Справа: № 2-а-1529/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: < Текст >
Суддя-доповідач: Попович О.В.
Іменем України
"01" липня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Попович О.В.,
суддів Мельничука В.П., Желтобрюх І.Л.,
при секретарі Кравченко Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці на Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2009 року у справі за адміністративним позовом Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до Управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці про скасування рішень про застосування фінансових санкцій №825, 826, 827, -
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2009 року в задоволенні адміністративного позову Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до Управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці про скасування рішень - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи та не враховано всіх обставин по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтованість нарахування відповідачем фінансових санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підтверджується матеріалами справи, а позивачем не було надано доказів проведення оплати суми боргу частинами за період з 22.05.2006 року по 11.07.2008 року.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись з наведених нижче підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Буждинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці зареєстроване в Управлінні Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Частиною 2 ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальником на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховими внесками є кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше, а також кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону. Частиною 2 ст. 5 Закону передбачено, що виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески. Для страхувальників, що мають найманих працівників, базовим звітним періодом є календарний місяць. Згідно ч. 12 ст. 20 вищезазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно із ч. 4 ст. 18 Закону страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування.
Судом першої інстанції вірно було встановлено, та не заперечується позивачем у справі, що за період з 22.05.2006 року по 11.07.2008 року за ним утворилася заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, такі фінансові санкції як штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу
Таким чином, оскаржувані рішення, прийняті відповідачем на виконання покладених на нього Законом обов'язків.
Крім того, відповідно до абзацу другого частини 13 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пені та штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьому в цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.
Відповідно до статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається із матеріалів справи та підтвердив представник позивача в суді апеляційної інстанції, оскаржувані рішення відповідача отримані позивачем 07.10.2009 року (а.с. 58), в той час як адміністративний позов подано до суду 19.03.2009 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 13 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме з пропуском десятиденного строку з дня отримання рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до заперечень на адміністративний позов (а.с. 54-56), відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду.
Позивач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції обґрунтованих доказів того, що строк на звернення до суду із вказаним вище адміністративним позовом було пропущено з поважних причин.
Таким чином, колегія суддів приходить до, що адміністративний позов Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача на Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2009 року - підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу позивача Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці на Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2009 року - залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з дня складення Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя О.В.Попович
Судді В.П.Мельничук
І.Л.Желтобрюх
(Повний текст Ухвали складено 06.07.2010 року.)