вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" січня 2022 р. Справа№ 910/9602/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Козир Т.П.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 20.01.2022
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021
у справі №910/9602/21 (суддя Балац С.В.)
за позовом фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Євгена Вікторовича
про визнання договору недійсним та зобов'язання внести зміни до реєстру,
Фізична особа-підприємець Дмитрієва Тетяна Миколаївна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА", Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.07.2020 № 1, укладеного між ТОВ "ІНТЕРГУМА" та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА", та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни місцезнаходження юридичної особи у відповідності до частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
В обґрунтування поданого позову позивач вказував, що спірний правочин укладений з порушенням вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України, посилаючись на відсутність дозволу наймодавця - фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни на передачу наймачем об'єкту оренди третім особам у суборенду.
Також позивач просив стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
У відзиві на позов відповідач-1 проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, вказуючи про те, що договір оренди №1 від 01.07.2020 між ТОВ "ІНТЕРГУМА" та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" не укладався; перераховані ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" згідно платіжних доручень №1131 від 10.09.2020, №1157 від 12.10.2020, №1181 від 21.10.2020, №1241 від 08.12.2020, №63 від 10.02.2021 кошти фактично є безпідставно отриманими з боку ТОВ "ІНТЕРГУМА". Також відповідач-1 вказував, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни місцезнаходження юридичної особи не є ефективним у розумінні ст. ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та жодним чином не призвів би до дійсного відновлення порушеного права особи; крім того, позивачем не обґрунтовано таких вимог в контексті негаторного позову, зокрема, в чому саме полягає неможливість користування чи розпорядження будівлею за наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА", а тому позивачем не обґрунтовано свого порушеного права.
У відповіді на відзив позивач вказував, зокрема, про те, що незаконна реєстрація суб'єкта господарювання за адресою приміщення, яке належить позивачу, призвело до того, що відповідач-2 за відсутності належної правової підстави використовує податкову адресу позивача; водночас позивач, щонайменше, має право використовувати і своє приміщення, і його юридичну адресу для власного фінансового збагачення; більше того, позивач має право на власний розсуд розпоряджатися приміщенням, в тому числі відчужувати його, проте реєстрація податкової адреси невідомої позивачу юридичної особи призведе до обмеження або утруднення реалізації цього права позивача, оскільки на цю адресу надходитиме вся податкова та інша кореспонденція відповідача-2.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі №910/9602/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування оспорюваного правочину, що позбавляє можливості встановити факт порушення відповідачем-1 положень пункту 3.5 договору оренди. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни місцезнаходження юридичної особи, суд виходив з того, що позивачем не зазначено жодної правової підстави для задоволення такої вимоги.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, фізична особа-підприємець Дмитрієва Тетяна Миколаївна подала до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі №910/9602/21 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник наголошує, що відмовивши позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів, які позивачем було заявлено з метою доведення фактичних обставин справи та існування оспорюваного договору, судом суттєво обмежено право позивача на захист. Також скаржник зазначив про те, що судом залишено невирішеним повторне клопотання позивача про витребування доказів. Крім того, в апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві та відповіді на відзив на позов.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі №910/9602/21; призначено розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Євгена Вікторовича.
В судове засідання апеляційної інстанції 20.01.2022 представник відповідача-2, третя особа не з'явились.
Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення сторонам.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника відповідача-2, третьої особи.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.01.2022 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі №910/9602/21 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача-1 заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, виходячи з наступного.
02.01.2020 між фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Тетяною Миколаївною, як наймодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА", як наймачем, укладено договір оренди нежитлового приміщення №1 (далі - Договір оренди), предметом якого є регулювання правовідносин пов'язаних із передачею наймодавцем наймачеві у строкове платне користування задля здійснення наймачем його статутної діяльності наступного нежитлового приміщення (адреса: 03069, м. Київ, вул. В. Брожка, 64; загальна площа: 241,1 кв.м.; площа складських приміщень: 123,9 кв.м., офісних 117,2 кв.м.) (п. 1.1, 1.1.1, 1.1.2, 1.1.2, 1.1.4 Договору оренди).
Пунктом 3.5 Договору оренди визначено право наймача здавати приміщення, що орендується, повністю або частково в суборенду третім особам з письмового дозволу наймодавця.
Відповідно до п.6.1 Договору оренди, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020.
02.01.2020 фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Тетяною Миколаївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА" підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення до договору №1 від 02.01.2020, згідно якого Дмитрієвою Тетяною Миколаївною передано нежитлове приміщення 241,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. В. Брожка, буд. 64 в належному для використання, згідно п.1.1 договору, стану, а Дмитрієвим О.Б. прийнято орендоване ТОВ "ІНТЕРГУМА" нежитлове приміщення площею 241,1 кв.м за вищевказаною адресою.
Додатковою угодою до договору №1 оренди нежитлового приміщення від 02.01.2020, укладеною 09.02.2021, сторони за договором дійшли згоди продовжити строк оренди до 09.02.2021 включно.
09.02.2021 між фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Тетяною Миколаївною, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА", як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення №3, відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 7.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у орендодавця в оренду нерухоме майно, а саме: складські приміщення площею 123,9 кв.м., а також офісні приміщення площею 117,2 кв.м, загальна площа приміщень становить 241,1 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. В. Брожка, 64, м. Київ; право власності на приміщення належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12.10.2001; строк оренди за цим договором встановлюється з моменту підписання договору оренди та акту приймання-передачі об'єкта оренди та діє до 31.12.2021.
Відповідачами не оспорюється та не заперечується право власності позивача на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: вул. В. Брожка, 64, м. Київ.
10.02.2021 фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Тетяною Миколаївною, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА", як орендарем, підписано акт приймання-передачі в користування до договору №3 оренди нежитлового приміщення від 09.02.2021, згідно якого сторони стверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди в технічному стані, що відповідає умовам договору оренди.
Відповідно до частини першої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з частиною шостою статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до статті 793 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (774 ЦК України).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).
За змістом частин другої, третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто відповідно до вищевказаних норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, фізична особа-підприємець Дмитрієва Тетяна Миколаївна просить визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 01.07.2020 № 1, укладений між ТОВ "ІНТЕРГУМА" та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА".
Позивач стверджує, що всупереч положень пункту 3.5 Договору оренди від 02.01.2020, а саме за відсутності дозволу наймодавця - фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни на передачу наймачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА" об'єкту оренди третім особам у суборенду, між відповідачами укладено договір оренди нерухомого майна від 01.07.2020 №1. Вказане твердження позивач підтверджує банківськими виписками з рахунку відповідача-1, відповідно до яких на користь останнього здійснено перерахування коштів відповідачем-2 з призначенням платежу: "оплата за оренду нерухомого майна зг. дог. №1 від 01.07.2020".
Заперечуючи проти позову, відповідач-1 вказував про те, що договір оренди №1 від 01.07.2020 між ТОВ "ІНТЕРГУМА" та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" укладений не був, оскільки між останніми не було досягнуто остаточних домовленостей про положення такого договору; перераховані ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" згідно платіжних доручень №1131 від 10.09.2020, №1157 від 12.10.2020, №1181 від 21.10.2020, №1241 від 08.12.2020, №63 від 10.02.2021 кошти фактично є безпідставно отриманими з боку ТОВ "ІНТЕРГУМА".
Підтверджуючи вказані вище обставини відповідач-1 надав до суду листування між відповідачами, а саме: листи від 20.04.2021 № 2-1 та від 20.04.2021 № 4-1, з яких вбачається, що у зв'язку з відсутністю укладення між сторонами договору оренди та помилковості перерахування коштів за таким договором між сторонами здійснюються переговори про повернення помилково перерахованих коштів.
Позивачем не долучено до матеріалів справи оспорюваного правочину як у вигляді оригіналу так і у вигляді належним чином засвідченої копії, що позбавляє можливість суду встановити існування такого правочину.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування оспорюваного правочину, що позбавляє можливості встановити факт порушення відповідачем-1 положень пункту 3.5 Договору оренди та відповідно порушення прав та законних інтересів позивача, колегія суддів вважає, що позовна вимога про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.07.2020 № 1 не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни місцезнаходження юридичної особи, суд виходив з того, що позивачем не зазначено жодної правової підстави для задоволення такої вимоги.
Натомість, з урахуванням принципу jura novit curia («суд знає закони»), суд під час розгляду справи мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин, оцінити заявлені підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Позивач стверджує, що незаконна реєстрація суб'єкта господарювання за адресою приміщення, яке належить позивачу, призвела до того, що відповідач-2 без необхідної правової підстави використовує податкову адресу позивача; водночас позивач, щонайменше, має право використовувати і своє приміщення, і його юридичну адресу для власного фінансового збагачення; більше того, позивач має право на власний розсуд розпоряджатися приміщенням, в тому числі відчужувати його; проте реєстрація податкової адреси невідомої позивачу юридичної особи призведе до обмеження або утруднення реалізації цього права позивача, оскільки на цю адресу надходитиме вся податкова та інша кореспонденція відповідача-2.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" 15.05.2003 № 755-IV (тут і далі по тексту в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто в редакції Закону від 26 листопада 2015 року N 835-VIII).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно з підпунктом 10 пункту 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі серед інших містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Статтею 93 Цивільного кодексу України визначено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", державна реєстрація базується на принципі об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі.
Відповідно до пункту 45.2 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно п. 42.5. Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
Колегія суддів вважає, що реєстрація юридичної особи - ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" за адресою м. Київ, вул. В. Брожка, буд. 64 без належної правової підстави, призвело до порушення права позивача як власника вказаного нежитлового приміщення.
Крім того, як зазначено в письмових поясненнях відповідача-2, фактичним місцем ведення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" є адреса: вул. Сагайдачного, 8, с. Мархалівка, Київська область. При цьому, відповідачем-2 зазначено, що ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" користується приміщенням за вищевказаною адресою на підставі договору оренди від 09.12.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" (копія якого додана до вказаного пояснення).
Отже, вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація щодо місцезнаходження ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" (м. Київ, вул. В. Брожка, буд. 64) є недостовірною, а тому відомості щодо місцезнаходження юридичної особи - ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" підлягають зміні у визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" порядку.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про зобов'язання ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження юридичної особи, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі №910/9602/21 - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження юридичної особи, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення вказаної позовної вимоги. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, із здійсненням перерозподілу судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до чч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
В позовній заяві фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Тетяною Миколаївною заявлено вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі подання сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №911/3156/19, від 09.02.2021 у справі №910/15201/17, від 03.03.2021 у справі №912/354/20.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2021 між ФОП Дмитрієвою Тетяною Миколаївною (Клієнт) та адвокатами Гулак М.В., Конончук З.В. було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокати зобов'язуються надати клієнту адвокатські послуги; адвокатські послуги, що надаються за цим договором, включають в себе, зокрема, представництво інтересів клієнта у справі за позовом фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРГУМА", Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №1 від 01.07.2020, укладеного між ТОВ "ІНТЕРГУМА" та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА", за яким ТОВ "ІНТЕРГУМА" здає в суборенду ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. В. Брожка, 64; зобов'язання ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни місцезнаходження юридичної особи.
Виходячи зі змісту пунктів 3.1, 3.3 договору про надання правової допомоги, за надання правової допомоги, передбаченої договором, за погодженням сторін, клієнт сплачує адвокатам гонорар, який після його сплати, є власністю адвокатів та використовується ними без узгодження з клієнтом під час виконання п.1.2 даного договору; сума гонорару зазначається у додатку №1 до даного договору, який є невід'ємною частиною договору.
У відповідності до п.1 додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 28.05.2021, гонорар адвокатам складає 15000 грн та має бути сплачений адвокату Конончук З.В. на банківський рахунок (зазначено номер рахунку та банківську установу).
Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 28.05.2021, який підписано ФОП Дмитрієвою Тетяною Миколаївною та адвокатами Гулак М.В., Конончук З.В. 10.06.2021, адвокатами були надані послуги: вивчення документів, аналіз правової позиції - 4 години; аналіз судової практики ВС - 2 год.; підготовка та здача позовної заяви до ТОВ "ІНТЕРГУМА" та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №1 від 01.07.2020, підготовка клопотання про витребування доказів, підготовка додатків - 10 год.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у заявленому до стягнення розмірі 15000 грн є співмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг та складність даної справи.
За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
З огляду на викладене, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем при розгляді даної справи, підлягають стягненню з відповідача-2 на користь позивача у розмірі 7500 грн.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 267 - 271, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі №910/9602/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни місцезнаходження юридичної особи.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни місцезнаходження юридичної особи.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, витрат на правову допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" на користь фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни 2270 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову, 7500 грн витрат на правову допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ІНТЕРГУМА" на користь фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни 3405 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Матеріали справи №910/9602/21 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 11.02.2022 після виходу з лікарняного судді Кравчука Г.А.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
Т.П. Козир