П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/9685/21
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Танасогло Т.М.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-
У червні 2021р. ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33502-50У від 10.02.2020р..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона отримала поштою вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33502-50У від 10.02.2020р., проте позивач стверджує, що протягом періоду, за який нараховано борг зі сплати єдиного соціального внеску, вона не здійснювала господарську діяльність, доходи від такої не отримувала.
Також, позивач зазначила, що з 1.03.2017р. по теперішній час вона перебуває у трудових відносинах з Приватний заклад "Одеський приватний дошкільний навчальний заклад Дитячий садок ДОУ ЗНАЙКА, ТОВ Заклад дошкільної освіти БАРБАРІСКІ. Ці обставини підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5.
Не погоджуючись із такими діями відповідача просила задовольнити позовні вимоги посилаючись також на правові висновки Верховного суду у справі №826/841/17.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Одеській області від 10 лютого 2020р. №Ф-33502-50У.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6908грн..
В апеляційній скарзі Головного управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою, адже роботодавцем сплачено страхові внески за позивача. Відповідно позовні вимоги про визнання протиправною та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 10.02.2020р. №Ф-33502-50-У ГУ ДПС у розмірі 29293,44грн підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець 8.09.2008р., номер запису 25560000000073415, взята на податковий облік ГУ ДПС в Одеській області та постійно перебувала на загальній системі оподаткування.
Припинення діяльності позивача як фізичної особи-підприємця відбулося 21.04.2020р., запис № 25560060004073415 за власним рішенням.
10 лютого 2021р. ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу №Ф-33502-50У про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 16.11.2020р. становить 29293,44грн.
Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 станом на 16.11.2020р. заборгованість по нарахуванню єдиного внеску склала 29293,44грн., яка виникла внаслідок несплати єдиного внеску за 2017 - 2020р.р..
Також судом встановлено, що з березня 2017р. по квітень 2019р. позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою за формою ОК-5 Приватного закладу "Одеський приватний дошкільний навчальний заклад Дитячий садок ДОУ ЗНАЙКА ; та з травня 2019р. по липень 2019р. позивач також була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою з формою ОК-5 ТОВ РУШ ; та з листопада 2019р. по березень 2020р. позивач була найманим працівником, отримувала дохід, та ЄСВ за неї сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою з формою ОК-5 ТОВ Заклад дошкільної освіти БАРБАРІСКІ (а.с.24-25).
Перевіряючи правомірність та законність прийняття ГУ ДПС в Одеській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує її незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпункт 14.1.139 п.14.1 ст.14 ПК України визначає фізичну особу-підприємця, як особу, яка або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.
Згідно пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
У свою чергу п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI визначає єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
У силу положень ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Частина 1 ст.4 Закону №2464-VI відносить до платників єдиного внеску роботодавців: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичних осіб - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Стаття 7 Закону № 2464-VI регулює базу нарахування єдиного внеску, а саме:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до ЗУ «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як було вірно зазначено суд першої інстанції, Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює.
Водночас, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, у періоди з березня 2017р. по квітень 2019р., з травня 2019р. - липень 2019р. та з листопада 2019р. - березень 2020р., позивач була найманим працівником та єдиний внесок за неї регулярно нараховував і сплачував роботодавець у розмірі, не меншому за мінімальний, отже позивач є застрахованою особою, проте у період січень-лютий 2017р. та з травня по жовтень 2019р. відомості про сплату єдиного внеску позивачкою (або роботодавцем за неї) відсутні.
У свою чергу, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.
Разом з тим, Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів. Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, як було вірно зазначено судом першої інстанції, позивач не подавав звітність у період січень-лютий 2017р. та травень - жовтень 2019р., відповідач чи інший уповноважений орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020р. №Ф-33502-50У визначено заборгованість позивача по ЄСВ станом на 16.11.2020р.. Тобто відповідач визначив заборгованість позивача наперед, станом на дату, яка ще не настала на момент винесення вимоги.
Зазначене свідчить про незрозумілість та необґрунтованість спірної вимоги, невідповідність принципу юридичної визначеності.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою та відповідно вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020р. № Ф-33502-50 у розміру 29293,44грн, є протиправною та підлягає скасуванню.
В доводах апеляційної скарги апелянт не погоджується із сумою стягнення судових витрат на правничу допомогу, яку визначив суд першої інстанції при прийнятті рішення. Апелянт посилається на те, що розмір гонорару з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом є завищеним та не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги.
Частиною 4 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Як вбачається з Договору про надання правової допомоги б/н від 12.05.2021р. з урахуванням Додаткового договору №1 від 12.05.2021р. до Договору про надання правової допомоги б/н від 12.05.2021р. а саме згідно з пп.3.1.1 п.3.1, сторонами погоджений фіксований розмір гонорару в розмірі 6000(шість тисяч) гривень. При визначенні такого розміру гонорару Сторони керувалися критерієм розумності розміру гонорару, враховуючи при цьому складність справи, фінансовий стан клієнта, обставини спору, що виник, обсяг робіт (послуг) правої допомоги необхідних для належного представництва та захисту прав та інтересів клієнта.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про розмір стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень, оскільки в матеріалах справи наявні усі необхідні документи, які підтверджують понесені позивачем витрати на правничу допомогу.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: Т.М. Танасогло
Л.П. Шеметенко