17 лютого 2022 року
Київ
справа №320/2686/20
адміністративне провадження №К/990/4385/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Калашнікової О.В., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гарницький Павло Петрович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №320/2686/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУ НП України в Київській області) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП у Київській області від 28 лютого 2020 року №66 о/с в частині звільнення зі служби в поліції інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Обухівського відділу поліції ГУ НП у Київській області з 03 березня 2020 року. Стягнуто з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 03 березня 2020 року по 25 травня 2021 року у розмірі 120763,04 грн без урахування обов'язкових податків та зборів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року апеляційну скаргу ГУ НП в Київській області задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Змінено наказ ГУ НП в Київській області №66 о/с від 28 лютого 2020 року в частині звільнення інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області старшого лейтенанта ОСОБА_1 , визначивши датою звільнення його з посади - 10 березня 2020 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гарницький Павло Петрович, звернувся до Верховного Суду із указаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
З 08 лютого 2020 року набрали чинності норми Закону України від 15 січня 2020 року №460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», якими внесено зміни щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду, викладені у розділі 3 Глави 2 «Касаційне оскарження».
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі як на підставу для відкриття касаційного провадження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі №809/443/18, від 30 липня 2020 року у справі №820/1630/18, від 06 серпня 2020 року у справі №810/4691/15.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, скаржник посилаючись на постанови Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі №809/443/18, від 30 липня 2020 року у справі №820/1630/18, від 06 серпня 2020 року у справі №810/4691/15 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою. Не зазначено скаржником і норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Так, у справі № 820/1630/18 суди попередніх інстанцій вирішували питання щодо правомірності наказу Генерального прокурора України від 29 грудня 2017 року № 15-дц про звільнення позивача з посади в органах прокуратури за порушення пунктів 1 та 5 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру».
У справі №810/4691/15 позовні вимоги стосувалися правомірності наказу ГУ МВС України в Київській області від 12 серпня 2015 року, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України за порушення службової дисципліни за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
У справі № 809/443/18 суди попередніх інстанцій вирішували питання щодо правомірності пункту 3 наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 14 грудня 2017 року № 1915 про звільнення позивача з органів національної поліції та наказу від 05 лютого 2018 року №105 о/с «По особовому складу», яким позивача було зараховано у розпорядження Департаменту патрульної поліції. У своїй постанові суд касаційної інстанції вказав про порушення відповідачем вимог статті 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, оскільки дисциплінарне стягнення на позивача накладено 14 грудня 2017 року, а виконано відповідачем 05 лютого 2018 року, тобто за межами строку, встановленого закону.
Отже, аналіз спірних правовідносин у цій справі та у наведених скаржниками рішеннях Верховного Суду свідчить про те, що вони стосуються різних предметів спору та ґрунтуються на різних підставах позову, змісті позовних вимог та встановлених фактичні обставинах, а також має місце різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
При цьому, необхідно виходити з того, що за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Таким чином посилання заявника касаційної скарги на те, що оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах, є необґрунтованими.
У касаційній скарзі скаржник також вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що стосується саме справ у яких поліцейського притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Проте такі посилання не відповідають правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Натомість касаційна скарга в частині обґрунтувань вказаної підстави зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Водночас скаржником не наведено норму права щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосування цієї норми права та як, на думку, скаржника вказана норма повинна застосовуватися.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гарницький Павло Петрович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №320/2686/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
О.В. Калашнікова
О.А. Губська
Судді Верховного Суду