Дата документу 27.01.2022 Справа № 314/714/21
Єдиний унікальний № 314/714/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/144/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
27 січня 2022 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відбуває покарання у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11), про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Вільнянська УВП (№11)».
Захисник засудженого - ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 березня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання захисника про зміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Своє рішення суд мотивував тим, що підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_6 , діючого в інтересах засудженого ОСОБА_7 , відсутні.
В апеляційній скарзі захисник засудженого - ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції від 09 березня 2021 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення суду першої інстанції, на його думку, є незаконним та необґрунтованим.
Апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що незаконність даного судового рішення полягає в тому, що воно прямо порушує ст.ст.9, 28 Конституції України, ст.ст.3 і 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року, не враховує обов'язкові для України як країни підписанта конвенції і рішення ЄСПЛ у справах «Петухов проти України», Ласло Магьр проти Угорщини», «Вінтер проти Сполученого Королівства», ст.21 КПК України.
Зазначає, що відсутність механізму дострокового звільнення від довічного позбавлення волі чи його заміни більш м'яким покаранням не узгоджується із Конституцією України та практикою ЄСПЛ, які мають бути застосовані безпосередньо, оскільки вони мають вищу юридичну силу, аніж КК України.
Також наголошує, що само по собі довічне позбавлення волі в Україні є катуванням, зазначене підтверджується змістом судового рішення ЄСПЛ у справі «Петухов проти України».
Крім того, суд першої інстанції не врахував висновок ЄСПЛ по справі «Вінтер проти Сполученого королівства» від 2013 року, згідно з яким навіть при жорстокому, неодноразовому характері вбивства, суди повинні призначати особам, винним у вбивстві, покарання у вигляді суттєвого позбавлення волі, але з обмеженим терміном.
Згідно з ухвалою суду, до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відбуває покарання у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)», про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_7 засуджений 04 червня 2018 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області із врахуванням ухвали Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2018 року за п.9 ч.2 ст.115, ч.1 ст.121, ч.2 ст.146, ч.1 ст.152 КК України до довічного позбавлення волі.
Засуджений, його захисник вважають призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі таким, що не відповідає міжнародним договорам, ратифікованим Україною, Конституції України, розцінюють це покарання як катування.
У судовому засіданні засуджений та його захисник на клопотанні наполягали, просили його задовольнити.
Прокурор проти задоволення клопотання заперечував, вважає клопотання необґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді; засудженого ОСОБА_7 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу; прокурора, який вважав, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання, задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання колегії суддів, оскаржувана ухвала місцевого суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Так, частиною 1 ст.64 КК України передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Виходячи з положень цієї правової норми, довічне позбавлення волі є найбільш суворим основним та безстроковим покаранням, відповідно до якого засуджений за вироком суду ізолюється від суспільства і примусово поміщується до спеціальної кримінально-виконавчої установи без зазначення у вироку строку його тримання в ній.
Отже, застосування вказаного виду покарання у певних випадках прямо передбачено чинним законодавством України про кримінальну відповідальність та не суперечить Конституції України.
Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, як було зазначено в параграфі 58 в Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстоких злочинів.
Цієї мети можливо досягти у випадку, коли правопорушник готовий і здатен підкорятись законодавству.
Тому, відбування зазначеного виду покарання направлено на реабілітацію засудженого та не може розцінюватись як катування чи нелюдське ставлення до нього.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) від 12 березня 2019 року у справі «Пєтухов проти України» («Petukhov v. Ukraine», заява №41216/13) (на яке посилається засуджений ОСОБА_9 ) зазначено, що існуючий в Україні режим для довічно ув'язнених не відповідає меті їх реабілітації. ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки ця справа стосується питання того, що покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, вона свідчить про наявність системної проблеми, для вирішення якої вимагається вжиття заходів загального характеру.
На викладене звернув увагу і Конституційний Суд України у рішенні від 16 вересня 2021 року №6-р(ІІ)2021 року у справі №3-349/2018 (4800/18,1328/19,3621/19, 6/20), зазначивши, що довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання не суперечить приписам частини першої статті 3, статті 23, частини другої статті 28 Конституції України, якщо засудженому до такого виду покарання на законодавчому рівні гарантовано право на дострокове звільнення від відбування такого покарання та/або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
Конституційний Суд України зазначив, що з метою реалізації статей 3,23,28 Конституції України та приведення Кодексу у відповідність до Конституції України, а також з огляду на міжнародні зобов'язання, що їх взяла на себе Україна шляхом набуття членства в Раді Європи, обов'язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням або умовно-дострокового звільнення. Конституційний суд України зобов'язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
На цей час відповідні дії до законодавства не внесені.
В свою чергу, призначене засудженому ОСОБА_10 покарання у виді довічного позбавлення волі не є покаранням, призначеним на певний строк, і тому на цей час (до законодавчого врегулювання вказаного питання) на нього не можуть поширювати свою дію положення ст.ст.81,82 КК України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.74 КК України, звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
Чинним законодавством України засудженим до довічного позбавлення волі дозволено клопотати перед Президентом про помилування (ст.87 КК України).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання сторони захисту.
Доводи захисника про те, що суд не вирішив його клопотання по суті, є безпідставними та суперечать матеріалам провадження і змісту оскаржуваної ухвали.
Порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які тягнуть за собою скасування вказаного судового рішення, при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали не встановлено.
Керуючись ст.ст.404-405, 407, 418-419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 березня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання захисника про зміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на більш м'яким, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4