17 лютого 2022 року
Київ
справа №0907/2-а-3/2011
адміністративне провадження №К/990/4659/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі №0907/2-а-3/2011 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), Держави України в особі Державної казначейської служби України, Держави України в особі Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернулися до суду із позовом до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), Держави України в особі Державної казначейської служби України, Держави України в особі Міністерства юстиції України, де просили:
визнати, що відділ ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції повторно незаконно не виконав вирок Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року та рішення Івано-Франківського міського суду від 28 лютого 2001 року та не мав реального наміру їх виконання, що призвело до унеможливлення виконання вироку суду взагалі;
визнати, що Івано-Франківське міське управління юстиції та управління юстиції в Івано-Франківській області допустили незаконну бездіяльність в частині невиконання обов'язку контролю за діяльністю ВДВС та вимог статті 5 Закону України "Про державну виконавчу службу";
визнати, що Івано-Франківським міським управлінням юстиції, управлінням юстиції в Івано-Франківській області та відділом ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції незаконно не виконано міжнародних зобов'язань держави та вимог національного законодавства щодо боротьби з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом та постановити окрему ухвалу на адресу Міністерства закордонних справ України, якою зобов'язати керівника цього органу інформувати Президента та Уряд України про це та встановити строк для вжиття невідкладних та вичерпних заходів реагування, про що повідомити суд;
визнати, що діяннями відповідачів - відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції, Івано-Франківського міського управління юстиції та управління юстиції в Івано-Франківській області, наслідком яких стало повторне незаконне невиконання вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року створено та реалізовано загрозу майну позивачів, а саме - неможливість в подальшому виконати судові рішення в частині повної компенсації збитків (зобов'язань, покладених на боржника вироком суду та актами цивільного законодавства);
визнати (застосувавши аналогію закону і права), що відповідачем - відділом ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції застосовано обман при підготовці та ухваленні одностороннього адміністративного правочину - постанови про повернення виконавчого листа стягувачу без виконання та не усунуто його наслідків до вирішення справи судом;
стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у відшкодування майнової шкоди (втраченого майна та упущеної вигоди), завданої при повторному невиконанні вироку суду від 24 листопада 1997 року позивача обманом, застосованим відповідачем - відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, який призвів до унеможливлення виконання вироку суду в частині майнових стягнень і безповоротної втрати майна в сумі:
подвійного розміру повної вартості майна (реальних збитків та упущеної вигоди), безповоротно втраченого внаслідок створення та неусунення загрози майну способом повторного незаконного невиконання цим відповідачем вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року та неусунення наслідків встановленої судами та неоспореної тотальної бездіяльності за весь час провадження в цій справі, обчисленої відповідно до статей 230, 536, 625, 1048 та 1214 Цивільного Кодексу України від належного від боржника подвійного розміру загальної суми зобов'язання 35000 доларів США, 3% річних та плати за користування грошовими коштами (у визначеному угодою розмірі процентів - 20% місячних чи за вичерпно обгрунтованою судом обраною альтернативою в розмірі облікової ставки НБУ) за весь час їх перебування у незаконному користуванні боржника від 1 липня 1995 року до дня розгляду справи судом, на розсуд суду - або безпосередньо у валюті зобов'язання, або конвертованих в національну валюту за курсом Національного банку України на день платежу, та подвійного розміру загальної суми незаконно невиконаного стягнення грошового зобов'язання в сумі 3000 гривень з додаванням 3% річних та компенсації інфляційних змін з обчисленням відповідно до статті 625 ЦК України за період з 4 листопада 1999 року до дня платежу;
стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України в порядку регресу витрати, пов'язані з розглядом справи, вимушено понесені позивачем для здійснення звернення до суду, виклику відповідачів через засоби масової інформації та підготовкою до розгляду справи в загальній сумі: 1036, 88 (одна тисяча тридцять шість) гривень 88 коп та судові витрати, понесені для повторного розгляду справи;
стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України завдану позивачу, діяннями відповідачів - відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції, Івано-Франківського міського управління юстиції та управління юстиції в Івано-Франківській області, наслідком яких стало повторне незаконне невиконання та кінцеве унеможливлення виконання вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада1997 року в частині майнових стягнень моральну шкоду в загальній сумі: 250000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн;
стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у відшкодування майнової шкоди (втраченого майна та упущеної вигоди), завданої при повторному невиконанні вироку суду від 24 листопада 1997 року обманом, застосованим відповідачем - відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, який призвів до унеможливлення виконання вироку суду в частині майнових стягнень і безповоротної втрати майна в сумі: подвійного розміру повної вартості майна (реальних збитків та упущеної вигоди), безповоротно втраченого внаслідок створення та не усунення загрози майну способом повторного незаконного невиконання цим відповідачем вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року та не усунення наслідків встановленої судами та неоспореної тотальної бездіяльності за весь час провадження в цій справі, обчисленої відповідно до статей 230, 536, 625, 1048 та 1214 Цивільного Кодексу України від належного від боржника подвійного розміру загальної суми: зобов'язання 38000 доларів США, 3% річних та плати за користування грошовими коштами (у визначеному угодою розмірі процентів - 20% місячних чи за вичерпно обгрунтованою судом обраною альтернативою в розмірі облікової ставки НБУ) за весь час їх перебування у незаконному користуванні боржника з 1 березня 1996 року до дня розгляду справи судом, на розсуд суду - або безпосередньо у валюті зобов'язання, або конвертованих в національну валюту за курсом на день платежу, та подвійного розміру загальної суми незаконно невиконаного стягнення зобов'язання в сумі 2000 гривень з додаванням 3% річних та компенсації інфляційних змін з обчисленням відповідно до статі 625 ЦК України за період з 4 листопада 1999 року до дня платежу;
стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України завдану позивачу, діяннями відповідачів - відділу ДВС Івано- Франківського міського управління юстиції, Івано-Франківського міського управління юстиції та управління юстиції в Івано-Франківській області, наслідком яких стало повторне незаконне невиконання та кінцеве унеможливлення виконання вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року в частині майнових стягнень моральну шкоду в загальній сумі: 200000 (двісті тисяч) гривень; судові витрати покласти на відповідачів.
У квітні 2021 року подано заяву про кінцевий розрахунок розміру позовних вимог (доповнення до заяви від 17 вересня 2020 року) в порядку статей 47,159, 224 КАС України в якій просили прийняти відповідні позовні вимоги, згідно їх нумерації в заяві від 17 вересня 2020 року, а саме :
6) Стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у відшкодування майнової шкоди (втраченого майна та упущеної вигоди), завданої при повторному невиконанні вироку суду від 24 листопада 1997 року обманом, застосованим відповідачем - відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, який призвів до унеможливлення виконання вироку суду в частині майнових стягнень і безповоротної втрати майна в сумі;
подвійного розміру повної вартості майна (реальних збитків та упущеної вигоди), безповоротно втраченого внаслідок створення та не усунення загрози майну способом повторного незаконного невиконання цим відповідачем вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року та не усунення наслідків встановленої судами та неоспореної тотальної бездіяльності за весь час провадження в цій справі, обчисленої відповідно до статей 230, 390, 536, 625, 1048 та 1214 Цивільного Кодексу України від належної від боржника загальної суми: зобов'язання 35000 доларів США, 3% річних та плати за користування грошовими коштами (у визначеному угодою розмірі процентів - 20% місячних) за весь час їх перебування у незаконному користуванні боржника від 1 липня 1995 року до розгляду справи судом станом на 29 квітня 2021 року, на розсуд суду - або безпосередньо у валюті зобов'язання, або конвертованих в національну валюту за курсом Національного банку України на день платежу, що становить 4457837,80 доларів США, та подвійного розміру загальної суми незаконно невиконаного стягнення грошового зобов'язання в сумі: 3000 гривень з додаванням 3% річних та компенсації інфляційних змін з обчисленням відповідно до статті 625 ЦК України за період з 4 листопада 1999 року до розгляду справи судом станом на 29 квітня 2021 року, що становить: 90391, 04 гривень;
7) стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України в порядку регресу витрати, пов'язані з розглядом справи, вимушено понесені позивачем для здійснення звернення до суду, виклику відповідачів через засоби масової інформації та підготовкою до розгляду справи в загальній сумі: 1036, 88 гривень та судові витрати, пов'язані зі вчиненням процесуальних дій та з підготовкою розгляду справи для повторного розгляду справи в загальній сумі: 1178,12 гривень, всього: 2215, 00 гривень;
9) Стягнути з Держави Україна в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у відшкодування майнової шкоди (втраченого майна та упущеної вигоди) у завданої при повторному невиконанні вироку суду від 24 листопада 1997 року ОСОБА_2 обманом, застосованим відповідачем - відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, який призвів до унеможливлення виконання вироку суду в частині майнових стягнень і безповоротної втрати майна в сумі: подвійного розміру повної вартості майна (реальних збитків та упущеної вигоди), безповоротно втраченого внаслідок створення та неусунення загрози майну способом повторного незаконного невиконання цим відповідачем вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року та неусунення наслідків встановленої судами та неоспореної тотальної бездіяльності за весь час провадження в цій справі, обчисленої відповідно до статей 230, 536, 625, 1048 та 1214 Цивільного Кодексу України від належної від боржника загальної суми: зобов'язання 38000 доларів США, 3% річних та плати за користування грошовими коштами (у визначеному угодою розмірі процентів - 20%) за весь час їх перебування у незаконному користуванні боржника з 1 березня 1996 року до дня розгляду справи судом станом на 29 квітня 2021 року, на розсуд суду - або безпосередньо у валюті зобов'язання, або конвертованих в національну валюту за курсом на день платежу, що становить: 4718504,76 доларів США та подвійного розміру загальної суми незаконно невиконаного стягнення зобов'язання в сумі: 2000 гривень з додаванням 3% річних та компенсації інфляційних змін з обчисленням відповідно до статті 625 ЦК України за період з 4 листопада 1999 року до розгляду справи судом станом на 29 квітня 2021 року, що становить: 60349, 16 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано бездіяльність відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції щодо невиконання вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року та рішення Івано-Франківського міського суду від 28 лютого 2001 року протиправною; визнано бездіяльність Івано-Франківського міського управління юстиції та управління юстиції в Івано-Франківській області щодо невиконання обов'язку по контролю за діяльністю відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції протиправною; стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі: 10000 грн; стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, на користь ОСОБА_2 , моральну шкоду в розмірі: 10000 грн; стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі: 5000 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково: визнано бездіяльність відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції щодо невиконання вироку Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року та рішення Івано-Франківського міського суду від 28 лютого 2001 року протиправною; визнано бездіяльність Івано-Франківського міського управління юстиції та управління юстиції в Івано-Франківській області щодо невиконання обов'язку по контролю за діяльністю відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції протиправною; стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі: 30000 грн; стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі: 30000 грн; стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі: 15000 грн; стягнуто з бюджетних асигнувань Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі: 2215 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , подано касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги скаржники указують, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржники зазначають, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок, який сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 22 вересня 2020 року у справі 910/3009/18 та Верховним Судом у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а, від 09 вересня 2021 року у справі 160/11585/19, від 18 червня 2021 року у справі № 812/1926/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, а також постанови від 04 червня 2021 року у справі №160/2734/20 щодо застосування статті 2, частини четвертої статті 9, статей 73, 77, 242, 244, 308 КАС України.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, скаржники посилаючись на постанови від 22 вересня 2020 року у справі 910/3009/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а, від 09 вересня 2021 року у справі 160/11585/19, від 18 червня 2021 року у справі № 812/1926/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 червня 2021 року у справі №160/2734/20 не обґрунтували, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою.
Так, у справі № 160/2734/20 судом касаційної інстанції надавалася оцінка дотриманням вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем та наявності підстав для закінчення виконавчого провадження. За наслідками розгляду цієї справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі доказів, які не були подані відповідачем та третьою особою до суду першої інстанції, що в свою чергу, стало підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У справі № 910/3009/18 позовні вимоги стосувалися визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; зобов'язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери.
У справі № 0940/2394/18 позовні вимоги були пов'язані із протиправністю та скасуванням рішення від 22 червня 2018 року № 903-22/2018 «Про відмову в наданні Товариству з додатковою відповідальністю «Рогатинпісок» гірничого відводу для розробки Північно-Західної ділянки Москалівського родовища піску».
У справі № 560/798/16-а позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність Дубровицької міської ради щодо неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність йому для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в тому числі: рілля) на території Дубровицької міської ради, площею 0,0591 га та надання земельної ділянки у власність.
У справі 160/11585/19 предметом оскарження був висновок Східного офісу Держаудитслужби за результатом моніторингу UA-V-2019-08-01-000030 у закупівлі UA-2019-04-18-001257-b, опублікований 22 серпня 2019 року.
У справі № 812/1926/17 спірні правовідносини були пов'язані із стягненням заборгованості по витратам на виплату та доставку пенсій за віком на пільгових умовах.
