Номер провадження 2/754/586/22
Справа №754/9758/21
Іменем України
14 січня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Дуб С.
за участі - позивача - ОСОБА_1
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з під арешту,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, якою просив суд скасувати арешт майна (легкового автомобіля), яке належить йому на праві власності, який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення його заборони на його відчуження від 15 липня 2011 року державним виконавцем Деснянського відділу ДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м.Київ).
Вказав, що на теперішній час виконавче провадження завершено у зв'язку із фактичним виконанням судового рішення та 30.05.2014 року повернуто виконавчий документ стягувачу. Між тим, Відповідачем не скасовано арешт, накладений постановою 30.05.2014 року.
Позивач в судовому засіданні доводи заяви підтримав, просив її задовольнити.
Представник Деснянського відділу ДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м.Київ) у судове засідання не з'явився, у поданому до суду листі просив проводити розгляд справи за його відсутності.
Суд встановивши дійсні правовідносини, дійшов до висновку, що у позові слід відмовити, оскільки заявник обрав невірний спосіб захисту, при цьому суд виходить з наступних підстав.
Судом встановлено, що на виконанні Відповідача перебувало виконавче провадження № 27634096 із примусового виконання постанови ВДАІ Деснянського району м. Києва ПС1 № 081204 про стягнення з Позивача суми штрафу у розмірі 255 грн., а також на виконавче провадження № 41073107 із примусового виконання постанови ВДАІ Деснянського району м. Києва АА2 № 858866 про стягнення з Позивача суми штрафу у розмірі 510 грн.
Постановою про арешт майна боржника та оголошення його заборони на його відчуження від 15 липня 2011 року державним виконавцем Деснянського відділу ДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м.Київ) накладено арешт на майно, зокрема на легковий автомобіль «Chevrolet Lacetti», рік випуску: 2005, д.н.з. НОМЕР_1 , яке належить ОСОБА_1
31.01.2014 року та 30.05.2014 року державним виконавцем керуючись п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесені постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Згідно відповіді Деснянського відділу ДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м.Київ) від 09.06.2021 року № Д-7 чинним законодавством не встановлено обставин, за якими державний виконавець наділений повноваження на повторне завершення виконавчого провадження, яке завершене (закінчене) у період, що минув. Також не допускається законодавством внесення змін у прийняті постанови та зміна прийнятої постанови із «Повернення виконавчого документу стягувану» на «Закінчення виконавчого провадження», а також внесення інших обставин які не існували або не були відомі на момент прийнятого рішення.
Судом встановлено, що під арештом перебуває належне ОСОБА_1 майно, а саме легковий автомобіль «Chevrolet Lacetti», рік випуску: 2005, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить заявнику на праві власності.
Законодавець у частині першій статті 16 ЦКУкраїни встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи..
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.
Таким чином, за змістом наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" , в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За змістом статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття арешту з нього може звернутись особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статтей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його права, як власника, захист якого передбачено статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319, 321, 391 ЦК України.
В силу частини першої статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Суд вважає, що за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява ОСОБА_1 про звільнення майна з під арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.3, 12, 30, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з під арешту залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: