Справа № 420/25972/21
31 березня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка виразилась у не виплаті йому - ОСОБА_1 , середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 09.08.2018 по 05.11.2021 року;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому - ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку з 09.08.2018 по 05.11.2021 року, відповідно до вимог постанови КМУ від 08.02.1995 року №100.
Позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 08.08.2018 року №169 був виключений зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .
Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати належних сум при звільненні з військової служби.
Позивач вказує, що він звернувся для вирішення спору до суду та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року у справі №420/7892/19 відповідачем 28.04.2020 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення у сумі 33005,81 грн. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року у справі №420/6561/20 відповідачем 05.11.2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення з урахуванням Закону №1282 та Постанови КМУ №1078 у сумі 77 858,66 грн.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 09.08.2018 року по 05.11.2021 року.
Позивач з посиланням на ст.ст.116,117 КЗпПУ, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р №100 (далі - Порядок №100) просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 22.12.2021 року позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 18.02.2022 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду належним чином завірену копію довідки про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , розраховану відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» на день звільнення.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що з боку в/ч НОМЕР_1 перед позивачем заборгованості немає. Відповідач зазначає, що індексація не є складовою грошового забезпечення, більше того, не має постійного характеру, виникає лише при перевищенні відповідних показників, та є окремою гарантією яка встановлюється з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Відповідно, невчасна виплата індексації не може вважатися неостаточним розрахунком, оскільки індексація не є частиною грошового забезпечення військовослужбовця.
Представник відповідача стверджує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Відтак, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до військової частини НОМЕР_1 - відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2018 по 05.11.2021 включно.
При цьому, стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Також представник відповідача зазначає, що враховуючи, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та його статус військовослужбовця, а не працівника Збройних Сил України - цивільної особи, з яким укладається трудовий договір, положення КЗпП України поширенню на спірні правовідносини не підлягають.
Справа розглянута в порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника відділення оперативних чергових - старшого оперативного чергового відділення оперативних чергових штабу військової частини НОМЕР_1 та наказом начальника Генерального штабу Збройних сил України (по особовому складу) від 06.07.2018 року №369 його було звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.08.2018 року № 169 виключено зі списків особового складу частини (а.с.4).
Згідно з автоматизованою системою діловодства суду судом розглянута справа №420/7892/19 за позовом ОСОБА_1 , який надійшов до суду 24.12.2019 року. Рішенням суду від 10.02.2020 року позов ОСОБА_1 задоволений. Визнані протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 14843,78 грн.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2020р. по справі повернуто апелянту.
28.04.2020 року відповідач виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у сумі 15451,49 грн (а.с.5).
Також судом розглянута справа №420/6561/20, який надійшов до ООАС також 20.07.2020. Рішенням від 12.10.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково. Дії Військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у відмові врахувати вимоги Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року при нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року - визнано протиправними. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» 1282-XII від 03.07.1991 року, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з визначенням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2021 Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року у справі № 420/6561/20 змінено, з підстав викладених у даній постанові, виключивши з резолютивної частини абзац п'ятий щодо відмови у встановленні судового контролю, а також висновків з приводу питання щодо встановлення судового контролю з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.
05.11.2021 позивачу сплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» 1282-XII від 03.07.1991 року, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з визначенням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум у розмірі 74858,66 грн (а.с.6).
Враховуючи, що після звільнення відповідач з ним розраховувався 05.11.2021 року, позивач вважаючи порушеними його права звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до абзацу 1 пункту 234 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Відповідно до абз. 3 п. 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В наказі командира в/ч НОМЕР_1 від 08.08.2018 року №1769 про виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення позивача не зазначено про виплату позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні.
Проте судом достовірно встановлено, що не оспорюється представником відповідача у відзиві, що після звільнення позивача зі служби йому нараховувались та виплачувались належні йому виплати при звільненні. Позивач був виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення 08.08.2018 року, проте останні виплати йому здійснені 05.11.2021 року (індексація у сумі 74858,66 грн).
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим ст.116 КЗпПУ на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбаченіст.117 КЗпПУ, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17 аналізуючи застосування ст.ст.116,117 КЗпПУ дійшла до висновку, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпПУ відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпПУ обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1ст.117 КЗпПУ переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, тобто застосувавши принцип співмірності.
У даній справі судом встановлено, що відповідач не здійснив нарахування та виплату всіх належних позивачу коштів при його звільненні 06.07.2018. Нарахування та виплати почались здійснюватися з 28.04.2020 року - компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексація не в повному розмірі у сумі 33100,78 грн, а повністю індексація виплачена лише 05.11.2021. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних їй сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі статті 117 КЗпП України.
Згідно ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Тому, подією, з якою пов'язане вчинення відповідачем дій щодо нарахування позивачу суми компенсації невикористаної щорічної додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, є звільнення позивача 06.07.2018 року.
Відтак, при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують його звільненню - травень та червень 2018 року.
Відповідачем на виконання ухвали суду від 18.02.2022 року надано до суду належним чином завірену копію довідки про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , розраховану відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» на день звільнення.
Згідно довідки про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , розраховану відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» на день звільнення: середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складав 14843,78, а розмір середньоденного складав 486,68 грн.
За період з 06.07.2018 року по 05.11.2021 було 836 робочих днів, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 836 дні*486,68 грн = 406 864,48 грн.
Водночас, суд бере до уваги та враховує тривалість часу нездійснення повного розрахунку з позивачем, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду, звернення позивача до суду з вимогою про стягнення відповідних сум 24.12.2019 при звільненні 06.07.2018; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 .
Також суд враховує позицію, викладену в постанові Верховного Суду у справі 480/3105/19 від 30.11.2020 року, що полягає в наступному.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ.
Відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 26,58 % (108185,15 грн (грошове забезпечення ОСОБА_1 , виплачене йому з порушенням термінів) / 406 864,48 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (836 дні)) х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню 108 144,579 грн (26,58 % від 406 864,48 грн).
Застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 108 144,579 грн.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку з ним при звільненні за період з 06.07.2018 року по 05.11.2021 року у розмірі 108 144,579 грн.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса