справа№380/23820/21
17 лютого 2022 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області від 22.11.2021р. за № 1300-5604-8/105693 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі продажу квартири від 17.07.2015р. у розмірі в сумі 15 958,01 грн.
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1 700 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості придбаного нерухомого майна нею сплачено за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж. Відтак кошти в сумі 15 958,01 грн, сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню. Оскільки позивачці відмовлено у поверненні коштів добровільно, вказана відмова є протиправною і вона звернулася із цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 13.01.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3732 від 13.01.2022), у якому повідомив, що не володіє інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому не має можливості встановити факт придбання житла вперше. Питання про звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватися при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд розглянув матеріали позовної заяви, відзиву на неї та письмових пояснень, дослідив подані сторонами письмові докази та встановив наступне.
Між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 17.07.2015 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Згідно з п. 6 Договору продаж квартири вчинено за 1 595 801,00 грн. Вказаний договір посвідчено нотаріально, зареєстровано в реєстрі за № 2846.
Однією з підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії відповідно до Закону України “Про нотаріат” є невнесення встановлених законодавством платежів пов'язаних з її вчиненням особою яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії. Відтак позивачка була змушена сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 15 958,01 грн, підтвердженням чого є копія квитанцій № 0.0.411258699.1 від 17.07.2015, № 0.0.411259092.1 від 17.07.2015.
Оскільки житло позивачкою придбавалось вперше, вона, керуючись п. 9 ст. 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсій не страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Втім листом за вих. № 1300-5604-8/105693 від 22.11.2021 позивачці відмовлено у задоволенні її вимог та повідомлено про підстави такої відмови. Зокрема вказано, що відповідно до п. 102.5 ст. 102 ПК України повернення надміру сплачених грошових зобов'язань можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем такої переплати або отримання права на таке відшкодування. З огляду на те, що квартиру позивачкою придбано 17.07.2015, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області позбавлене можливості щодо формування подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Позивачка не погоджується із такими підставами відмови у задоволенні її вимог, внаслідок чого звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні справи суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 9 ст.1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” № 400/97-ВР від 26.06.1997 (далі - Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 (далі - Порядок; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абз. 1 п. 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до п. 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм слідує, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Судом встановлено, що факт придбання позивачкою нерухомого майна вперше підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, номер інформаційної довідки 258894414 від 28.05.2021.
Так, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства (п. 10 Порядку № 787).
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо формування до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивачки про придбання нею житла вперше та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору відповідачем не надано.
Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну “придбавають житло вперше”, що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України № 29-у/2000 від 23.03.2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (PincovdandPine v. The Czech Republic), “Ґаші проти Хорватії” (Gashiv. Croatia), “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу “належного урядування”, згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Отже, посилання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше як на підставу для відмови позивачці в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованим.
Відмовляючи позивачці у формуванні подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, у своїй відповіді Головне управління ПФУ у Львівській області посилається на те, що квартиру придбано позивачкою 17.07.2015, а відповідно до п. 102.5 ст. 102 ПК України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Оцінюючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати позивачці подання з підстав порушення строків, встановлених ст. 102 ПК України, суд зазначає наступне.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998.
Пунктом 1.4 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що встановлення і скасування зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, їх розмірів та механізмів справляння здійснюються відповідно до Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”.
Як зазначалось вище, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який розроблений на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України та затверджений наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013.
Суд констатує, що Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, Бюджетним кодексом України, а також прийнятими на їх реалізацію Порядками № 1740 та № 787 не встановлено строку, протягом якого особа, що помилково чи надміру сплатила кошти до бюджету, має право звернутися до контролюючого органу з приводу повернення такого платежу.
Таким чином, посилання відповідача в листі на пропуск позивачкою строку, встановленого п. 102.5 ст. 102 ПК України, як на підставу для відмови у формуванні подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є помилковим.
Суд при вирішенні справи враховує аналогічну правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 30.01.2018 у справі № 819/1498/17 (адміністративне провадження № К/9901/412/17), від 30.01.2018 у справі № 819/1667/17 (адміністративне провадження № К/9901/400/17), від 20.03.2018 у справі № 819/1249/17 (адміністративне провадження № К/9901/396/17), від 19.06. 2018 у справі № 607/14722/16-а (адміністративне провадження № К/9901/45763/18), від 13.12.2018 у справі № 813/969/17 (адміністративне провадження № К/9901/30016/18).
Разом з цим, суд зазначає, що як передбачено п. 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Відповідно до п. 10 Порядку № 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивачка - ОСОБА_1 , дійсно 17.07.2015 вперше придбала житло - квартиру АДРЕСА_1 , при оформленні документів безпідставно сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 15 958,01 грн згідно з квитанцією № 0.0.411258699.1 від 17.07.2015, № 0.0.411259092.1 від 17.07.2015, який підлягає поверненню.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача сформувати подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 15 958,01 грн.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України).
Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи у співставленні з позовними вимогами суд вважає ефективним способом захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДР: 13814885) сформувати та надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) подання відповідно до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787 про повернення ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в розмірі 15 958,01 грн, сплаченого згідно квитанцій № 0.0.411258699.1 від 17.07.2015, № 0.0.411259092.1 від 17.07.2015.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем (клієнт) та адвокатом Смоленцем Ярославом Івановичем укладено договір про надання правничої допомоги від 08.11.2021.
Згідно з п. 3.2 Договору про надання правової допомоги сторони визначили обсяг та вартість надання правничої допомоги:
- надання усних правових консультацій та роз'яснень, аналіз правозастосовчої практики Верховного суду - 200 грн;
- складання заяви про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі- продажу квартири від 17.07.2015 в сумі 15958,01 грн-500 грн;
- складання позовної заяви для подачі у суд - 1000,00 грн;
- представництво інтересів клієнта у суді - 1500,00 грн.
Згідно з рахунком-фактурою№09/12/21 від 09.12.2021 виконавець в інтересах клієнта виконав такі зобов'язання:
- надання усних та письмових правових консультацій та роз'яснень, аналіз правозастосовчої практики Верховного Суду - 200 грн;
- складання заяви про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі- продажу квартири від 17.07.2015 в сумі 15958,01 грн-500 грн;
- складання позовної заяви для подачі у суд - 1000,00 грн.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечила проти стягнення на користь позивача 1700,00 грн витрат на правничу допомогу.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
З приводу наведених в рахунку-фактурі таких їх видів, як надання усних та письмових правових консультацій та роз'яснень, аналіз правозастосовчої практики Верховного Суду; складання заяви про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі- продажу квартири від 17.07.2015 в сумі 15958,01, що такі включаються до витрат, пов'язаних із підготовкою та складанням позовної заяви, та охоплюються останніми.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 1700,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, сплачений позивачкою судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд -
вирішив:
позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) сформувати та надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) подання відповідно до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787 про повернення ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в розмірі 15958,01 грн, сплаченого згідно квитанцій № 0.0.411258699.1 від 17.07.2015, № 0.0.411259092.1 від 17.07.2015.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одну тисячу ) грн. 00 коп.
У стягненні 700, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Грень Н.М.