16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 420/6784/21
адміністративне провадження № К/990/4459/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2021 року у справі №420/6784/21 за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни, Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни, Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора щодо непоновлення права ОСОБА_1 на публічну службу у прокуратурі, відновлення статусу прокурора та призначення на адміністративну посаду;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 7 квітня 2021 року №200к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України і з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону або рівнозначній посаді з 8 квітня 2021 року;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток, розрахований відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 втретє звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 26 січня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Раніше подані касаційні скарги Верховний Суд ухвалами від 29 грудня 2021 року і від 20 січня 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України як такі, що не містили підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а сама скарга є майже ідентичною попередньо поданим, які Верховний Суд визнав неналежно оформленими.
Аналогічно попереднім скаргам, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, яка потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
У касаційній скарзі заявник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 7, 15, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.
Проте вказані положення є загальними і касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо необхідності висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із критеріїв вмотивованості і обґрунтованості оскаржуваного наказу про звільнення, зміст якого оцінювався судами на основі приписів статті 2 КАС України і наслідків відмови від проходження атестації, установлених законом.
Зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що позивач був звільнений з посади через неподання заяви про намір пройти атестацію.
Правова позиція щодо вирішення спірних правовідносин у разі неподання особою у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, а також звільнення її з посади в органах прокуратури за вказаних підстав уже була висловлена Верховним Судом у постановах від 24 вересня 2021 року (справа №140/3790/19), від 29 вересня 2021 року (справа №640/24727/19), від 7 жовтня 2021 року (справа №640/23232/19), від 13 жовтня 2021 року (справа №560/4176/19), від 18 листопада 2021 року (справа №640/23604/19), від 15 грудня 2021 року (справа №540/1407/20).
У перелічених постановах Верховний Суд сформулював правову позицію, згідно з якою саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
До цього ж, у постанові від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а Верховний Суд виклав правовий висновок щодо питання правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням прокурором атестації. Серед іншого, Суд зробив висновок, що законодавець, увівши в дію процедуру реформування органів прокуратури, окреслив, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації.
Інші доводи касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
З урахуванням викладеного, підстав для касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Судом зі змісту касаційної скарги не встановлено.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені нею підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Лише загальні посилання на незастосування висновку Верховного Суду, на його відсутність або необхідність відступлення від такого висновку, без вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на це, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року і постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2021 року у справі №420/6784/21.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки встановлено, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі №420/6784/21 за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни, Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду