Справа № 465/3849/18 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.
Провадження № 22-ц/811/3507/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:45
25 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н. О.
суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
секретаря: Симець В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року, -
у червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що його визнано потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150080000850, за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, що полягало у спричиненні йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Згідно з висновком експерта № ІІІ/2013р. у нього виявлено тілесні ушкодження: закритий перелом шийки лівої стегнової кістки, що могли бути спричинені 18 березня 2013 року при падінні на ліву бокову поверхню тіла. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2018 року відповідача звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито вищезазначене кримінальне провадження. Стверджує, що кримінальне провадження № 12013150080000850 закрито з нереабілітуючих обставин, а відповідач фактично визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Зазначає, що в результаті отриманого тілесного ушкодження пройшов курс стаціонарного та амбулаторного лікування, який включав комплекс медичних препаратів, загальна сума яких склала 8 180 грн 93 коп. Вказує, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Вважає, що крім фізичної та матеріальної шкоди діями відповідача також завдано йому і немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, що призвело до негативних змін у його житті, зокрема, негативні емоції та переживання, насторога, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, внаслідок чого він змушений був неодноразово проходити амбулаторне та стаціонарне лікування, відтак йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 50 000 грн.
З наведених підстав просить:
-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 8 180 грн 93 коп.;
-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4 605 грн 70 коп. на відшкодування майнової шкоди та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 24605 грн 70 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 1 409 грн 60 коп. судового збору в дохід держави.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи, оскільки конверти із судовими повістками, які надсилалися за адресою: АДРЕСА_1 , поверталися на адресу суду з поштовими відмітками про причини невручення «за закінченням терміну зберігання», а ті, які надсилалися за адресою: АДРЕСА_2 поверталися на адресу суду у зв'язку з тим, що адресат там не проживає. Зазначає, що неповідомлення його про дату, час та місце розгляду справи порушує його право на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказує, що наявні в матеріалах справи квитанції та чеки не засвідчені у встановленому законом порядку, крім того, містять набагато обширніші списки медичних препаратів, ніж ті, які могли б бути потенційно придбані позивачем, а ряд чеків мають однаковий номер та час їх друку, що свідчить про їх повторюваність. Звертає увагу, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між заявленими матеріальними збитками та діями відповідача, оскільки подані документи викликають сумніви у їх достовірності. Вважає, що викладені у позовній заяві мотиви моральних страждань є гіперболізованими та такими, що не підтверджуються будь-якими доказами, а заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним та необґрунтованим та не відповідає критеріям розумності та справедливості. З наведених підстав просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судове засідання не з'явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 25 березня 2022 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 21 березня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 25 березня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок кримінального правопорушення було завдано значної шкоди здоров'ю позивачу, а саме, спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому шийки лівої стегнової кістки. Зазначені негативні зміни фізичного здоров'я потерпілого потребували матеріальних витрат на його відновлення тому вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди підлягають задоволенню, а розмір моральної шкоди визначено судом з врахуванням розумності та справедливості.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150080000850 від 18 березня 2013 року, за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, ОСОБА_3 було спричинено тілесні ушкодження середньої важкості та визнано потерпілим.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2018 року ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12013150080000850 від 18 березня 2013 року про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України закрито у зв'язку із звільненням останнього від кримінальної відповідальності.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з частиною першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що унаслідок кримінального правопорушення було завдано шкоди здоров'ю ОСОБА_3 .
Судом першої інстанції встановлено, що внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , ОСОБА_3 отримав тілесне ушкодження, йому діагностовано закритий перелом шийки лівої стегнової кістки, у зв'язку з чим позивач неодноразово проходив курс стаціонарного та амбулаторного лікування, яке потребувало матеріальних затрат, розмір яких суд на підставі долученої до матеріалів справи медичної документації, квитанцій та чеків на придбання медикаментів, визначив 4605.70 грн. і зазначену суму оскаржуваним рішенням стягнув з відповідача.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4605.70 грн. майнової шкоди, апелянт покликається на те сума стягнутої майнової шкоди є завищена, а долучені до матеріалів справи квитанції та чеки містять набагато обширніші списки придбаних медичних препаратів, ніж ті, що призначались лікарем.
Разом з тим, апелянт не зазначив, які саме серед придбаних позивачем медичних препаратів є такі, що не призначались лікарями і не використовувались саме для лікування травми, отриманої ним внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення, а зазначаючи в доводах апеляційної скарги про те, що ряд чеків повторюються, не вказав, які саме.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт фактично не заперечує спричинення відповідачем внаслідок вчинення кримінального правопорушення майнової шкоди позивачу, разом з тим, не погоджуючись із розміром майнової шкоди, стягнутої судом першої інстанції, не надав свого розрахунку майнової шкоди, не вказав, які медичні препарати, на його думку, повинен був використовувати позивач з врахуванням рекомендацій лікарів, не зазначає їх вартості.
А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апелянт, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не спростував належними та допустимими доказами висновків суду першої інстанції про спричинення ОСОБА_1 позивачу майнової шкоди в розмірі 4605.70 грн.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції вірно врахував ті негативні зміни фізичного стану здоров'я потерпілого ОСОБА_3 внаслідок отриманого ним тілесного ушкодження, що було результатом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, що призвели до моральних страждань та переживань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач.
Враховуючи те, що внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, ОСОБА_3 отримав закритий перелом шийки лівої стегнової кістки, тривалий час знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, враховуючи вік позивача і спричинення йому в такому віці зазначеної травми, що тривалий час обмежувала його в можливостях рухатися, ходити, викликала необхідність тривалого одужання та реабілітації, стороннього догляду, викликало фізичні незручності, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що йому було завдано моральних страждань та переживань, що позивач зазнав фізичного болю, пережив емоційний стрес, емоційну напругу, тривалий час перебував у стані нервозності та дратівливості, що супроводжувався почуттям тривоги, безпомічності, страху та переживання за своє здоров'я, що позивач почував себе дискомфортно, був змушений пристосовуватися до незручних, некомфортних для нього умов існування.
Наведене спростовує доводи апелянта про те, що мотиви моральних страждань є гіперболізованими та такими, що не підтверджуються будь-якими доказами.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає надуманими доводи апелянта про те, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є явно завищеним та необґрунтованим, оскільки такий, як зазначає апелянт, не відповідає критеріям розумності та справедливості, і з урахуванням характеру та обсягу перенесених позивачем фізичних страждань та душевних та психічних переживань вважає, що розмір моральної шкоди визначено судом відповідно до вимог розумності та справедливості і підстав для перегляду розміру відшкодування судом апеляційної інстанції не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивача не було належним чином повідомлено про розгляд справи, без підставні, оскільки судом першої інстанції неодноразово надсилалися судові повістки як за адресою реєстрації позивача ( АДРЕСА_2 ), так і за адресою, зазначеною позивачем як місце проживання відповідача ( АДРЕСА_1 ).
Відповідно до абзацу 1 ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи,
Згідно з п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 4 ч. 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Встановлено, що судом першої інстанції неодноразово надсилалися судові повістки за адресою місцезнаходження відповідача, що зареєстрована у встановленому законом порядку, ( АДРЕСА_2 ), проте вони поверталися із зазначенням, що відповідач за даною адресою не проживає (а.с. 44, 49, 64). Крім того, суд враховує, що позивачем та його представником при поданні заяв до суду з метою оскарження заочного рішення суду вказувалася саме адреса реєстрації відповідача ( АДРЕСА_2 ).
Враховуючи викладене, суд вважає, що судом першої інстанції дотримано вимог процесуального закону щодо повідомлення відповідача про розгляд справи (п. 4 ч. 8 статті 128 ЦПК України).
Висновки, викладені Верховним Судом в окремій ухвалі від 23 січня 2019 року у справі № 761/15565/16-ц (провадження № 61-7365св18), не суперечать зазначеним висновкам суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 25.03.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк