Головуючий у 1 інстанції - Головіна К.І.
Суддя-доповідач - Радіонова О.О.
25 червня 2010 року справа №2а-4925/10/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Радіонової О.О.
суддів: Шишов О.О.
Яманко В.Г.
при секретарі судового засідання Турко І.Б.
за участю представників від:
позивача: Домненко В.В. представник за дов.№03
від 02.03.2010р.
відповідача:
розглянувши у відкритому судовому Десятого воєнізованого гірничорятувального загону
засіданні апеляційну скаргу
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 29 квітня 2010 року
по адміністративній справі № 2а-4925/10/0570
за позовом Десятого воєнізованого гірничорятувального загону
до Управління пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області
про визнання недійсними та скасування акту перевірки
№4 від 10.02.2010 року, розпорядження від 10.02.2010р. рішення № 32 від 18.02.2010 року, рішення № 33 від 18.02.2010 року та стягнення суми у розмірі 5 926, 83 грн. як безпідставно донарахованих страхових внесків.
Десятий воєнізований гірничорятувальний загін звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання недійсними та скасування акту перевірки № 4 від 10 лютого 2010 року, розпорядження від 10 лютого 2010 року, рішення № 32 від 18 лютого 2010 року та рішення № 33 від 18 лютого 2010 року про нарахування штрафних санкцій, а також стягнення суми у розмірі 5 926,83 грн. як безпідставно донарахованих страхових внесків.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року відкрито провадження по адміністративній справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 1).
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року позовні вимоги задоволені частково, визнано недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області № 32 від 18 лютого 2010 року, в іншій частині позовних вимог відмовлено (арк. спр. 70-72).
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, донарахування страхових внесків позивачу у сумі 5 926,83 грн. відповідачем здійснено правомірно та відповідно вимоги позивача про стягнення з Управління пенсійного фонду донарахованих внесків у вказаній сумі задоволенню не підлягають.
Також, суд першої інстанції зазначив, що рішення Управління ПФУ в м. Димитрові № 32 від 18 лютого 2010 року про застосування фінансових санкцій за заниження страхувальником сум заробітної плати у розмірі 16 837,60 грн. підлягає скасуванню, оскільки поновлення на роботі ОСОБА_4 та виплата їй середньомісячної заробітної плати були здійснені на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 червня 2009 року та до цього у позивача не виникло зобов'язання відносити ці виплати за липень - грудень 2008 року до фонду оплати праці, а тому порушення з боку позивача не було. Позивач повинен був сплатити та сплатив страхові внески до УПФУ в м. Димитрові на ОСОБА_4 за 2008 рік, однак коригуючі відомості відповідачу не надав, суд вважає цілком правомірним розпорядження Управління ПФУ в м. Димитрові від 10 лютого 2010 року щодо надання індивідуальних відомостей з типом форми «коригуюча»за 2008 рік на ОСОБА_4 із врахуванням сплаченої суми страхових внесків. Вимоги позивача про визнання недійсним акту перевірки № 4 від 10 лютого 2010 року з мотивів невідповідності його вимогам чинного законодавства задоволенню не підлягають.
Позивач, Десятий воєнізований гірничорятувальний загін, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у адміністративній справі №2а-4925/10/0570 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги (арк. спр. 79-83).
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки при розгляді справи не враховано норму ч.6 ст. 20 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, якою передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, отже базовим є червень 2009 р., тобто на момент виплати сум ОСОБА_4 не є застрахованою особою, а позивач не є страхувальником цієї особою.
Апелянт вважає, що якщо виплати здійснюються особам, які на момент нарахування цих виплат не перебувають у трудових відносинах з відповідним підприємством, то страхові внески у розмірі 33,2 % та 2 % на зазначені виплати не нараховуються.
Скаржник посилається на те, що судом безпідставно відмовлено у скасуванні рішення № 33 від 18 лютого 2010 року з підстав того, що суд першої інстанції не вірно застосував п.2.2. “Інструкції зі статистики заробітної плати”, оскільки ця Інструкція не зараховується для визначення складових фонду оплати праці як бази для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Підставою для виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 16 837,60 грн. є рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 червня 2009 р., тобто зазначені виплати здійснені позивачем коли трудові відносини з працівником припинені і вони є компенсаційними виплатами за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням без поновлення на роботі, а не заробітна плата в прямому розумінні цього значення.
Позивач -Десятий воєнізований гірничорятувальний загін є юридичною особою, зареєстрований виконавчим комітетом Димитровської міської ради Донецької області 25 грудня 1991 року, діє на підставі Статуту. Як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Димитрові Донецької області (арк. спр. 36-46).
18 лютого 2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області на підставі акту перевірки № 4 від 10 лютого 2010 року з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 02 липня 2008 року по 31 грудня 2008 року та надання достовірних відомостей на громадянку ОСОБА_4 до органів Пенсійного фонду за 2008 рік, були прийняті рішення № 32 про застосування фінансових санкцій за заниження страхувальником сум заробітної плати на суму 16 837,60 грн. та рішення № 33 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків у розмірі 4586,46 грн. (арк. спр. 11,12) за ОСОБА_4, якій за рішенням суду було змінено дату звільнення з 02 липня 2008 року на 31 грудня 2008 року з Десятого воєнізованого гірничорятувального загону.
За рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 червня 2009 року ОСОБА_4 була сплачена компенсація у вигляді середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 16 837,60 грн., яка не є заробітною платою. Таким чином, у період з 02 липня 2008 року по 31 грудня 2008 року вказана особа не перебувала у трудових відносинах з підприємством, а тому сплачувати за неї страхові внески позивач не повинен. Однак, відповідач донарахував суми страхових внесків за ОСОБА_4 у розмірі 5 926,83 грн. та застосував за це штрафні санкції. Також штраф був накладений на позивача ще й за приховування фонду оплати праці.
Суттю спірних правовідносин у даній справі є правильність нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України за рішенням суду про виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Спірні правовідносини регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (надалі -КАС України), Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(надалі -Закон №1058), Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (надалі -Інструкція №21-1).
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органі місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Закону № 1058 передбачено, що страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Частиною 6 ст. 20 Закону №1058 передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до пп. 5.1.6 п. 5.1 ст. 5 Інструкції № 21-1, перерахування страхових внесків здійснюється платниками одночасно з одержанням коштів на оплату праці, у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.
Судом першої інстанції встановлено та не оскаржується апелянтом, що ОСОБА_4 була звільнена позивачем з 02 липня 2008 року. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 червня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 про поновлення її на роботі були задоволені частково, у зв'язку з чим дата її звільнення з 02 липня 2008 року була змінена на 31 грудня 2008 року та з позивача на користь ОСОБА_4 було стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 16 837,60 грн. за період 02 липня 2008 року по 31 грудня 2008 року (арк. спр. 23-29).
З матеріалів справи вбачається, що вказана сума була перерахована позивачем на особовий рахунок ОСОБА_4 у липні-вересні 2009 році згідно виконавчого листа № 2-17 від 09 червня 2009 року (арк. спр. 31-34).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів апелянта, що ОСОБА_4 не є застрахованою особою. Тобто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 рішенням суду фактично була поновлена на роботі до 31 грудня 2008 року, мала трудові відносини з позивачем у цей період, їй була сплачена середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, а тому вона підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Отже, позивач повинен був сплатити страхові внески за свого працівника відповідно до п. 6 ч. 2 ст.17 Закону №1058, яким передбачений обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Колегія суддів погоджує доводи апелянта, що відповідно до абз.2 п.1.1. Інструкції №5 вона не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, але, це не є підставою для задоволення позовних вимог позивача, оскільки у даному випадку була виплачена середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за рішенням суду, а тому відповідно до приведених вище норм вона підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Згідно ст. 46 Конституції України кожний має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разу повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, порушення конституційних прав ОСОБА_4 як застрахованої особи, що полягає у несплаті позивачем в повному обсязі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період її вимушеного прогулу, позбавляють вказану особу права на страховий стаж.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що донарахування страхових внесків позивачу у сумі 5 926,83 грн. відповідачем здійснено правомірно та відповідно вимоги позивача про стягнення з Управління пенсійного фонду донарахованих внесків у вказаній сумі задоволенню не підлягають.
Щодо стверджень апелянта про безпідставність прийняття відповідачем рішення № 33 від 18 лютого 2010 року про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону застосовано фінансові санкції в розмірі 4586,46 грн. колегія суддів зазначає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки колегія суддів дійшла висновку про правомірність донарахування позивачу страхових внесків у сумі 5 926,83 грн., а тому штрафні санкції відповідачем застосовані правильно.
Ствердження апелянта на необхідність скасування розпорядження від 10 лютого 2010 року про зобов'язання надати відомості з типом форми «коригуюча»за 2008 рік на застраховану особу ОСОБА_4, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють облік коштів Накопичувального фонду на накопичувальних пенсійних рахунках.
Частиною 6 вказаної статті передбачено, що відомості про застрахованих осіб, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
Відповідно до пп. 1 п. 1.3. розділу 1 Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 10 червня 2004 року № 7-6, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, страхувальник один раз на рік до 01 квітня поточного року згідно із затвердженим графіком подає до територіального органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік.
У разі виявлення недостовірних відомостей, які подані та/або накопичені в електронних базах даних персоніфікованого обліку, страхувальник подає до відповідного територіального органу Пенсійного фонду необхідні коригуючі документи щодо виявлених недостовірних звітів про застраховану особу.
На підставі даного документу з позначкою «коригуюча»у системі персоніфікованого обліку відбувається технологічна заміна попередньо накопичених відомостей в обліковій картці особи на актуальні відомості, що подані страхувальником у документ з позначкою «коригуюча».
Враховуючи той факт, що позивач повинен був сплатити та сплатив страхові внески до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові на ОСОБА_4 за 2008 рік, однак коригуючі відомості відповідачу не надав, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові від 10 лютого 2010 року щодо надання індивідуальних відомостей з типом форми «коригуюча»за 2008 рік на ОСОБА_4 із врахуванням сплаченої суми страхових внесків.
Щодо посилань апелянта на недійсність акту перевірки № 4 від 10 лютого 2010 року, як такого, що суперечить діючому законодавству колегія суддів зазначає наступне.
Підпунктом 2.3.2 п. 2.3. ст. 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, надано право управлінню Пенсійного фонду України в м. Димитрові проводити планові, а також у передбачених законодавством випадках позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, установах, організаціях та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримувати необхідні пояснення, довідки та відомості с з питань, які виникають під час таких перевірок та застосовувати фінансові санкції, передбачені законом.
Відповідно до ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта, дотримання якої забезпечується правовими механізмами.
Але, колегія суддів зазначає, що акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, не мають сили нормативно-правового акту, містять лише виклад фактичних обставин, встановлених перевіркою, а отже, не породжують правовідносини, що можуть бути предметом спору.
Отже, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог стосовно визнання недійсним акту перевірки від 10 лютого 2010 року №4.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Десятого воєнізованого гірничорятувального загону на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у адміністративній справі №2а-4925/10/0570 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у адміністративній справі №2а-4925/10/0570 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 25 червня 2010 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання ухвали у повному обсязі.
У повному обсязі ухвала складена та підписана колегією суддів 29 червня 2010 року.
Головуючий суддя О.О.Радіонова
Судді О.О.Шишов
В.Г. Яманко