Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 939/221/21
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/3250/2022
Головуючий у суді першої інстанції М.М. Герасименко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
16 лютого 2022 року місто Київ
Номер справи 939/221/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач Обслуговуючий кооператив
«Житлово-будівельний кооператив «Бригантина-2»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2021 року, ухваленеу складі судді Герасименко М.М., в приміщенні Бородянського районного суду Київської області, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 , ОК «ЖБК «Бригантина-2», треті особи: ОСОБА_3 , державний реєстратор Гостомельської селищної ради Київської області Кирилова Н.М., про визнання недійсним договору та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позову зазначила, що 18 лютого 2013 року між нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір переуступки паю на квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною оплатою, за яким сторона 2 ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) передає стороні 1 ( ОСОБА_1 ) свій пай у ОК «ЖБК «Бригантина-2», що відповідає праву на вступ в ОК «ЖБК «Бригантина-2» та отримання свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також часткової спільної власності на земельну ділянку, на якій розташовано будинок. Згідно акту приймання-передачі від 20 лютого 2013 року ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла спірну квартиру. В рахунок належних до сплати сум позивачем передано ОСОБА_2 19 500 доларів США. 22 січня 2021 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №58704473 ОСОБА_1 дізналася, що на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 13 березня 2020 року, довідки про повну сплату від 14 березня 2020 року, договору про пайову участь від 13 березня 2020 року здійснено повторну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .
У позові ОСОБА_1 вказала, що спір між нею та відповідачами щодо вказаної вище квартири неодноразово був предметом розгляду у судах різних інстанцій. Постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року, прийнятою у справі № 360/1970/17, було скасовано попередній запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру. Незважаючи на факт чинності договору переуступки паю від 18 лютого 2013 року, що неодноразово встановлено судовими рішеннями (є преюдиційними обставинами), ОСОБА_2 не визнає за позивачем права на спірну квартиру та вдруге намагається відібрати квартиру, оформлюючи на себе право власності на підставі недійсних та підроблених документів.
Зазначила, що станом на 13 березня 2020 року пай на спірну квартиру передано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , а тому він не міг одночасно бути переданим іншій особі.
З урахування викладеного позивач просила суд визнати недійсним договір про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку, укладений 13 березня 2020 року між ОК «ЖБК «Бригантина-2» та ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51762740 від 24.03.2020, прийняте державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н.М., з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану спірну квартиру, зареєстрованому у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №36070003 від 20.03.2020.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку, укладений 13 березня 2020 року між ОК «ЖБК «Бригантина-2» та ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51762740 від 24.03.2020, прийняте державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н.М., зареєстрованому у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №36070003 від 20.03.2020, та припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення у даній справі суд не взяв до уваги, що спір про недійсність договору про переуступку паю вирішено рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №360/2101/15. Суд не врахував, що позивач із аналогічними позовними заявами зверталася до суду - справи №360/31/07, №360/1970/17. Вказала, що ОСОБА_1 не переслідує легітимну мету заявленим вимогам, а намагається за рахунок ОСОБА_2 задовольнити свій інтерес на проживання в квартирі, при цьому несплачуючи орендну плату та припинивши виплати за договором переуступки паю. Вважає, що на підставі п.7.6 Договору переуступки паю на квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною оплатою від 18 лютого 2013 року, вона набула права в односторонньому порядку розірвати договір, виставити квартиру на продаж, а після погашення заборгованості і штрафу у розмірі 1 000 доларів США, решту коштів повернути ОСОБА_1 .
Просить апеляційний суд врахувати практику Верховного Суду щодо неналежного способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення позову про скасування запису про державну реєстрацію права власності.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити скаргу з викладених в ній підстав.
Представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін як законне та обґрунтоване, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 .
Відповідач ОК «ЖБК «Бригантина-2» та треті особи: ОСОБА_3 , державний реєстратор Гостомельської селищної ради Київської області Кирилова Н.М., будучи належним чином повідомленими про час та дату розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від вказаних осіб не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначені особи не скористалися.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача ОК «ЖБК «Бригантина-2» та третіх осіб ОСОБА_3 і державного реєстратора Гостомельської селищної ради Київської області Кирилової Н.М., з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що договір про переуступку паю на квартиру від 18 лютого 2013 року не скасований, не визнаний недійсним і свою дію не припинив, тому укладення між ОК «ЖБК «Бригантина-2» та ОСОБА_2 договору про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку від 13 березня 2020 року, предметом якого є спірна квартира, за наявності чинного договору про переуступку паю на квартиру від 18 лютого 2013 року, а також подальша реєстрація права власності за ОСОБА_2 , порушує права ОСОБА_1 як користувача та володільця квартирою.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є законними та обґрунтованими, повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону з огляду на таке.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямова на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Відповідно до положень статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів справи, 18 лютого 2013 року між ОСОБА_1 (сторона 1) і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (сторона 2) укладено договір переуступки паю на квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною оплатою, за яким сторона 2 ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) передає стороні 1 ( ОСОБА_1 ) свій пай у ОК «ЖБК «Бригантина-2», який відповідає праву на вступ в ОК «ЖБК «Бригантина-2» та отримання «свідоцтва на право власності» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , а також часткової спільної власності на земельну ділянку, на якій розташовано будинок.
Зі змісту Договору переуступки паю на квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною оплатою від 18 лютого 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 (сторона 1), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (сторона 2) вбачається, що сторона 2 передає стороні 1 свій пай в ОК «ЖБК «Бригантина-2», який відповідає праву на вступ в Кооператив та отримання «Свідоцтва про право власності» на квартиру АДРЕСА_1 , а також часткової спільної власності на земельну ділянку, на якій розташовано будинок. За отримання паю на квартиру, загальна вартість якої сладає 48 200 доларів США, сторона 1 передала стороні 2 аванс на суму 40 625, 00 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США. Решту суми у розмірір 43 200 доларів США сплачується стороною 1 стороні 2 по системі «ануїтет» на 5 років під 12,5%, щомісячно у розмірі 971,91 доларів США. Отримання кожного платежу підтверджуєься розпискою. Перша оплата у березні 2013 року. В разі дострокової оплати здійснюється перерахунок та відсотки нараховуються лише на залишок боргу.
Згідно п.5 договору Сторона 1 набуває права користування квартирою з дня підписання договору, а право власності на квартиру з моменту отримання свідоцтва на право власності на квартиру шляхом вступу в кооператив «ОК «ЖБК «Бригантина 2» після сплати вартості квартири.
За отримання паю ОСОБА_1 передала стороні 2 авансовий платіж у сумі 40 625,00 грн, що становило 5 000 доларів США, загальна вартість квартири складала 48 200 доларів США.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 18 лютого 2013 року вона була прийнята в члени кооперативу ОК «ЖБК «Бригантина-2».
Згідно акта прийому-передачі від 20 лютого 2013 року ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі договору переуступки паю на квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною оплатою від 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 набула право користування зазначеною квартирою та проживає в ній з 20 лютого 2013 року, що підтверджується вказаним актом.
Із матеріалів справи вбачається, що зазначені обставини були встановлені постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року, прийнятою у справі №360/1970/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОК «Житлово-будівельний кооператив «Бригантина-2», третя особа ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та скасування права власності на нерухоме майно.
У своїй постанові Верховний Суд погодився із висновком суду першої та апеляційної інстанцій у тому, що оскільки договір про переуступки паю на квартиру від 18 лютого 2013 року не скасований, не визнаний недійсним і свою дію не припинив, доказів зворотного суду не надано, то укладення між ОК «ЖБК «Бригантина-2» та ОСОБА_2 договору про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку від 13 березня 2020 року, предметом якого є спірна квартира, за наявності чинного договору про переуступку паю на квартиру від 18 лютого 2013 року, а також подальша реєстрація права власності за ОСОБА_2 , порушує права ОСОБА_1 як користувача та володільця квартирою.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, зазначені вище обставини є встановленими та не потребують доказуванню під час перегляду вказаної справи апеляційним судом.
У даній справі судом було встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 13 березня 2020 року, довідки про повну сплату від 14 березня 2020 року, договору про пайову участь від 13 березня 2020 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що 13 березня 2020 року між ОК «ЖБК «Бригантина-2» та ОСОБА_2 було укладено договір про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку. Предметом вказаного договору сторонами зазначено спільне будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з подальшою передачею пайовикові його частки у вигляді двокімнатної квартири НОМЕР_1 площею 50,8 кв.м на другому поверсі 3-поверхового будинку з мансардою. Відповідно до умов цього договору ОК «ЖБК «Бригантина-2» зобов'язувалось забезпечити будівництво та введення в експлуатацію у четвертому кварталі 2012 року закінченого будівництва. У вказані терміни ОК «ЖБК «Бригантина-2» зобов'язувалось передати ОСОБА_2 спірну квартиру у відповідній комплектації (п.2.1.2., 2.1.3 договору). У свою чергу, ОСОБА_2 зобов'язувалась брати участь у забезпеченні будівництва житлового будинку у АДРЕСА_2 у межах вартості робіт з будівництва квартири НОМЕР_1 , що складається з постачання ОСОБА_2 будівельних матеріалів, необхідних для будівництва будинку згідно отриманої специфікації у термін, вказаний у специфікації та в разі необхідності виконання робіт по забезпеченню будівництва, з остаточним розрахунком після отримання Декларації про готовність об'єкту до експлуатації (п. 2.2.1 договору). Відповідно до п. 3.1 вказаного договору для забезпечення будівництва в розмірі належної йому частки житла Пайовик поставляє будівельні матеріали, необхідні для будівництва будинку, згідно специфікації на суму частини (не менше ніж 50%) вартості квартири. У п. 8.1 договору зазначено, що передана у власність пайовика квартира є виділеним в натурі майном, не обтяженим правами третіх осіб, в тому числі Кооперативу.
13 березня 2020 року згідно акта прийому-передачі Голова правління ОК «ЖБК «Бригантина-2» Свиридюк С.С. передав, а ОСОБА_2 прийняла двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зауваження щодо квартири відсутні.
Для здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_2 реєстратору було надано довідку ОК «ЖБК «Бригантина-2» від 14 березня 2020 року за №14032020/1, у якій зазначено, що ОСОБА_2 є членом ОК «ЖБК «Бригантина-2» згідно рішення загальних зборів (протокол № 4.1 від 26 серпня 2012 року) та власником паю на спірну квартиру АДРЕСА_1 . Квартира НОМЕР_1 в ОК «ЖБК «Бригантина-2» побудована господарчим способом, будинок введено в експлуатацію 26 грудня 2012 року. Вказана квартира не продана, під забороною чи арештом не знаходиться (а.с.132-136, т.І).
Разом з тим, звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 вважала, що укладений 13 березня 2020 року між ОК «ЖБК «Бригантина-2» та ОСОБА_2 договір про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку прямо порушує її право користування спірною квартирою, яке вона набула на підставі укладеного 18 лютого 2013 року між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договору переуступки паю на квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною оплатою, яку вона періодично сплачувала та у якій вона разом із сім'єю проживає з 20 лютого 2013 року.
Суд апеляційної інстанції вважає, що встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, характер спірних правовідносин, правильно застосувавши норми матеріального права, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2020 у справі №360/1970/17 та взявши до уваги наявний між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 чинний договір переуступки паю на спірну квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною її оплатою, від 18.02.2013, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що укладення 13.03.2020 між ОСОБА_2 та ОК «ЖБК «Бригантина-2» договору про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку, предметом якої є спірна квартира АДРЕСА_1 , що перебуває з лютого 2013 року у користуванні та фактичному володінні ОСОБА_1 , порушує права останньої, а тому суд законно визнав оспорюваний правочин недійсним та скасував реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , яка була здійснена на підставі оскаржуваного позивачем договору від 13.03.2020. Такі висновки районного суду повністю узгоджуються із матеріалами справи та встановленими судом обставинами справи, які відповідачем не спростовані у суді апеляційної інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту права колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Так, з положень статті 5 ЦК вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України. Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно статті 3 цього Закону будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав (в т.ч. права власності) на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, можуть вчинятись, якщо такі права зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, тобто зареєстровані в державному реєстрі прав.
Статтею11 цього Закону передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, передбачені статтею 24 цього Закону. За правилами статті 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на нерухоме майно є підставою для захисту цього права із застосуванням відповідного визначеного законом способу.
Відповідно до частин другою-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є визнанням з боку держави публічно - правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб'єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об'єкта.
Фактично ж реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому вона ніяк не впливає на цивільно-правову рівність учасників обороту, автономію волі і свободу договору.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, без додаткових (повторних) звернень до суду.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, ОСОБА_1 посилалася на те, що спірним договором про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку, предметом якого є спільне будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з подальшою передачею пайовикові його частки у вигляді двокімнатної квартири НОМЕР_1 , укладеним між відповідачами, порушено її права як користувача та володільця майнових прав, яка частково оплачувала виплати за договором переуступки паю та внесла авансовий платіж за квартиру, що передбачено договором від 18.02.2013. При цьому позивач просила визнати недійсним договір про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку від 13.03.2020 та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, що є саме тим способ захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача без додаткових звернень до суду.
Отже, ураховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені обставини справи, апеляційний суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не заборонений законом та у світлі цієї справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити порушене її право позивач не могла. Тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо неналежності такого обраного ОСОБА_1 способу захисту її прав як визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2 та Кооперативом 13.03.2020 договорупро спільну пайову участь у будівництві житлового будинку на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором на підставі документів, які були недобросовісно надані ОСОБА_2 .
Хибними є твердження апеляційної скарги у тому, що договір від 18 лютого 2013 року було розірвано в односторонньому порядку у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 своїх грошових зобов'язань за договором з огляду на наступне.
Так, апелянт уважає, що на підставі п.7.6 Договору переуступки паю на квартиру в ОК «ЖБК «Бригантина-2» з поетапною оплатою від 18 лютого 2013 року, вона набула права в односторонньому порядку розірвати договір, виставити квартиру на продаж, а після погашення заборгованості і штрафу у розмірі 1 000 доларів США, решту коштів повернути ОСОБА_1 .
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі ст 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч.2, ч.5 ст.653 ЦК України).
Пунктом 7.6. Договору про переступку паю в ОК ЖБК «Бригантина-2» на квартиру з поетапною оплатою, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , сторони передбачили, якщо Сторона 1 заборговує поточні виплати Стороні 2 більш ніж за шість місяців без погодження Сторони 2, дія зобов'язань Сторони 2 припиняються в односторонньому порядку. В цьому випадку Сторона 2 набуває права в односторонньому порядку розірвати договір, виставити квартиру на продаж, а після продажу та погашення заборгованості і штрафу у розмірір 1 000 доларів США решту коштів у триденний строк повернути Стороні 1. Сторона 1 зобов'язується в цьому випадку звільнити квартиру та повернути її Стороні 2 в стані, не гіршому ніж отримала.
Разом з тим, пунктом 9 Договру сторони визначили, що одностороння відмова від виконання зобов'язань по договору неможлива. Додаткові зміни умов договору або термінів дії можливі лише при узгодженні Сторін.
Усі спори за вказаним договором вирішуються у судах України (п.10 Договору).
З наведеного чітко вбачається, що зміст пункту 7.6 прямо суперчить змісту п.9 договору від 18.02.2013, який містить застереження щодо неможливості односторонньої відмови від зобов'язань за договором будь - якої із сторін договору без попереднього узгодження.
Відтак твердження ОСОБА_2 щодо одностороннього розірвання договору від 18.02.2013 є помилковими та суперечать зазначеним вище нормам закону та самому змісту договору. У судовому порядку вказаний договір розірвано не було.
У разі невиконання ОСОБА_1 своїх договірних зобов'язань (здійснення виплат за умовами договору) ОСОБА_2 наділена правом звернення до суду із відповідним позовом на захист своїх порушених цивільних прав, чого останньою зроблено не було.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що аналогічні за змістом спори були вирішені у судовому порядку у справах №360/2101/15, №360/31/07, №360/1970/17, що є підставою для відмови позивачу у задоволенні даного позову колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі посилання були предметом розгляду судом першої інстанції, яким районний суд надав належну оцінку, що вмотивовано відобразив у своєму рішенні.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позов. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення, яке переглядається, ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до невірного тлумачення норм закону та переоцінки доказів у справі.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), як це визначено у частинах першій-третій статті 89 ЦПК України.
Отже, жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною відповідача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких не прийняв до уваги заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності підстав для задоволення позову та навів достатнє мотивоване обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Загалом такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до намагання переоцінити встановлені судом обставини.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зроблено вірний висновок у тому, що договір про переуступку паю на квартиру від 18.02.2013 свою дію не припинив, оскільки не скасований та не визнаний недійсним у визначеному законом порядку, а тому укладення 13.03.2020 між ОК «ЖБК «Бригантина-2» та ОСОБА_2 договору про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку, предметом якого є спірна квартира у якій проживає позивач з родиною, прямо порушує права ОСОБА_1 як користувача спірною квартирою, яких вона набула за договором від 18.02.2013.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 18 квітня 2022 року.
Судді
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна