної норми - касаційна не підлягає задоволенню з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що цілісний майновий комплекс Державного комунального підприємства "Кінотеатр "Київ" належить до комунальної власності м. Києва на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 31.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна та районів".
Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.09.1999 № 1981 "Про надання в оренду цілісного майнового комплексу кінотеатру "Київ" Головному управлінню майном дозволено укласти договір оренди цілісного майнового комплексу з ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр Київ".
На виконання вказаного розпорядження, 04.01.1999 між Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації (на цей час - Департамент комунальної власності м. Києва; орендодавець) та ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" (орендар) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу (далі - договір; спірний договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування цілісний майновий комплекс кінотеатру "Київ", розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (наразі - вул. Велика Васильківська), 19, склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки вартості майна кінотеатру "Київ", складеного станом на 01.11.1998 (додаток № 2).
За змістом пункту 12.1 договору він вступає в дію з часу його підписання і діє протягом 10 років з 04.01.1999 по 04.01.2009 (з урахування договору про внесення змін до пункту 12.1 договору).
Суди установили, що сторони у договорі передбачили, зокрема, такі умови:
- згідно з пунктом 4.2 договору орендар має право за погодженням з орендодавцем за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна;
- відповідно до пункту 5.1.1 договору орендар зобов'язується зберігати кінопоказ. Використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю підприємства;
- за змістом пункту 6.1.3 договору орендар за умови належного виконання своїх обов'язків за цим договором має переважне право, за інших рівних умов, на продовження строку дії договору оренди;
- відповідно до пункту 11.4 договору він припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено;
- згідно з пунктами 11.7, 11.8 договору орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому школи, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти без врахування індексації після закінчення строку договору оренди;
- відповідно до пункту 12.2 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на термін і на умовах, передбачених цим договором.
Суди установили, що сторонами не заперечується, що строк дії договору від 04.01.1999 був продовжений відповідно до пункту 12.2 договору та пункту 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" до 04.01.2019.
4.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Департамент комунальної власності м. Києва посилаючись на листи від 12.10.2018 № 062/05/15-9075, від 19.12.2018 № 062/05/15-11081, від 25.01.2019 № 062/05/15-808 вважав спірний договір припиненим.
4.5. Суд апеляційної інстанції також установив такі обставини:
- 02.01.2019 комісія з інвентаризації цілісного майнового комплексу "Кінотеатр "Київ", створена наказом Департаменту комунальної власності м. Києва від 19.12.2018 № 511, провела інвентаризацію майна, яке увійшло до складу цілісного майнового комплексу (ЦМК) кінотеатру "Київ" згідно з актом прийому-передачі комунального майна станом на 01.04.1999;
- 30.01.2019 комісія Департаменту комунальної власності м. Києва з формування Переліку майна, що може бути передане в оренду, прийняла рішення, оформлене протоколом № 1, про включення нежитлової будівлі кінотеатру "Київ" на вул. Велика Васильківська, 19 у м. Києві, до переліку майна, що може бути передано в оренду;
- згідно з наказом Департаменту комунальної власності м. Києва від 04.03.2019 № 2-к вирішено провести конкурс на право оренди нежитлової будівлі загальною площею 7376,3 м2 на вул. Велика Васильківська, 19, літ. "А";
- за результатами конкурсу конкурсною комісією з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва визначено переможцем конкурсу на право оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва ТОВ "Сінема-центр". Вказане рішення конкурсної комісії оформлене протоколом від 15.04.2019 № 60;
- згідно з наказом Департаменту комунальної власності м. Києва від 16.04.2019 № 253 закріплено за КП "Київкінофільм" на праві господарського відання нежилу будівлю кінотеатру "Київ" на вул. Великій Васильківській, 19 загальною площею 7376,3 м2 (згідно зі змінами, внесеними на підставі наказу директора Департаменту від 13.05.2019 № 279) та майно комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатком;
- 14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва (орендодавцеь), ТОВ "Сінема-центр" (орендар) та КП "Київкінофільм" (балансоутримувач) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 (далі - договір від 14.05.2019);
- 28.05.2019 КП "Київкінофільм" звернулося до ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" (лист № 060/48-219) з вимогою про повернення з оренди та звільнення приміщень майнового комплексу кінотеатру "Київ" з посиланням на припинення дії договору оренди від 04.01.1999 відповідно до листів Департаменту комунальної власності м. Києва від 12.10.2018 № 062/05/15-9075, від 19.12.2018 № 062/05/15-11081, від 25.01.2019 № 062/05/15-808.
4.6. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" про визнання спірного договору продовженим на строк до 04.01.2029, визнання недійсним договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974, укладеного 14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва (орендодавець), ТОВ "Сінема-центр" (орендар) та КП "Київкінофільм" (балансоутримувач), та усунення ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" перешкод у здійсненні права володіння та користування будинком № 19 літера "А" по вул. Великій Васильківській у м. Києві, з посиланням на статті 763, 764 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 287 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з огляду на здійснення орендарем повідомлення про намір продовжити строк дії договору та наявність в орендаря переваженого права на укладення договору, та відсутність повідомлення орендодавця про наявні заперечення щодо продовження договору з огляду на неотримання орендарем такого повідомлення.
4.7. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 626, 627 зазначеного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 1, частини 2 статті 9, частини 2 статті 759, частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 4, частини 6 статті 283 Господарського кодексу України, Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до статей 283, 285 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
4.8. Суд апеляційної інстанції установив, що між сторонами у справі виникли правовідносини з оренди майна, належного до комунальної власності територіальної громади міста Києва - цілісного майнового комплексу кінотеатру "Київ", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (наразі - вул. Велика Васильківська), 19.
За змістом частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час закінчення строку спірного договору - 14.01.2019, який втратив чинність з 01.02.2020) термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до пункту 12.2 договору від 04.01.1999 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на термін і на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до частини 2 статті 17 "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній станом на час закінчення строку договору) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Для продовження дії договору оренди згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідна наявність таких обставин: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору, у встановлений строк, про припинення або зміну умов договору.
Водночас зазначена норма не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має факт направлення зазначеного повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст такої заяви, оскільки вимога обов'язково має бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.
У свою чергу, чинне законодавство не обмежує сторін у праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.
Отже, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи зазначив, що згідно з положеннями чинного законодавства істотне значення у цьому випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов'язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.
Вказане, як зазначив суд апеляційної інстанції, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 03.09.2019 у справі № 920/960/18, від 09.07.2019 у справі N 906/745/18 та від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19.
При цьому згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2020 № 910/719/19, відсутність такого заперечення як в силу статті 764 Цивільного кодексу України, так і за приписами частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини 3 статті 17 зазначеного Закону) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Водночас відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавцю про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму.
У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.
Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, матиме місце при укладенні договору оренди: - з новим орендарем - при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; - укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду від 26.06.2019 у справі № 923/759/18).
У постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/4130/19 зазначено, що необхідно розрізняти правовий інститут пролонгації договору оренди державного чи комунального майна, закріплений у частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору та правовий інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря - частина 3 статті 17 цього Закону.
4.9. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи, не взяв до уваги посилання Департаменту комунальної власності м. Києва на лист від 12.10.2018 № 062/05/15-9075, в якому повідомлялося, що термін дії договору від 04.01.1999 продовжуватись на буде, у зв'язку з чим позивачу необхідно розпочати процедуру повернення цілісного майнового комплексу з орендного користування, оскільки як установив суд апеляційної інстанції, доказів надіслання цього листа та отримання його орендарем (позивачем) у матеріалах справи немає.
Водночас, як установив суд апеляційної інстанції, у матеріалах справи наявний лист Департаменту комунальної власності м. Києва від 19.12.2018 № 062/05/15-11081, в якому орендаря повідомлено про те, що термін дії договору від 04.01.1999 продовжуватись не буде, отримання якого заперечується позивачем.
Суд апеляційної інстанції установив, що як свідчать матеріали справи, лист від 19.12.2018 № 062/05/15-11081 направлено 20.12.2018 рекомендованою кореспонденцією № 0100100027059, що підтверджується фіскальним чеком №00135170012443, накладною пошти № 0100100027059 та описом вкладення у цінний лист від 20.12.2018 (том 1, а. с. 48).
4.10. При цьому, у постанові від 10.06.2020 у справі № 910/4130/19 за позовом ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" до Департаменту комунальної власності м. Києва, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стерек", та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Сінема-центр", про визнання незаконними дій Департаменту комунальної власності м. Києва щодо передачі в оренду третім особам нежитлової будівлі кінотеатру "Київ", розташованої за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 19, та визнання недійсним рішення Департаменту, оформленого протоколом від 30.01.2019 № 1 засідання комісії з формування Переліку майна, що може бути передане в оренду, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у справі про відмову у задоволенні позову ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" зазначив таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що як до закінчення строку договору, так і впродовж місяця після закінчення строку дії договору відповідач листом від 19.12.2018 № 062/05/15-11081 повідомляв ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" про припинення договору оренди та непродовження його на новий строк, тобто Департаментом комунальної власності м. Києва було реалізоване своє право відмови від пролонгації договору оренди відповідно до умов договору, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна". Встановивши, що 05.01.2019 була припинена дія договору оренди цілісного майнового комплексу, суд першої інстанції, з яким погодився і господарський апеляційний суд, дійшов висновку, що рішення Департаменту комунальної власності м. Києва про включення будівлі кінотеатру "Київ" до переліку майна, що може бути передане в оренду, було прийнято у законний спосіб та в межах визначеної компетенції. Також за встановлених обставин справи (зокрема, факту припинення строку дії договору, неприйняття позивачем участі у конкурсі, відсутності порушеного права позивача) суди правомірно відмовили і у позовній вимозі про визнання недійсним рішення Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради про визначення переможця конкурсу на право оренди нежитлової будівлі, загальною площею 7 376,30 м2 на вул. Велика Васильківська, 19, літ. "А", оформленого протоколом від 15.04.2019 № 60 засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва.
У постанові від 10.06.2020 у справі № 910/4130/20 Верховний Суд зазначив також таке:
"Щодо доводів касаційної скарги про те, що листи № 062/05/15-11081 від 19.12.2018, № 062/05/15-808 від 25.01.2019 не є заявою про припинення договору і лист № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 не був вручений позивачу, то необхідно зазначити, що господарськими судами було встановлено, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується надсилання відповідачем на адресу позивача листа № 062/05/15-11081 від 19.12.2018. Оскільки чинним законодавством не встановлено вимог до форми заперечення орендодавця щодо продовження дії договору, то орендодавець не був позбавлений права оформити його листом. Також ці доводи зводяться до надання оцінки змісту листа № 062/05/15-11081 від 19.12.2018, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до вимог ст. 300 ГПК України.
Щодо доводів позивача про порушення його переважного права на укладення договору оренди, то позивач не був позбавлений права ним скористатись шляхом подання відповідної заяви та взяти участь у конкурсі на право оренди нежитлової будівлі загальною площею 7 376,30 м2 на вул. Велика Васильківська, 19, літ. "А" і за всіх рівних умов з іншими учасниками отримати переважне право на укладення договору оренди. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею тих чи інших дій".
Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи № 910/4130/20, стосовно доводів ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" про наявність у товариства права на отримання об'єкту оренди без конкурсу як підприємство, що здійснює діяльність у сфері культури і мистецтва, з посиланням на Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради № 253/6304 від 21.04.2018 (з урахуванням змін внесених рішенням Київської міської ради № 253/6304 від 06.12.2018), яким визначено порядок передачі в оренду майна без проведення конкурсу, зазначено, що в порушення статті 74 Господарського процесуального кодексу України ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" не довів, що він звертався до орендодавця у встановленому зазначеним Положенням № 253/6304 порядку для отримання в оренду майна без проведення конкурсу.
Крім того, Верховний Суд (справа № 910/4130/20) зазначив, що відповідно до витягу з ЄДРПОУ видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробам, діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, демонстрація кінофільмів, надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна. Отже доводи касаційної скарги, що позивач мав право отримати об'єкт оренди без конкурсу як підприємство, що здійснює діяльність у сфері культури і мистецтва, є безпідставними.
4.11. Як вже зазначалося, ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ", оскаржуючи судові рішення у справі, що розглядається з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначав про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норм матеріального права, а саме пунктів 21, 101, 116, 117 Правил надання поштового зв'язку у системному зв'язку з положеннями статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України та статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
4.12. Суд апеляційної інстанції установив обставини щодо припинення спірного договору відповідно до частини 2 статі 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", про що Департамент комунальної власності м. Києва повідомив позивача листом від 19.12.2018 № 062/05/15-11081, отримання якого заперечується позивачем.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору. Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб'єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.
У постанові від 23.04.2019 у справі № 904/2997/18, на яку посилався суд апеляційної інстанції, зазначено, що негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
Як вже зазначалося, у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/4130/19 вказано, що оскільки чинним законодавством не встановлено вимог до форми заперечення орендодавця щодо продовження дії договору, то орендодавець не був позбавлений права оформити його листом. Доводи ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" про те, що листи № 062/05/15-11081 від 19.12.2018, № 062/05/15-808 від 25.01.2019 не є заявою про припинення договору і лист № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 не був вручений позивачу зводяться до надання оцінки змісту листа від 19.12.2018 № 062/05/15-11081, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
4.13. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 21, 101, 116, 117 Правил надання поштового зв'язку у системному зв'язку з положеннями статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України та статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" із необхідністю формування висновку у викладеній скаржником редакції, про що зазначав скаржник у касаційній скарзі, у наведеному випадку не впливає на висновки, викладені у оскарженій постанові суду апеляційної інстанції, яких суд дійшов, зважаючи на предмет і підстави позову, встановлені судами обставини справи, наявні у справі докази, та відповідні положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а також з урахуванням висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/4130/19.
При цьому колегія суддів звертає увагу на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже, оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені місцевим судом під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає відсутніми підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.
4.14. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" зазначає, що отримавши заяву товариства про намір реалізувати переважне право протягом періоду до закінчення строку дії договору, Департамент комунальної власності м. Києва не вчинив жодної кореспондуючої цьому праву дії, а тому, оскаржувана постанова ухвалена із неправильним застосуванням норм матеріального права - частин 2, 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та без урахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 925/118/18, від 22.05.2019 у справі № 914/1258/18, від 20.04.2016 у справі № 909/794/15, від 22.02.2017 у справі № 920/132/16, від 17.05.2017 у справі № 914/433/16, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, від 02.05.2018 у справі № 920/3633/16, від 18.01.2018 у справі № 910/12017/17.
4.15. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
4.16. Так, у справі № 925/118/18 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2019) за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради та Благодійного фонду "Дахнівська Січ" про визнання недійсним договору оренди комплексу будівель і споруд та зобов'язання відповідача повернути нерухоме майно, Верховний Суд залишив без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із встановленням судами обставин щодо недоведення прокурором належними та допустимими доказами факту існування обставин, з якими закон у відповідності до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язує можливість визнання недійсним спірного договору, та недоведення факту порушення інтересів держави і позивача у спірних правовідносинах.
Суди у справі № 925/118/18 відмовляючи прокурору у задоволенні позовних вимог установили, що Благодійний фонд "Дахнівська Січ" відповідно до положень частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умов укладеного між сторонами договору оренди скористався своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий термін, в результаті чого сторонами, з огляду на закінчення терміну дії договору оренди, належне виконання орендарем своїх обов'язків за договором, відсутність заперечень орендодавця за договором та наміру останнього використовувати надане в оренду майно для власних потреб, і було укладено оскаржуваний у справі договір.
Водночас, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив обставини щодо наявності заперечень орендодавця про продовження дії договору оренди та здійснення повідомлення (заперечень) у відповідності до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Такі обставини встановлено також судами під час розгляду справи № 910/4130/19.
У справі № 914/1258/18 (постанова Верховного Суду від 22.05.2019, на неврахування висновку в якій посилається скаржник) за позовом Приватного підприємства "Зорепад-Люкс" до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про зобов'язання укласти договір оренди на новий термін, та за зустрічним позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного підприємства "Зорепад-Люкс" про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, тому висновки цих судів щодо відсутності підстав для задоволення позову Приватного підприємства "Зорепад-Люкс" та наявності підстав для задоволення зустрічного позову Управління є передчасними.
У справі № 909/794/15, на неврахування правового висновку викладеного у постанові від 20.04.2016 на яку посилається заявник касаційної скарги, Верховний Суд ухвалив постанову від 07.08.2018, якою залишено без змін судові рішення про відмову відповідачу в задоволенні заяви про скасування за нововиявленими обставинами судового рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2016 та про залишення вказаного рішення без змін з огляду на встановлення обставин, що визначена заявником підстава для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідає ознакам нововиявленої, водночас не є підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки не змінює попередніх висновків судів у справі, а рішення Комісії міськвиконкому з питань надання в оренду нежитлових приміщень та приватизації об'єктів комунальної власності не продовжувати відповідачу терміну дії вказаного договору оренди через необхідність використовувати орендовані нежитлові приміщення для потреб територіальної громади міста, має рекомендаційний характер.
Посилання скаржника на неврахування судом висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 22.02.2017 у справі № 920/132/16 та від 02.05.2018 у справі № 920/3633/16 не можуть бути взяті до уваги з огляду на відсутність судових рішень (постанов Верховного Суду) у зазначених заявником касаційної скарги справах.
У справі № 914/433/16 (постанова Верховного Суду від 07.02.2018, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі) за позовом управління майном спільної власності Львівської обласної ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Замок Лева" (далі - Товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - комунальне підприємство Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" (далі - Підприємство) про виселення з безпідставно займаних приміщень, та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Замок Лева" до управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі - Управління) про визнання договору оренди нерухомого майна від 01.12.2002 № 1/2002 продовженим на той самий строк, Верховний Суд залишив без змін судові рішення про задоволення первісних позовних вимог про виселення Товариства із займаних приміщень та зобов'язання повернути їх балансоутримувачу, та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог через встановлення судами обставин стосовно того, що Управління належним чином повідомило Товариство про припинення строку дії договору оренди та небажання пролонговувати його на новий строк, у зв'язку з чим орендар зобов'язаний повернути орендоване майно орендодавцю.
У справі № 925/1223/17 (постанова Верховного Суду від 04.09.2018) за позовом заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради до Фізичної особи-підприємця Джумагазієва А. К., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Уманське ремонтно-експлуатаційне управління № 3" про повернення нежитлового приміщення, стягнення неустойки та заборгованості з орендної плати Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки змісту листа орендодавця, в якому мова йдеться, зокрема, про втрату переважного права на укладення договору, як й не встановлено судами та не надано належної правової оцінки взаємовідносинам сторін щодо з'ясування питання продовження користування наймачем майном. Отже, суди не встановили всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшли передчасного висновку про наявність підстав для застосування положень статті 785 Цивільного кодексу України.
4.17. Водночас колегія суддів з приводу наведених заявником у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у справі вважає за необхідне зазначити, що судові рішення у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, не є подібними, оскільки під час розгляду справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив обставини щодо припинення строку договору та дотримання орендодавцем вимог статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що також підтверджується і обставинами, встановленими судами під час розгляду справи № 910/4130/19, у той час як у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, встановлені обставини, виходячи із предмету, підстав позову, нормативно-правове регулювання та конкретних обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права та зроблено відповідні висновки, а правовідносини у справі, що розглядається та у наведених скаржником, не є подібними.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" у частині вказаної підстави підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.2. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваної постанови.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 910/17533/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Кінотеатр "Київ" залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 910/17533/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак