Іменем України
24 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/7968/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
08.12.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганського обласного центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу;
- зобов'язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 17.10.2014 по 31.10.2017 проходив військову службу у Луганському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
01.04.2016 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до відповідача з метою отримання належної грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» за 2016- 2017 рік, але відповіді так і не надійшло.
З посиланням на норми Конституції України та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною.
31.12.2021 до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) відповідачем подано відзив на позов в якому заперечував проти його задоволення (арк. спр. 23-24).
В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно діючих нормативних документів України, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки.
Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.
За час з 2016 по 2017 роки позивачем не були використані 28 календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. (Керівними документами ІНФОРМАЦІЯ_2 та іншою нормативною базою не передбачена форма довідки про кількість невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій).
Таким чином на цей час у позивача відсутня підстава для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік.
Право на грошове відшкодування невикористаної відпустки виникає у військовослужбовця тільки під час звільнення, але як вбачається з поданого позову позивач не був звільнений з лав Збройних Сил України, що підтверджується копією наказу № 148 від 31.10.2017, а лише переведений до іншого підрозділу де і продовжив військову службу.
Ухвалою суду від 13.12.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 17-18).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), є учасником бойових дій, та з 17.10.2014 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, з 17.10.2014 по 31.10.2017 проходив службу у Біловодському районному військовому комісаріаті Луганської області, з 03.11.2017 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 , про що свідчать: паспорт громадянина України, картка фізичної особи - платника податків, посвідчення учасника бойових дій, військовий квиток, довідка без номера та без дати та витяг з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 31.10.2017 №148 (арк. спр. 5-6, 7, 8, 9-11, 28, 29).
Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 31.10.2017 №148 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 10.10.2017 № 58-РС на посаду кулеметника механізованого відділення механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 Харківської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », вважати таким, що 31.10.2017 справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, з 31.10.2017 виключено зі списків особового складу (арк. спр. 28).
Зі змісту витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 31.10.2017 №148 встановлено, що позивачу відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» невиплачено грошову компенсацію, чк учаснику бойових дій за 28 доби не використаної додаткової відпустки за період 2016 -2017 роки.
Позивач звернувся із заявою до відповідача в якій просив здійснити компенсацію відпустки як учаснику бойових дій (арк. спр. 14).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає цю адміністративну справу типовою по відношенню до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон № 3543-ХІІ).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.
Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом дев'ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію”, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.
Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ. Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
За період проходження військової служби позивачу відпустка як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки відповідачем не надавалась та грошова компенсація не виплачувалась, що не заперечується сторонами, а тому, з урахуванням положень пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за час проходження позивачем військової служби.
Дослідженням записів у військовому квитку позивача встановлено, що він з 17.10.2014 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, з 17.10.2014 по 31.10.2017 проходив службу у Біловодському районному військовому комісаріаті Луганської області, з 03.11.2017 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 .
Аналізом змісту наказу № 148 від 31.10.2017 встановлено, що позивача виключено з 31.10.2017 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, без звільнення з лав Збройних Сил України.
За приписами пункту 3 Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини тринадцятої статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, чинним законодавством України гарантоване належне грошове забезпечення військовослужбовців та передбачено виплату їм при звільненні з військової служби грошової компенсації. При цьому граничним строком виплати такої компенсації є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Враховуючи наведені норми та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач будучи виключений зі списків Біловодського районного військового комісаріату, продовжив проходження служби у Військовій частині НОМЕР_3 , тобто не був звільнений з військової служби.
Оскільки останнім місцем проходження військової служби позивача є інша військова частина, на день виключення із списків особового складу саме остання військова частина, у якій проходив службу позивач, повинна розраховувати позивача за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, в тому числі, нарахувати та виплатити компенсацію на невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки.
При цьому, суд звертає увагу, що позивача переведено до Військовій частині НОМЕР_3 до кінця 2017 року. Отже, позивач міг отримати додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2017 рік у Військовій частині НОМЕР_3 , або отримати компенсацію невикористаної відпустки при звільненні.
Відтак, Луганський обласний центр комплектування та соціальної підтримки, який здійснював фінансове забезпечення Біловодського районного військового комісаріату, не є належним відповідачем за даним позовом.
Суд вважає, що позивачем не доведено ґрунтовності своїх вимог до відповідача, а оскільки справа розглядається у спрощеному позовному провадження без повідомлення сторін, у суду відсутні підстави для залучення до участі у справі другого відповідача - Військову частину НОМЕР_3 , оскільки згідно з записами у військовому квитку позивач після виключення зі списків особового складу був призначений на посаду у зазначеній військовій частині.
Крім того, позивачем не надано суду копії наказу про звільнення з військової служби та виключення зі складу військової частини, що унеможливлює перевірку обґрунтованості позовних вимог.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин та з урахуванням того, що позивачем належними засобами доказування не підтверджено, що відповідачем порушено його права або охоронювані законом інтереси, як фізичної особи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити повністю.
Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Луганського обласного центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива