07 квітня 2022 року ЛуцькСправа № 140/2173/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач, пенсійний орган) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати з 12 серпня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік; зобов'язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату з 12 серпня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проживає в селі Лісове Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 21 липня 1991 року № 106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, на даний час є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується довідкою сільської ради та належить до 3 категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданим Волинською облдержадміністрацією.
Позивачу було довічно призначено пенсію за віком, що підтверджується відповідним посвідченням.
Вказує, що у зв'язку з цим існує право на отримання доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, однак доплата до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ не встановлювалося та не виплачувалося.
Так, із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII) (а саме: у редакції від 09 липня 2007 року).
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ .
Оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у нього є право на отримання зазначеної вище доплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат до отримуваної пенсії.
ОСОБА_1 уважає, що бездіяльність пенсійного органу протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, з огляду на що просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 18 березня 2021 року №0300-0902-7/9637 позовні вимоги не визнала, повідомила, що позивач має статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії та перебуває на обліку в ГУ ПФУ України у Волинській області як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до З Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Із заявою про проведення перерахунку та виплати пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ до Головного управління ОСОБА_1 не зверталася.
Вказує, що відповідно до частини 2 статті 39 Закону №796-ХІІ від в редакції до 01 січня 2015 року, було передбачено щомісячне підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23 листопада 2011 року, однак виплату припинено, оскільки Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратила чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - №76-VIII) статтю 39 Закону виключено.
З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), яким статтю 39 викладено в редакції, що передбачає встановлення в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, доплати громадянам, які працюють в зоні відчуження.
Рішенням Конституційного Суду України 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, але рішення не містить застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-XII.
Оскільки Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII є чинним та таким, що не відповідає Конституції України не визнавався, з 01 січня 2016 року доплата проводиться виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження, проте позивач не належить до цієї категорії осіб.
Просить суд врахувати, що позивач за перерахунком пенсії до органів Пенсійного фонду України згідно, а саме: нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ не зверталась та жодних рішень органом Пенсійного фонду України, яке може бути оскаржено до суду по суті питання не приймалось.
З урахуванням наведеного представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 13-15).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 29).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 має статус громадянки, яка постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. спр. 10).
Окрім того, згідно паспортних даних позивач проживає в селі Лісове Волинської області (арк. спр. 9), яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Факт постійного проживання позивача в селі в селі Лісове Волинської області підтверджується також довідкою виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 03 лютого 2022 року №76 (арк. спр. 11).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не перебуває у трудових відносинах з 01 листопада 1993 року.
Вказані обставини не є спірними, підтверджуються посвідченням № НОМЕР_2 від 27 листопада 1996 року, довідкою виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 03 лютого 2022 року №77, копією трудової книжки (арк. спр. 10-11, 12-13) та представником відповідача у поданому відзиві на позовну заяву.
Уважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі №796-XII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» Закону України №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04 лютого 2016 року (Закон №987-VIII), який набрав чинності з 01 січня 2016 року Закон №796-ХІІ доповнено статтею 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 зазначив, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Крім того, Велика Палата у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Разом з тим, як установлено судом та підтверджується представником відповідача у поданому відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 із заявою про виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат до пенсійного органу не зверталася та відповідно ГУ ПФУ у Волинській області у відновленні вказаних виплат позивачу не відмовляв.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Таким чином, позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем своїх прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Суд зауважує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Так, дійсно рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, разом з тим у матеріалах справи відсутні докази, що таке рішення було направлено до ГУ ПФУ у Волинській області для виконання.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
Тобто, зобов'язанню суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, має передувати встановлення судом порушення діями та/або бездіяльністю цього суб'єкта прав позивача й, відповідно, визнання їх протиправними, натомість відсутність порушеного права оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Однак, як було встановлено судом, позивач будь-яких заяв, звернень про виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ до органу Пенсійного фонду не подавала. Тобто, питання відновлення вказаних виплат перед Пенсійним фондом у встановлений законодавством спосіб позивачем не ініціювалося, таке суб'єктом владних повноважень не вирішувалося та останній не приймав рішень з приводу відмови у виплаті підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, встановлені у цій справі обставини та аналіз наведених вище норм законодавства дають суду підстави для висновку про передчасність спору та відсутність порушеного права, яке підлягає судовому захисту на день звернення до суду із цим позовом, а тому у задоволенні позову за взаємопов'язаними вимогами належить відмовити.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (44635, Волинська область, село Лісове, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович