09 лютого 2022 року м. Київ
Справа № 752/23983/18
Провадження: № 22-ц/824/4899/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Нежури В.А., Поліщук Н.В.
секретар Орел П.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Конюшка Дениса Борисовича в інтересах ОСОБА_1
на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Плахотнюк К.Г.,
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ассіст» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих у результаті дорожньо-транспортної пригоди,
У листопаді 2018 року ПрАТ СК «ПЗУ Україна» в особі ТОВ «Бізнес Ассіст» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.05.2016 року о 09 год. 50 хв. ОСОБА_1 на перехресті вулиці Антоновича (Димитрова) та вулиці Ділової в місті Києві, керуючи транспортним засобом «Jaguar», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив рух на заборонений (червоний) сигнал світлофора, в результаті чого відбулося зіткнення з транспортним засобом «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва (справа № 752/7933/16-п, провадження № 3/752/3891/16) від 14.06.2016 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Транспортний засіб «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди було застраховано в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відповідно до договору страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, яким є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно рахунку № НОМЕР_3 від 29.06.2016 року та страхового акту № UA2016051900018/L01/03 від 12.09.2016 року, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» нарахувало та виплатило страхове відшкодування у розмірі 334 740, 48 грн. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Jaguar», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ СК «Альфа-Страхування». ПрАТ СК «Альфа-Страхування» в порядку суброгації перерахувало ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 50 000 грн. Зважаючи на те, що вказаної виплати недостатньо, 20.09.2017 року ТОВ «Бізнес Ассіст» направило на адресу відповідача претензію щодо виплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 284 740,48 грн, яка останнім була залишена без виконання.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року позов ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» в особі ТОВ «Бізнес Ассіст» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» в особі ТОВ «Бізнес Ассіст» на відшкодування матеріальних збитків, завданих у результаті дорожньо-транспортної пригоди, 284 740, 48 грн, понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 271, 10 грн, що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 289 011,58 грн.
09 жовтня 2021 року адвокат Конюшко Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року (а.с.172-186).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року в задоволенні заяви адвоката Конюшка Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Конюшко Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у позові відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до звіту про оцінку автомобіля вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 469 777,89 грн, що складає 79 % від вартості цього транспортного засобу на дату настання страхового випадку. Отже, згідно п. 2.1.17 договору страхування автомобіль «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 ,є загиблим, відповідно сума страхового відшкодування повинна розраховуватись як різниця між вартістю транспортного засобу на момент страхового випадку та його вартістю після пошкодження за вирахуванням франшизи. Окрім того, позивач безпідставно при визначенні розміру страхового відшкодування, в порушення вимог укладеного ним договору страхування, виходив зі страхової суми на момент укладення договору добровільного страхування у розмірі 491 858,45 грн, а не у розмірі 429 476,43 грн на момент настання страхового випадку. З метою встановлення дійсного розміру страхового відшкодування є необхідність у проведенні незалежної судової авто товарознавчої експертизи.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Проц А.В. заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено мирову угоду в частині виплати страхового відшкодування у розмірі 334 740,48 грн. Таке погодження суми страхового відшкодування у даному випадку є додатковим до договору страхування, ні договір, ні мирову угоду не було визнано судом недійсними. При цьому, така сума погоджена на підставі ремонтної калькуляції СТО у відповідності до п. 10.3 договору страхування. Ураховуючи, що виплата страхового відшкодування проводилась за погодженням сторін, то проведення експертизи є недоцільним. Окрім того, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, а тому мав змогу заявити клопотання про призначення експертизи в суді першої інстанції.
В судовому засіданні адвокат Конюшко Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.
Адвокат Проц А.В. в інтересах ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, власником автомобіля «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с. 59).
19.05.2016 року о 09 год. 50 хв. ОСОБА_1 , на перехресті вулиці Антоновича (Димитрова) та вулиці Ділової в місті Києві, керуючи транспортним засобом «Jaguar», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив рух на заборонений (червоний) сигнал світлофора, в результаті чого відбулося зіткнення з транспортним засобом «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень, за наслідками яких власникам транспортних засобів була заподіяна майнова шкода.
Постановою Голосіївського районного суду від 14.06.2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн (а.с. 43).
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Jaguar», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ СК «Альфа-Страхування» за полісом № 9060575 серія АІ (а.с. 49-51, 73).
Транспортний засіб «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди було застраховано в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») відповідно до договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 № НОМЕР_4 серія АМ на строк з 10.04.2016 року по 09.04.2018 року(а.с. 25-29).
13.09.2016 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на підставі страхового акту та мирової угоди сплатило ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як власнику пошкодженого транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , страхове відшкодування у розмірі 334 740, 48 грн (а.с. 49-51, 73, 74).
28.04.2017 року ПрАТ СК «Альфа-Страхування» сплатило на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» суму в розмірі 50 000 грн в порядку суброгації (а.с. 76).
20.09.2017 року ТОВ «Бізнес Ассіст» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу вих. № 1179- 09/17 на суму 284 740, 48 грн., однак така вимога залишена останнім без уваги (а.с. 77).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути обмежено або припинено наявністю в останнього полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тобто, особа, яка визнана винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану потерпілому, своїми неправомірними діями. Відтак, заявлені позивачем вимоги про стягнення у порядку регресу з ОСОБА_3 страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 з вини відповідача у розмірі 284 740, 48 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.На підтримку мотивів щодо задоволення позову суд першої інстанції послався на правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З огляду на вказане, стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування»до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Вказані висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц, а також в постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 523/3212/19, від 02 червня 2021 року у справі № 755/518/19.
Фактично мотивувальна частина постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц стосується відступлення від правового висновку, подібного тому, що викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, і на який помилково послався суд першої інстанції.
Ураховуючи викладене, вимога позивача до завдавача шкоди ОСОБА_1 не є регресною. Правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації, тобто, переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов'язанні, а тому суд першої інстанції помилково вважав, що завдані відповідачем у результаті дорожньо-транспортної пригоди матеріальні збитки підлягають відшкодуванню позивачу в порядку регресу.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про неправильність розрахунку суми страхового відшкодування, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно п. 3.2 договору добровільного страхування, укладеного між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» як страховиком та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як страхувальником, страховик за цим договором здійснює виплату страхового відшкодування, розмір якого визначається особливими умовами страхування та/або загальними умовами страхування цього договору.
При настанні страхового випадку страховик визначає розмір збитку згідно з умовами цього договору (п. 10.1 договору).
У п. 10.5.6.1 договору сторони узгодили, що вартість відновлювального ремонту застрахованого ТЗ встановлюється на основі рахунку СТО за вибором страхувальника згідно списку, що є додатком № 3 до цього договору (без врахування знижки на роботи, матеріали та запасні частини).
Внесення змін та доповнень до договору страхування можливе лише за взаємною письмовою згодою страховика та страхувальника.
До страховика в межах фактичних витрат (суми сплаченого страхового відшкодування) переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Згідно рахунку ПрАТ «АТП «Атлант» (СТО, яке міститься у додатку № 3 до договору страхування), вартість ремонтних робіт автомобіля «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 складає 339 740,48 грн (а.с. 49-51).
13 вересня 2016 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали мирову угоду в частині виплати страхового відшкодування по договору страхування серії АМ №106159 від 10.04.2016 року та домовились про те, що сума страхового відшкодування складає 334 740,48 грн (а.с. 75).
Не погоджуючись із таким визначенням розміру страхового відшкодування, адвокат Конюшко Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 разом з апеляційною скаргою подав до суду клопотання про призначення авто товарознавчої експертизи.
При апеляційному перегляді справи судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання. При цьому, колегія суддів виходила із того, що згідно ч.3 ст. 367 ЦПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 та його адвокат Коваль О.А. про розгляд справи судом першої інстанції були повідомлені належним чином (а.с. 92, 95), проте, будь-яких клопотань чи заяв (відзив на позовну заяву, клопотання про призначення експертизи ), окрім як, про відкладення розгляду справи, не подавали. Питання про призначення автотоварознавчої експертизи не було порушено і адвокатом Конюшком Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 в заяві про перегляд заочного рішення (а.с. 172-176).
Будь-яких доказів, які б підтверджували неможливість заявити клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи в суді першої інстанції, адвокатом Конюшком Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 апеляційному суду не надано.
В контексті наведеного колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неправомірності виплати страховиком страхового відшкодування та неправильності розрахунків такого відшкодування, оскільки страховик та страхувальник погодили розмір страхового відшкодування, який необхідний для здійснення відновлювального ремонту, та який розрахований у відповідності до вимог договору страхування.
Окрім того, як договір страхування, так і мирова угода щодо порядку та розміру сплати страхового відшкодування є дійсними, в судовому порядку не оспорювались.
Слід зазначити і те, що пунктом 7 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку. ОСОБА_1 як особа, яка завдала збитків, таким правом не наділений.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і посилання скаржника на те, що рахунок СТО не може бути належним доказом на підтвердження розміру завданого збитку при настанні страхового випадку, оскільки у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц Верховний Суд дійшов протилежного висновку, зокрема, «розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто, як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт. У такому разі звіт автотоварознавчого дослідження не є визначальним доказом розміру завданих збитків, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем».
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що заподіяні відповідачем внаслідок дорожно-транспортної пригоди матеріальні збитки у розмірі 284 740,48 грн підлягають стягненню на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» в порядку суброгації.
Суд першої інстанції, по суті дійшов правильного висновку про задоволення позову, однак, помилково керувався положеннями ч. 1 ст. 1191 ЦК, якими урегульовано право зворотної вимоги (регресу), і не застосував до спірних правовідносин положення ст. 993 ЦК України, що дає суду апеляційної інстанції підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких підстав, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 рокуслід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а відтак апеляційна скарга адвоката Конюшка Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката Конюшка Дениса Борисовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді В.А. Нежура
Н.В. Поліщук