09 лютого 2022 року м. Київ
Справа № 756/5039/19
Провадження: № 22-ц/824/5474/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Нежури В.А., Поліщук Н.В.
секретар Орел П.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року, ухвалене під головування судді Шевчука А.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про скасування наказу про переміщення та стягнення моральної шкоди,
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 01.11.2010 року вона працює у Голосіївській міжрайонній Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що є територіальним органом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві. Наказом від 02.01.2018 №142К її, ОСОБА_2 , переведено на посаду завідувача сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 21.01.2019 №47К «Про зміни в структурі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві» було ліквідовано відділ фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку. Тим же наказом створено окремо Фінансово-економічний відділ та відділ бухгалтерського обліку та звітності. Повідомленням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 25.01.2019 №29 її, позивачку, попереджено про зміну структури Управління, скорочення штату чисельності, при цьому запропоновано посаду головного спеціаліста сектору звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління з пониженням посадового окладу, у строк до 29.03.2019 запропоновано окремою заявою погодитися на посаду головного спеціаліста, а в разі не отримання погодження, попереджено про звільнення за п.6 ст. 36 КЗпП України. Наказом від 29.03.2019 №508К «Про переміщення ОСОБА_2 » її переміщено на посаду головного спеціаліста сектору звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління з 01.04.2019 зі збереженням середнього заробітку протягом двох місяців. Протягом лютого-березня вона, ОСОБА_2 , неодноразово сповіщала керівництво про незгоду з її переведенням, а також вказувала про наявність у неї гарантій, як у працівника, пов'язаних з її вагітністю. 01.04.2019 року вона ознайомилася з наказом про її переміщення та одразу надала керівництву повідомлення про непогодження з наказом і про допущені порушення щодо примусу виконувати роботу, на яку працівник не надавав згоди. Вважає наказ від 29.03.2019 №508К «Про переміщення ОСОБА_2 » незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки роботодавець фактично провів не переміщення, а переведення без її згоди, що є порушенням вимог статті 32 КЗпП України. За наведених підстав, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 29.03.2019 №508К «Про переміщення ОСОБА_2 »; скасувати запис у трудовій книжці «про переміщення»; поновити її на посаді завідувача сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві з 01.04.2019 року; стягнути з відовідача на свою користь 20 000 грн моральної шкоди.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року позов ОСОБА_2 про скасування наказу про переміщення та стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконним переміщення ОСОБА_2 на посаду головного спеціаліста сектору звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, або на аналогічній за своїми посадовими обов'язками посаді в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві з 01.04.2019 року.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 3000 грн.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ч. 2 ст. 32 КЗпП України передбачає, що «не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором». Вжитий законодавцем сполучник «чи» свідчить про необхідність збереження хоча б однієї умови, а не всіх одночасно.Тобто, у випадку переміщення працівника на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості за умови незмінності чи спеціальності, чи кваліфікації, чи посади, заробіток такого працівника може зменшитись. В даній ситуації посада, на яку переміщено ОСОБА_2 відповідає її спеціальності та кваліфікації, а тому переміщення проведено в межах чинного законодавства. Доказами відповідності спеціальності та кваліфікації позивачки кваліфікаційним вимогам до посади, на яку її було переміщено, є посадова інструкція завідувача сектору та посадова інструкція головного спеціаліста. Кваліфікаційні вимоги до обох посад тотожні та відповідають кваліфікації позивачки, при цьому, адміністративно-розпорядчі функції, а саме контроль за виконанням роботи спеціалістами не є основним обов'язком завідувача сектору. Також вказав, що при переміщенні позивачки жодні права порушені не були, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Нікіпелова К.Є. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що переведення відрізняється від переміщення тим, що у разі переведення працівнику доручається або інша робота, або та ж сама, але на іншому підприємстві, або робота на цьому ж підприємстві, але в іншій місцевості. У той же час, при переміщенні працівник продовжує виконувати ту ж роботу, на тому самому підприємстві і в тій же місцевості, однак на іншому робочому місці, засобі праці чи іншому відділі. В даному випадку щодо роботи позивачки відбувся ряд змін істотних умов: переведення в інший структурний підрозділ; переведення на іншу посаду; істотна зміна посадових обов'язків; зміна трудових функцій; зміна посадового окладу. Окрім того, переведення позивачки відбулося під час її вагітності, що свідчить про небажання відповідача зберігати за позивачкою її робоче місце, адже введено до штатного розпису посади завідувача сектору бухгалтерського обліку, завідувача сектору звітності, тобто, дві посади замість однієї завідувач сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, яку обіймала ОСОБА_2 . При цьому, позивачці не було запропоновано жодної із цих посад, не проаналізовано характеристики працівників, які мають право на зайняття новостворених посад. Наявність протиправної поведінки з боку відповідача спричинила крім фізичних, ще і моральні страждання позивачці. Такі переживання протягом усього терміну вагітності призвели до ускладнень, та погіршення стану здоров'я новонародженої дитини.
В судовому засіданні адвокат Нікіпелова К.Є. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві в судове засідання не з'явився.
07 лютого 2022 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 в інтересах Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника відповідача в іншому судовому процесі.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Посилаючись на неможливість прибуття в судове засідання представник відповідача посилається на те, що про розгляд іншої справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві було повідомлено 03 лютого 2022 року. в той же час, матеріали справи свідчать, що про розгляд даної справи відповідач був повідомлений 25 січня 2022 року.
Зважаючи на належне та своєчасне повідомлення відповідача про розгляд справи, а також можливість Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві направити в судове засідання іншого представника, надання представником відповідача переваги участі у розгляді іншої справи не може вважатись поважною причиною його неявки, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності представника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 01.11.2010 року ОСОБА_2 прийнято на роботу до Голосіївської міжрайонної Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що є територіальним органом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.
Наказом від 02.01.2018 року №142К позивача переведено на посаду завідувача сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 21.01.2019 року №47К «Про зміни в структурі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві» ліквідовано, в тому числі, відділ фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку. Тим же наказом створено окремо фінансово-економічний відділ та відділ бухгалтерського обліку та звітності.
Повідомленням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 25.01.2019 року №29 позивачку попереджено про зміну структури Управління, скорочення штату чисельності. При цьому, запропоновано посаду головного спеціаліста сектору звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління з посадовим окладом 7 200 грн. та запевнено про переведення на вказану посаду з 01.09.2019 року у разі згоди та написання відповідної заяви (а.с. 21). В тому ж повідомленні зазначено, що у разі неотримання згоди на переведення на запропоновану посаду позивачку буде звільнено відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Наказом від 29.03.2019 року №508К «Про переміщення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 , завідувача сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві з 01.04.2019 перемістили на посаду головного спеціаліста сектору звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління з доплатою до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення (ч.2 ст.114 КЗпП України).
01.04.2019 ОСОБА_2 надала керівництву повідомлення про непогодження з переведенням її на посаду головного спеціаліста сектору звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління та зазначила, що продовжує виконувати функції завідувача сектору, які зазначені у її посадовій інструкції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві планувало та здійснило саме «переведення» працівника, а не деклароване «переміщення», оскільки в роботі ОСОБА_2 відбувся ряд змін істотних умов: переведення в іншій структурний підрозділ; переведення на іншу посаду; істотна зміна посадових обов'язків; зміна трудових функцій, зміна посадового окладу.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з статтею 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.
Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.
Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Зазначена норма трактує поняття «переміщення» у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Вона передбачає у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зміну: робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи); структурного підрозділу у тій самій місцевості; роботи на іншому механізмі або агрегаті.
Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.
Виходячи зі змісту частини третьої статті 32 КЗпП України, зміна істотних умов праці включає зміну системи та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших. Перелік істотних умов праці не є вичерпним.
Про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (частина третя статті 32 КЗпП України).
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу (частина четверта статті 32 КЗпП України).
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1471цс17 та у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 607/14453/20.
