20 квітня 2022 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/19410/21
номер провадження: 22-ц/824/1918/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року ОСОБА_2 , у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Сектор з питань приватизації житлового фонду апарату Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт його постійного проживання на жилій площі гуртожитку - у квартирі АДРЕСА_1 з 07 жовтня 2008 року і до теперішнього часу.
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків терміном у десять днів з моменту отримання копії ухвали суду (а.с.29-30).
02 вересня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку надіслав на адресу суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви (а.с.33-37).
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Сектор з питань приватизації житлового фонду апарату Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнано неподаною та повернуто заявнику (а.с.38-39).
Не погоджуючись з ухвалою судді першої інстанції від 06 вересня 2021 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду справи, посилаючись на порушення суддею місцевого суду норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суддею місцевого суду не враховано, що на виконання вимог ухвали суду про залишення заяви без руху, заявник в межах встановленого судом строку направив на адресу суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначив: заінтересовану особу та місце її знаходження; про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав; про те, що ним не вживались заходи досудового врегулювання спору та не вживались заходи забезпечення доказів або позову до подання заяви; попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які заявник поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, а також зазначив, що до матеріалів справи ним надано докази, якими підтверджуються наведені у заяві обставини. Вказує, що він в повній мірі виконав вимоги ухвали судді першої інстанції про залишення заяви без руху, а тому вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення йому заяви. Однак суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону належної уваги не звернув та всупереч вимогам ч.5 ст12 ЦПК України підійшов до вирішення цього питання формально.
Заінтересована особа не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак суддя першої інстанції прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з вимогами ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт його постійного проживання на жилій площі гуртожитку - у квартирі АДРЕСА_1 з 07 жовтня 2008 року і до теперішнього часу.
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків терміном у десять днів з моменту отримання копії ухвали суду.
Залишаючи вказану заяву ОСОБА_1 без руху, суддя першої інстанції виходив із того, що заява не відповідає вимогам ст.175 ЦПК України, а саме, у заяві не зазначено: заінтересованих осіб та місце їх проживання; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; не надано підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
02 вересня 2021 року, тобто у встановлений в ухвалі суду строк, ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку надіслав на адресу суду першої інстанції заяву про встановлення факту постійного проживання у квартирі в новій редакції, в якій зазначив заінтересовану особу та адресу її місцезнаходження, надав підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, зазначив відомості про те, що ним не вживались заходи досудового врегулювання спору та ним не вживались заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Також заявник у додатку до заяви зазначив докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтував заяву про встановлення факту постійного проживання у квартирі та вказав, що оригінали вказаних ним документів знаходяться у нього (а.с.33-37).
Постановляючи ухвалу про повернення заяви, суддя першої інстанції виходив із того, що заявник не долучив до заяви докази, які в ній зазначені, що підтверджується актом Святошинського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року, а тому суд дійшов висновку, що ухвала суду про залишення заяви без руху залишилась не виконаною, зазначені недоліки не усунуті.
Однак, постановляючи ухвалу про повернення заяви, суддя першої інстанції не звернув уваги, що в ухвалі судді від 30 серпня 2021 року про залишення заяви ОСОБА_1 без руху, серед недоліків заяви не було вказано про недолучення заявником доказів, які зазначені в заяві, а відтак висновки судді місцевого суду про те, що заявником не виконано вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху, є помилковими.
Також суддя місцевого суду не звернув уваги на те, що у матеріалах справи містяться копії документів, які зазначені заявником у додатку до заяви про встановлення факту постійного проживання, подану ним до суду у серпні 2021 року (а.с.5-21).
Ці документи повністю відповідають переліку документів, які зазначені заявником у додатку до заяви про встановлення факту постійного проживання у квартирі від 02 вересня 2021 року (а.с.33-37), подану ним на виконання вимог ухвали судді від 30 серпня 2021 року про залишення заяви без руху, в якій ОСОБА_1 вказав, що оригінали цих документів знаходяться у нього.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до роз'яснень, які містяться п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших передбачених законом підстав. Подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Чітке дотримання вимог процесуального закону є необхідним явищем, оскільки забезпечує вірне дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, надто суворе тлумачення судом процесуальних норм може позбавити права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що повертаючи ОСОБА_1 заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, з підстав недолучення до заяви доказів, які фактично були ним подані раніше та наявні у матеріалах справи, суддя першої інстанції допустив надмірний формалізм, що в свою чергу є порушенням права заявника на справедливий судовий захист, який полягає у фактичному та реальному доступі до правосуддя. Такий надмірний формалізм не сприяв реальному вирішенню спору та суперечить завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ЦПК України).
Аналогічного висновку щодо недопущенням судами надмірного формалізму під час вирішення цивільних справ дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі №757/6159/19 (провадження № 61-14132св20).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що суддя першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, неподаною та повернення заявнику.
Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала судді Святошинського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року про повернення заяви постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Святошинського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: