Справа № 420/26348/21
20 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючої судді Бойко О.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дії та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 р. як учаснику бойових дій, вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якій просив суд:
(1). Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, ЄДРПОУ 36290160) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
(2). Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, ЄДРПОУ 36290160) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція Позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Позивач брав участь у бойових діях та отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 20.11.2020.
Відповідач нарахував та виплатив позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2021 р. у розмірі 1491,00 грн. відповідно до постанови КМУ від 08 квітня 2021 р. № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і « Про жертви нацистських переслідувань».
На звернення позивача щодо виплати недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році відповідач своєю відповіддю відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
Позивач, не погоджуючись з виплаченою йому сумою такої разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, вважаючи, що вона повинна бути йому виплачена в розмірі п'яти мінімальних пенсій, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
(б) Позиція Відповідача
18.01.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник Департаменту звертає увагу на тому, що стягнення судами з органів місцевого самоврядування державної щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня фактично є перекладанням взятого на себе державною обов'язку з надання допомоги, яка має виплачуватись з державного бюджету, на місцевий бюджет, яким такі видатки не лише не передбачені, але й суперечать бюджетному законодавству України, тоді як Конституційний Суд України у рішенні від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнав недопустимим ухилення державою від взятих на себе обов'язків зі сплати державної допомоги ветеранам війни.
Також представник відповідача вважає, що під час розгляду даної справи не можуть бути застосовані висновки, викладені у зразковій справі №440/2722/20 з огляду на різні обставини та суб'єктний склад справ, прийняття КМУ іншої постанови. При цьому представник звертає увагу на те, що незважаючи на висновки Конституційного Суду України щодо недопустимості встановлення Кабінетом Міністрів України зменшеного розміру виплат державної грошової допомоги, постановою КМУ від 08.04.2021 року №325 вчергове визначені розміри державної допомоги ветеранам війни менші, ніж визначені в Законі.
Головним розпорядником бюджетних коштів, спрямованих на виплату державної щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня, та відповідальним виконавцем такої програми визначено виключно Міністерство соціальної політики України, яке і розприділяє та спрямовує обсяг коштів для такої допомоги. Задоволення позовних вимог зумовить необхідність вжиття департаментом відповідних заходів з метою виділення коштів з міського бюджету, проте такі видатки не передбачені.
ІІІ Процедура та рух справи
28.12.2021 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження
Позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є учасником бойових дій.
Статус позивача, як учасника бойових дій підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 20.11.2020.
Відповідач нарахував та виплатив позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2021 р. у розмірі 1491,00 грн. відповідно до постанови КМУ від 08 квітня 2021 р. № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і « Про жертви нацистських переслідувань».
26.11.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою з проханням нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Від відповідача надійшла відповідь за вих. № 02-П-63037/1-е/п від 17.12.2021, якою він відмовив у задоволенні заяви позивача, оскільки вважає, що виплата разової грошової допомоги позивачу призначена та виплачена відповідно до чинного законодавства.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
IV. Джерела права та висновки суду
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII).
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них встановлені статтею 12 Закону №3551-XII.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 року, статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” згадану вище норму права викладено у такій редакції: “…щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України…”.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 року позивачу одноразової грошової допомоги, діяла ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 року, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 року також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати, серед іншого, розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
I групи - 4421 гривень;
II групи - 3906 гривень;
III групи - 3391 гривня;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 4421 гривня;
членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 966 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.
Рішенням Конституційного Суду України по справі 1-247/2018(3393/18) від 27.02.2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року вбачається, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина 2 статті 3).
Згідно з Основним Законом України, Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини 2 статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону №79 розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, у тому числі й Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
Згідно правових висновків Конституційного Суду України: “…встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту…” (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року наголошував на тому, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци 3, 4 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні №12-р/2018 від 18 грудня 2018 року наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України у поєднанні з частиною 1 цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац 9 пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950 року) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 22.09.2005 року №5-рп/2005, від 29.06.2010 року № 17-рп/2010, від 22.12.2010 року №23-рп/2010, від 11.10.2011 року №10-рп/2011).
За положеннями ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Також, у Рішенні по справі №1-37/2008 від 27.11.2008, Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі №21-977во10, від 03.12.2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо, в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 року Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 року у зразковій справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року.
Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При цьому суд критично ставиться до заперечень відповідача щодо розгляду даної справи як типової по відношенню до зразкової справи №440/2722/20, оскільки предметом розгляду Верховним Судом у зразковій справі було питання правомірності виплати разової грошової допомоги до 05 травня у 2020 році на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань», а у даній справі предметом спору є питання правомірності виплати разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань.
Суд зазначає, що рішення Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20 є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Разом із тим суд зауважує, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня (починаючи з 2020 року і в подальшому, незалежно від року, за який підлягає така виплата) визначається саме Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-XIV на підставі прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №3-р/2020.
В той же час, як вже зазначалось судом раніше, положення про те, що розмір разової грошової допомоги має визначатись у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування було визнано таким, що не відповідає Конституції України.
За таких умов, на думку суду, при застосування в даній адміністративній справі висновків зразкової справи №440/2722/20, не має вирішального значення на підставі якої саме постанови Кабінету Міністрів України було здійснено нарахування розміру разової грошової допомоги до 5 травня, чи то на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань» чи то на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-ІХ від 15 грудня 2020 року встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2021 року - 1769 грн.
Отже, розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2021 році становить 8845,00 грн (1769 грн х 5). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 7354,00 грн.
Таким чином, суд робить висновок про протиправність дій відповідача, щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 р. у розмірі меншому, ніж передбачено Законом, а саме 1491,00 грн.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги обґрунтовані та належать до задоволення.
VI. Розподіл судових витрат
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору в порядку п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 161,245, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
3.Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач? - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, адреса: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, код ЄДРПОУ 36290160.
Суддя О.Я. Бойко