Як убачається із матеріалів справи, посадовою інструкцією завідувача сектора консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві визначено, що завданням та обов'язком завідувача сектору є:
- організація ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності,
- контроль за складанням оперативної, бюджетної та фінансової звітності, перевірка щомісячного звіту про виконання кошторисних видатків;
- контроль за опрацюванням та узагальненням інформації, отриманої від відділень управління для здійснення щоденного моніторингу щодо виконання платежів по коштах Фонду органами Державної казначейської служби України;
- аналіз консолідованої фінансової та бюджетної звітності;
- збереження звітності та передача її в архів;
- інформування інших відділів про порядок та терміни складання оперативної, місячної, квартальної та річної фінансової та бюджетної звітності;
- вивчення нових нормативно-методичних та довідкових документів з питань організації та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання звітності та внесення пропозицій щодо їх впровадження;
- опрацювання листів, звернень з питань, що належать до компетенції відділу;
- виконання доручень керівництва відділу.
Посадовою інструкцією головного спеціаліста сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві визначено, що завданням та обов'язком головного спеціаліста є:
- ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності та звітності управління;
- контроль за складанням оперативної, бюджетної та фінансової звітності з дотриманням вимог нормативно-правових актів Фонду;
- приймання, перевірка та складання щоквартальної, річної бюджетної та фінансової звітності щодо виконання кошторису доходів та видатків управління та його відділень;
- приймання та складання щомісячного звіту про виконання кошторису видатків на статутні напрями діяльності та адміністративно-господарських видатків у правління та цього відділень;
- приймання від відділень управління опрацювання та узагальнення інформації для здійснення щоденного моніторингу щодо виконання платежів по коштах Фонду органами Державної казначейської служби України;
- вивчення нових нормативно-методичних та довідкових документів з питань організації та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання звітності та внесення пропозицій щодо їх впровадження;
- за дорученням керівництва опрацювання листів, звернень з питань, що належать до компетенції відділу;
- виконання доручень керівництва відділу.
З аналізу положень посадової інструкції завідувача сектору убачається, що ОСОБА_2 була наділена саме організаційно-розпорядчими функціями, а саме щодо здійснення керівництва над окремими працівниками, в тому числі, головним спеціалістом сектору, а тому суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що характер роботи завідувача сектору суттєво відрізняється від характеру роботи головного спеціаліста, який має виділену ділянку роботи підпорядковується, зокрема, завідувачу сектору, та не має у своєму підпорядкуванні підлеглих.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що контроль за виконанням роботи спеціалістами не є основним обов'язком на даній посаді є безпідставними.
Окрім того, посада головного спеціаліста сектору є нижчою посадою, про що свідчить нижчий рівень заробітної плати, зокрема, посадовий оклад завідувача сектору складає 9 000 грн, а головного спеціаліста 7 200 грн.
Та обставина, що посада, на яку переміщено ОСОБА_2 , відповідає її спеціальності та кваліфікації, не спростовує того факту, щопісля переміщення позивачка повинна виконувати інші трудові функції і за нижчу заробітну плату, а тому такі доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів.
Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 було змінено істотні умови праці, у зв'язку з чим відповідач мав її попередити за два місяці про такі зміни, і, у випадку згоди позивачки на продовження роботи перевести її на посаду головного спеціаліста, а не перемістити. Проте, відповідач фактично перевів ОСОБА_2 на іншу роботу без її згоди, що суперечить вимогам статті 32 КЗпП України.
Як зазначено вище, приписи частин третьої та четвертої статті 32 КЗпП України забороняють переведення працівника на іншу роботу, в якій змінились істотні умови праці, без його згоди, а тому доводи скаржника про те, що зміна істотних умов праці позивачки не може свідчити про незаконність спірного наказу є неприйнятними.
Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 дала свою згоду на переведення на посаду головного спеціаліста сектору звітності відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління, висновок суду першої інстанції про те, що переміщення ОСОБА_2 на вказану посаду є незаконним, а відтак остання має бути поновлена на посаді завідувача сектору консолідованої бюджетної та фінансової звітності відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві або на будь-якій іншій рівнозначній посаді Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві з 01.04.2021 року, є правильним.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.
У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням встановлених обставин щодо порушення трудових прав ОСОБА_2 , виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 3000 грн моральної шкоди.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких підстав, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді В.А. Нежура
Н.В. Поліщук