П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/10828/21
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Танасогло Т.М.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2021р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України у Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Біляївського районного суду Одеської області, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020р. по 28 серпня 2020р. із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320грн, згідно ч.3 ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020р.;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), суддівську винагороду (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 18 квітня 2020р. по 28 серпня 2020р. без застосування обмеження, встановленого ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць;
- зобов'язати ТУ ДСА України у Одеської області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» до 18 квітня 2020р. ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 1 січня 2020р., надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.
3 18 квітня 2020р. по 28.08.2020р. розмір належної позивачу суддівської винагороди за період роботи нараховувався та виплачувався ТУ ДСА України в Одеській області не у повному обсязі, застосовуючи запроваджені ст.29 ЗУ "Про державний бюджет 2020 року" обмеження, - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020р..
Позивач стверджує, що оскільки порушено його право на отримання суддівської винагороди у належному розмірі у зв'язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то необхідно для ефективного захисту порушених прав застосувати ч.3 ст. 15 Конституції України як норму прямої дії.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2021р. адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020р. по 27 серпня 2020р. у розмірі 101193,89грн. (сто одна тисяча сто дев'яносто три гривні 89 копійок) з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, з обов'язковим утриманням податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ДСА України просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020р. по 27 серпня 2020р. у розмірі 101193,89грн.
Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 16.04.2010р. №544/2010 відповідно до ст.127 та ч.1 ст.128 Конституції України постановлено призначити строком на 5 років у місцевому загальному суді на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 (а.с.19).
Відповідно до наказу голови Біляївського районного суду Одеської області А.Д. Бобуйок Про призначення ОСОБА_1 №61 від 25.05.2010р., ОСОБА_1 зараховано до штату цього суду з 25.05.2010р., встановивши йому посадовий оклад згідно штатного розпису.(а.с.23)
Указом Президента України від 12.06.2017р. №157/2017 Про призначення Суддів відповідно до ч.5 ст.126, ч.1 ст.128 та підп.2 пункту 16 № розділу XV Перехідні положення Конституції України постановлено, зокрема, призначити у місцевому загальному суді на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 (а.с. 20-22).
Згідно з наказом в.о. голови Біляївського районного суду Одеської області Про призначення ОСОБА_1 №16-ос від 13.06.2017р., відповідно до Указу Президента України від 12.06.2017р. №157/2017 Про призначення суддів наказано вважати призначеним ОСОБА_1 на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області з 12.06.2017р.; встановити ОСОБА_1 - судді Біляївського районного суду Одеської області щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу з 12.06.2017р., як такому, стаж роботи якого станом на 12.06.2017р. становить 7 років.
Відповідно до наказу голови Біляївського районного суду Одеської області Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 від 20.11.2018р. №13-ос, відповідно до ч.2 ст.137, ч.5 ст.135 ЗУ Про судоустрій і статус суддів від 2.06.2016р. №1402-VIII (із змінами), листа - роз'яснення Державної судової адміністрації України Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді від 5.11.2018р., ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з 5.08.2018р., як такому, стаж якого становить 11 років 2 місяці 11 днів. (а.с.25).
Як вбачається з довідки ТУ ДСА України в Одеській області від 13.09.2021р. №5-3365/21 загальна сума обмежень за період з квітня по серпень 2020р. склала 101193,89грн.
Вважаючи дії ТУ ДСА України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень-серпень 2020р. із застосуванням обмежень її розміру - протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ТУ ДСА в Одеській області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх протиправність та незаконність, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч.2 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Так, ч.4 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Згідно з ч.5 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
12 березня 2020р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. за №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020р. на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
В подальшому, 18 квітня 2020р. набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020р. за №553-IX, яким ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020р..
При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, судова колегія зазначає, що ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020р. чинності Законом №553, яким ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст.29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Так, ст.8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020р. в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999р. №6-рп/99, від 20 березня 2002р. №5-рп/2002, від 1 грудня 2004р. №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005р. №8-рп/2005, від 18 червня 2007р. №4-рп/2007, від 22 травня 2008р. №10-рп/2008, від 3 червня 2013р. №3-рп/2013, від 19 листопада 2013р. №10-рп/2013, від 8 червня 2016р. №4-рп/2016, від 4 грудня 2018р. №11 -р/2018, від 18 лютого 2020р. № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999р. №6-рп/99, перше речення абз.6о п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013р. №3-рп/2013, друге речення абз.6 п.п.3.2., абз.27, 33, 34 п.п.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018р. №11-р/2018).
Разом з тим, відповідно до п.62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001р. №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019р. за №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідач всупереч приписам ст.130 Конституції України та ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежував розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня 2020р. по 28 серпня 2020р. виплачував останньому зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
За таких обставин, набрання 18 квітня 2020р. чинності Законом №553 не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір винагороди судді за приписами ч.2 ст.130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020р., так і в подальшому повинен був визначатися виключно за положеннями ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідач навіть після набрання чинності Законом №553 та доповненням ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ст.29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч.2 ст.130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч.1-4 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Враховуючи те, що ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії.
Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020р. про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» як і будь-якими іншими нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- ч.2 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- ст.130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення ЗУ №553-ІХ від 13 квітня 2020р. про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Надаючи оцінку доводам апелянта, які викладені в апеляційній скарзі відносно того, що з 18 квітня 2020р. відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», судова колегія вважає їх безпідставними та необґрунтованими.
Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020р. №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- ч.1, 3 ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019р. №294-ІХ зі змінами;
- абз.9 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020р. №553-ІХ.
Таким чином, положення ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019р. №294-ІХ зі змінами, ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020р. №553-ІХ, визнані неконституційними.
Доводи апелянта, що він не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, не звільняє його від обов'язку дотримуватись вимог ст.130 Конституції України, яка має вищу юридичну силу, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до вимог ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені таким Законом.
У відповідності до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.1 та ст.17 ЗУ від 23 лютого 2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплат не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У п.26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи, вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що за період з 18 квітня 2020р. по 28 серпня 2020р. суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено з порушенням положень ст.130 Конституції України та ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» і це порушене право позивача підлягає поновленню, при цьому доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2021р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту постановлення, остаточна та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: Т.М. Танасогло
Л.П. Шеметенко