14 квітня 2022 року
м. Рівне
Справа № 565/2349/18
Провадження № 22-ц/4815/276/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Боймиструка С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С. В.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
В грудні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2019 року відповідача ОСОБА_1 замінено на належного відповідача ОСОБА_2 .
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2021 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що звертаючись в суд з даним позовом, АТ КБ «Приватбанк» обрало неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки в даному випадку у відповідності до вимог статті 1282 ЦК України, позивач вправі звернутися з позовом до спадкоємців, які прийняли спадщину, про звернення стягнення на спадкове майно, а не з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Одночасно з цим, суд зазначив, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують, яке саме майно прийняв у спадок відповідач ОСОБА_2 та яка його вартість, що унеможливлює стягнення з нього заявлених позивачем грошових коштів.
Також суд вказав, що з наданого суду розрахунку заборгованості вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , АТ КБ «Приватбанк» продовжував нараховувати відсотки на заборгованість, заборгованість погашалась окремими платежами після смерті ОСОБА_3 , яка саме сума заборгованості була на день смерті позичальника із даного розрахунку встановити не виявилось можливим. З цього слідує, що сума заборгованості у розмірі 11974,81 грн., яку позивач просить стягнути із спадкоємця після смерті ОСОБА_3 не є заборгованістю, яка виникла за життя спадкодавця.
Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує на те, що позичальником було підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої вона погодилась, що анкета-заява разом з правилами користування карткою, умовами та правилами надання банківських послуг, основними умовами обслуговування, складають договір про надання банківських послуг. В заяві зазначено тип кредитного ліміту, валюта карти, базова процентна ставка - 3 % з розрахунку 360 днів у році, строк дії кредитного ліміту, що дорівнює строку дії картки та порядок погашення заборгованості шляхом внесення коштів на картку клієнтом та шляхом списання банком коштів з дебетної картки. Тобто позичальник був належним чином повідомлений про умови кредитування.
Крім того, дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості та неодноразові звернення до банку з метою перевипуску карти свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування.
Зазначає, що у спадкодавця були невиконані боргові зобов'язання, відповідач все ж таки, прийняв спадщину і повинен відповідати перед кредитором, оскільки зобов'язання були успадковані на рівні з правами, тому суд не міг відмовити в задоволенні законних і обґрунтованих вимог. Суд безпідставно поклав обов'язок доказування обсягів та вартості спадкового майна на сторону позивача. Крім цього, суд не перевірив кому на праві власності належить будинок, в якому проживав спадкодавець на день його смерті. Відповідач не надав доказів, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту, зокрема не було надано витягів з реєстру рухомого та нерухомого майна, щодо відсутності у власності майна, яке може бути успадковане. В обґрунтування доводів апеляційної скарги банк також послався на постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №640/6274/16-ц, від 18.09.2019 у справі №336/7643/18, а також від 22.01.2020 у справі №306/2000/16-ц.
З наведених мотивів апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28.03.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання позичальником анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 60).
За умовами договору позичальнику було відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт, розмір якого було збільшено до 15000 грн. (а.с. 147).
ОСОБА_3 користувався кредитними коштами, зокрема знімав готівку в банкоматах, що підтверджується випискою з рахунку позичальника (а.с. 140-146).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25.04.2014 року (а.с. 19).
На день смерті у ОСОБА_3 була заборгованість за кредитом.
У вересні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило до Кузнецовської міської державної нотаріальної контори претензію кредитора, в якій просило повідомити банк чи заводилась спадкова справа після померлого боржника; включити кредиторські вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком у розмірі 12 870, 81 грн.
Також просили надіслати на свою адресу інформацію стосовно звернення з заявою про прийняття або відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлого боржника;
відомості про осіб (ПІБ. та адреса), які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті Боржника, а також які вже прийняли спадщину. (а.с. 25).
Кузнецовська міська державна нотаріальна контора повідомила ПАТ КБ «ПриватБанк», що претензія доведена до відома спадкоємців, які прийняли спадщину. (а.с. 26).
Листом від 01.03.2019 року №58/01-09 Кузнецовська міська державна нотаріальна контора повідомила, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 видано 05 листопада 2014 року на ім'я ОСОБА_2 , а також в цей же день ОСОБА_2 повідомлена про претензію кредитора ПАТ КБ «Приватбанк» та суму заборгованості (а.с. 94).
Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтями 1216, 1218 ЦК України встановлено, що спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини 2 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).
Згідно зі статтею 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
З аналізу наведеної норми слідує, що зі смертю боржника зобов'язання з повернення ним кредитних коштів включаються до складу спадщини, тобто правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є звернення АТ КБ «ПриватБанк», як кредитора спадкодавця, до суду з позовом до спадкоємців, які прийняли спадщину, про звернення стягнення на спадкове майно, при цьому за умови, що спадкоємці відмовилися від задоволення вимог кредитора шляхом сплати одноразового платежу, а не з позовом про стягнення заборгованості за кредитом.
Однак погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки даний висновок зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 25.04.2018 року у справі №645/3265/13-ц та від 23.05.2018 року у справі №192/2761/14.
Так, Верховний Суд зазначив, що законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.
Право на захист є складовою будь-якого суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов'язань попереднього боржника, спадкодавця.
Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв'язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.
Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України, не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов'язку в натурі.
Тлумачення ж статті 1282 ЦК України, окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.
Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов'язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.
Одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 19 лютого 2020року у справі № 607/98/17, від 04 березня 2020 року у справі №2609/30529/12.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, на яку посилався апелянт, Верховний Суд зазначив, що враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» з тих підстав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права та через недоведеність обсягу та вартості спадкового майна.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження своїх вимог, банком долучено анкету-заяву у якій зазначена базова процентна ставка в місяць за користування кредитом (3%).
Долученою позивачем довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_3 підтверджується факт встановлення кредитного ліміту у розмірі 15000 грн.
З аналізу виписки по картковому рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник дійсно користувався кредитними коштами банку та здійснював часткове погашення заборгованості.
З доданого банком розрахунку вбачається, що при розрахунку була застосована відсоткова ставка, що не перевищувала узгодженої а анкеті-заяві. Станом на 09.04.2014 року заборгованість становила 14994,73 грн. Водночас банк здійснював нарахування після смерті позичальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не можуть бути враховані судом при визначенні розміру заборгованості. На рахунок позичальника після його смерті надходили грошові кошти сума яких становить 4087,62 грн.. Таким чином до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 10 907,11 грн.. як різниця між заборгованістю що визначена на момент смерті ОСОБА_3 та надходженнями на його банківський рахунок після смерті.
З урахуванням вищенаведеного та положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2021 року слід скасувати та ухвалити нове рішення. По суті встановленого позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості слід задовольнити частково у вище визначеному розмірі.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджуються за подачу позовної заяви - в розмірі 1762,00 грн., за подачу апеляційної скарги - в розмірі 2643 грн.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню то, судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» - в розмірі 4041,28 грн. із розрахунку: 11974,81 грн. (заявлені вимоги) : 10 907,11 грн. (задоволені вимоги) = 1,09; 4405,00 грн. : 1,09.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 10 907 гривень 11 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 4041 гривні 28 копійок понесених на оплату судового збору.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Боймиструк С.В.
Судді: Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.