Отже, аналіз спірних правовідносин у цій справі та у наведених скаржниками рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду свідчить про те, що вони стосуються різних предметів спору та ґрунтуються на різних підставах позову, змісті позовних вимог та встановлених фактичні обставинах, а також має місце різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
При цьому, необхідно виходити з того, що за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд вважає необхідним указати, що наведені скаржником норми КАС України, а саме статті 2, 5, 6, 9, 73, 77, 242, 244, 245, 308, 321, які були застосовані судом касаційної інстанції при розгляді у наведених вище справах, є загальними та результат їх застосування у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
Таким чином посилання заявників касаційної скарги на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах, є необґрунтованими.
Також, у касаційній скарзі скаржники вказують підставою касаційного оскарження неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 1 Протоколу 1 до неї, статті 3 Конституції України, статей 1165, 1166, 1173 ЦК України, статей 2, 5, 6, 9, 17, 77, частини п'ятої статті 227, 245, 321, частини п'ятої статті 353 КАС України, статей 12, 17, 19, 26, 34, 37, 39, 41 Закону України "Про виконавче провадження", а також глави 81 ЦК України в частині наслідків створення та не усунення відповідачами загрози майну позивачів та спричинення їм майнової шкоди та збитків бездіяльністю, що призвела до унеможливлення виконання судових рішень, до безповоротної втрати такого майна, та якими поновлювались майнові права позивачів, та якими б узагальнювалась практика підрахунку розмірів таких шкоди та збитків".
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Проте скаржники, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування різних норм права КАС України, ЦК України, Закону України "Про виконавче провадження", Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та Конституції України, належним чином не обґрунтовують в чому саме полягає помилка судів при застосуванні перерахованих ним норм права.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з тим оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас зазначені скаржниками норми права є загальними і касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо необхідності висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі.
Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Інші наведені скаржниками доводи стосуються переважно оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржників у цій частині не узгоджуються з наведеною скаржниками підставою касаційного оскарження судових рішень - пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, яку скаржники визначають основною за доводами касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Так, згідно пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування вказаної підстави скаржники указують, що суд апеляційної інстанції відкриваючи апеляційне провадження у порушення пунктів 2-4 частини першої статті 306 КАС України, не зобов'язав відповідачів подати додаткові відомості щодо зазначених в апеляційній скарзі вимог позивачів (пункт 8 апеляційної скарги), а також при розгляді апеляційної скарги не встановив та не надав оцінку обставини справи.
Водночас для застосування пункту 3 частини другої статті 353 КАС України необхідним є встановлення наявності наступних умов: 1) наявність клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 2) необґрунтоване його відхилення судом.
Проте зі змісту касаційної скарги наявності таких умов не встановлено, а відтак посилання скаржників на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України також є необґрунтованим.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Щодо клопотання скаржників про поновлення строку на касаційне оскарження постанови рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 0907/2-а-3/2011.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 09 листопада 2021 року, а касаційну скаргу подано на пошту 31 січня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Одночасно з касаційною скаргою скаржники порушують питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що на їх адресу оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не надходило, з його змістом ознайомилися за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень. 24 листопада 2021 року скаржники звернулися до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області за отриманням копії постанови суду апеляційної інстанції. 26 листопада 2021 року судом першої інстанції було видано копію оскаржуваної постанови. На підтвердження вказаного додають копію заяви до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про видачу з відміткою суду. Враховуючи зазначене просять поновити строк на касаційне оскарження.
Вирішуючи клопотання скаржників в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Перевіркою інформації у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» установлено, що вперше касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції 14 грудня 2021 року із дотримання строку на касаційне оскарження, визначеного частиною другою статті 329 КАС України. Проте ухвалою від 17 грудня 2021 року касаційна скарга була повернута скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Ухвалу від 17 грудня 2021 року отримано скаржниками 28 та 29 грудня 2021 року. Вдруге касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції 28 грудня 2021 року, яка була повернута скаржникам ухвалою від 17 січня 2022 року з тих же підстав, що і попередня. Ухвалу від 17 січня 2022 року отримано скаржниками 25 січня 2022 року.
Оскільки вперше касаційну скаргу скаржниками подано 14 грудня 2021 року протягом тридцяти днів із дня вручення оскаржуваного судового рішення, а із цією касаційною скаргою звернулися до Суду 31 січня 2022 року без суттєвих затримок та зайвих зволікань після отримання копії ухвали від 17 січня 2022 року про повернення касаційної скарги, Суд уважає, що заява про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.
Відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржникам строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням необхідних обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Поновити ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , строк на касаційне оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі №0907/2-а-3/2011.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі №0907/2-а-3/2011 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), Держави України в особі Державної казначейської служби України, Держави України в особі Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням необхідних обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
О.В. Калашнікова
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду