14 квітня 2022 року
м. Рівне
Справа № 949/841/21
Провадження № 22-ц/4815/248/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Боймиструка С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Рішенням Дубровицького районного суду від 23 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представником ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій вказує, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодовувати шкоду незалежно від його вини, окрім випадків коли шкода завдана за наявності непереборної сили або умислу потерпілого.
Зазначає, що у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 445/370/19 за аналогічних обставин справи (відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП та груба необережність потерпілого, яка виражалася у порушенні правил дорожнього руху) Верховним Судом було відхилено доводи заявника касаційної скарги про те, що наявні підстави для застосування норм, передбачених частиною 5 ст. 1187 України.
Також з посиланням на постанову Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі №577/1316/20 вважає, що суд не надав оцінку доказу, що підтверджує факт перебування на утриманні померлого, а керувався формальними вимогами законодавства щодо переліку документів необхідних для виплати страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника.
Просить скасувати рішення місцевого суду та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 року по справі №532/1374/18 суд зробив висновок про те, що відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Оскільки висновок є чинним, його слід враховувати незалежно від наявності інших постанов ВС, які містять свої правові висновки у подібних правовідносинах.
Також, крім врахування вини, груба необережність потерпілого ОСОБА_2 є самостійною підставою для зменшення розміру відшкодування.
Крім цього зазначає про відмінність обставин справи №577/1316/20, що перебувала на розгляді ВС, висновки якої застосовує позивач, та цієї справи.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч.13 ст. 7, ч.1ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 29 січня 2020 року відбулася дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем "BMW 530XD", з номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Макарівська, поблизу будинку 22 в м. Дубровиця, Рівненської області, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020180000000025 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
За результатами досудового розслідування, постановою слідчого від 29 травня 2021 року, вказане кримінальне провадження було закрите у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (а.с.10-14).
Під час досудового розслідування встановлено, що дана дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_2 вимог пунктів Правил дорожнього руху України, а саме:
- пункт 1.5 - Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- пункту 4.14 Пішоходам забороняється:
а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху
б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.
Таким чином порушення вимог пунктів 1.5, 4.14 Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_2 знаходиться в прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками. В діях водія ОСОБА_3 не встановлено порушень ПДР України, які б знаходились в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і її наслідками, а отже і складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
17 липня 2020 року з повідомленням про ДТП до ПрАТ "УТСК" представником позивача за довіреністю Мелех Д.О., скеровано заяву на виплату страхового відшкодування від 17 липня 2020 року із додатками з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника в сумі 56676 грн. та заяву з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов'язане із моральною шкодою в розмірі 14169 грн.
Встановлено, що ПрАТ "УТСК" частково сплатив страхове відшкодування, пов'язане із заподіяною моральною шкодою у розмірі 7084,50 грн., тобто 50% від суми належного страхового відшкодування у розмірі 14169 грн., та не виплатив страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника матері в сумі 56676 грн.
Спірні відносини виникли з приводу відшкодування шкоди позивачу, завданої загибеллю в ДТП її сина, в порядку страхової виплати. Ці правовідносини урегульовано нормами Цивільного кодексу України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Законом).
Відповідно до ч.ч. 2 та 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною другою вказаної статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала: зокрема якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ст. 990 ЦК України).
Так, відповідно до ч.2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Тобто цією правовою нормою встановлено загальне правило зменшення розміру відшкодування моральної шкоди в разі, коли іншим спеціальним нормативно-правовим актом не передбачено певного порядку відшкодування такої шкоди.
Статтею 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Так, п.27.3 ст.27 Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Тобто спеціальним законом визначено розмір регламентної виплати, а її зменшення страховиком на підставі ч.2 ст.1193 ЦК України, яка є загальною правовою нормою та, у разі існування, відсилає до застосування норми спеціального Закону, є неправомірним та безпідставним.
Отже, законодавцем не передбачено права страховика на власний розсуд зменшувати встановлений п.27.3 ст.27 Закону розмір суми страхового відшкодування.
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяні шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювана шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювана шкоди.
Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача і шкоди.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом і у постановах ухвалених у справах: від 05 червня 2019 року №466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року № 756/16649/13-ц (провадження і № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили.
Відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 21.04.2021року, ухваленій у справі № 450/4163/18.
Відсутність технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди, не є фактором об'єктивного характеру, причино не пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки, а оцінка дій водія щодо можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди не містить ознак непереборної сили, тобто події, яка має зовнішній характер, об'єктивно невідворотної за певних умов не тільки для цього заподіювана шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність зменшення відповідачем страхової виплати за завдану моральну шкоду.
Пунктом 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.
За положеннями статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року по справі № 1-8/99, годувальник - це особа, на утриманні якої перебувають непрацездатні члени сім'ї. Утриманцями вважаються ті, хто є чи був на повному утриманні годувальника або одержують від нього допомогу, яка є для них постійним і основним джерелом існування.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка, 1949 року народження, на день смерті сина була непрацездатною за віком.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.
Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції на підтвердження того, що вона перебувала на утриманні потерпілого ОСОБА_2 , зокрема, довідки про його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік.
За змістом Акту обстеження матеріально-побутових умов від 19.06.2020 року ОСОБА_1 мешкає за адресою АДРЕСА_1 . За цією ж адресою був зареєстрований померлий ОСОБА_2 . Зі слів ОСОБА_1 вона перебувала на його утриманні. Однак таке формулювання не дозволяє зробити однозначний висновок про факт проживання та утримання позивачки її сином.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року, ухваленій у справі № 165/325/17, факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також: мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).
Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.
Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.
Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.
Доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.
Сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні.
В матеріалах справи наявна довідка Управління з питань виплати пенсій Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області з відомостями про отриману позивачкою пенсію за 2019 року (а.с. 57), розмір якої перевищував встановлений прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, а тому не має підстав стверджувати, що позивачка потребувала матеріальної допомоги від померлого.
Таким чином, відсутні підстави для стягнення страхового відшкодування, що пов'язане із втратою годувальника в сумі 56676 грн.
З урахуванням вищенаведеного та положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
За подачу позовної заяви підлягав до сплати судовий збір у розмірі 908 грн., за подачу апеляційної скарги - в розмірі 1362 грн.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню то, судовий збір підлягає стягненню з ПАТ «УТСК» - в розмірі 252,22 грн. із розрахунку: 63760,5 грн. (заявлені вимоги) : 7084,5 грн. (задоволені вимоги) = 9; 2270 грн. : 9.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 23 вересня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення страхової виплати за завдану моральну шкоду слід скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 7084 гривні 50 копійок страхової виплати за завдану моральну шкоду.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь держави 252 гривні 84 копійки судового збору.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Боймиструк С.В.
Судді: Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.