29 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/11948/21 пров. № А/857/328/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Коваля Р.Й.,
за участю секретаря судового засідання: Кардаш В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року, головуючий суддя - Зозуля Д.П., ухвалене у м. Рівне, повний текст якого складено 26.11.2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди,-
В серпні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність стосовно виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 року у справі "Щукін та інші проти України" щодо нього та стягнути з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на його користь 100 000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що позивач упродовж тривалого часу не може відновити своє порушене та захищене в судовому порядку право. Зазначав, що протиправна бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення суду, ухваленого на його користь, призвела до появи у позивача сильних душевних страждань, відчуття несправедливості, незахищеності, безвиході, негативного настрою з приводу дискримінації, утисків з приводу виникнення і неусунення порушення права на належну пенсію. Вважав, що протиправне невиконання відповідачем протягом занадто тривалого часу рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року (справа Щукін та інші проти України) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 (виконавче провадження № 42551810), завдало позивачу моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з огляду на тривалий строк перебування судового рішення на виконанні свідчить про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності в частині забезпечення виконання рішення суду. А вказана бездіяльність є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 року у справі №2а-945/2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2011, позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі щодо відмови провести перерахунок та виплатити позивачу пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з 28.01.2009 року здійснити перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до статті 50, частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.02.2014 року у справі "Щукін та інші проти України" зобов'язано протягом трьох місяців державу-відповідача Україна виконати рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_1 , та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 2000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року №59834/09 постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 19.03.2014 року відкрито відповідне виконавче провадження за №42551810, сторонами якого є Держава (боржник) - ОСОБА_1 (стягувач).
Однак, рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь позивача, станом на час розгляду цієї справи залишається не виконаним в межах виконавчого провадження № 42551810.
У ході виконавчого провадження Міністерство юстиції України (боржник у виконавчому провадженні) сплатило позивачу: еквівалент 2000 євро - 34 786,92 грн. - відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України від 19.09.2014 року №3573; 106 620,53грн. заборгованості з виплати пенсії згідно зі статтями 50, 54 Закону №796-XII, присудженої національними судами - відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України від 16.09.2015 року №2163; пеню в розмірі 437,85 грн. за несвоєчасне виконання рішення Суду - відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України від 16.07.2015 року №1748.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 року у справі №460/307/19, яке набрало законної сили 27.06.2019 року, встановлено, що згідно з розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області від 07.05.2012 року №144054 та протоколом про індивідуальний перерахунок від 14.05.2012 року, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , присудженої йому національними судами згідно з вимогами статей 50, 54 Закону № 796-XII в сумі 106 620,53грн., здійснено, виходячи з розміру прожиткового мінімуму в розмірі 498 гривень. Суд, перевіривши на підставі вищезазначених документів правильність перерахунку лише основної пенсії, зазначає, що позивачу за період з 28 січня 2009 року і до 22 липня 2011 року було здійснено доплату у незмінній сумі - 3329,00 грн. щомісячно, в той час як така доплата повинна становити: з 01.01.2009 року - 3329,00 грн.; з 01.11.2009 року - 3929,00 грн.; з 01.01.2010 року - 4905,00 грн.; з 01.04.2010 року - 4993,00 грн.; з 01.07.2010 року - 5017,00 грн.; з 01.10.2010 року - 5129,00 грн.; з 01.12.2010 року - 5217,00 грн.; з 01.01.2011 року - 5345,00 грн.; з 01.04.2011 року - 5617,00 грн. Так само позивачу не в повному обсязі було перераховано додаткову пенсію.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щукін та інші проти України" від 13.02.2014 року, позивач звернувся із захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним відповідачем у даній справі у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України стосовно виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 року у справі "Щукін та інші проти України" є саме Міністерство юстиції України. Крім цього, ОСОБА_1 реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за надмірно тривалий час перебування без належного виконання виконавчого провадження №42551810 з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щукін та інші проти України" від 13 лютого 2014 року
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон) регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Як встановлено статтею 2 Закону рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Статтею 5 Закону визначено, що протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.
Згідно із ст.ст. 10, 11 Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.
Додатковими заходами індивідуального характеру є:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum);
б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом:
а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;
б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;
б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.
Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.
Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.
Кабінет Міністрів України постановою «Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006 року №784 постановив покласти на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
Зі змісту цієї норми вказаної Постанови, органом представництва відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України.
Таким чином, вірним є висновок суду попередньої інстанції про те, що належним відповідачем у даній справі щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності стосовно виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 року у справі "Щукін та інші проти України" є саме Міністерство юстиції України, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також, стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зазначаючи про моральні страждання, позивач не обґрунтував належним чином взаємозв'язок цих фактів із незаконними діями відповідача.
Отже, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині в цій частині.
Крім цього, як встановлено ч. 5 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за надмірно тривалий час перебування без належного виконання виконавчого провадження з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач вже реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за надмірно тривалий час перебування без належного виконання виконавчого провадження №42551810 з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щукін та інші проти України" від 13 лютого 2014 року, куди входить і заява ОСОБА_1 щодо виконання рішення національного суду ухваленого на його користь.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі №460/11948/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови складено 01.04.2022 року.