справа № 1-32/10
16 червня 2010 року Подільський районний суд м. Києва
в складі:
головуючого - судді Отвіновського П.Л.,
при секретарях - Петрук Л.Ю.,
Чернишенко А.О., Кочубей Є.В., за участю прокурора - Хавіна В.О.,
потерпілого - ОСОБА_3,
підсудного - ОСОБА_4,
захисника - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Калинівка, Вінницької області, українця, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, офіційно непрацюючого, офіційно неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2; на час затримання без постійного місця проживання на території України, раніше на території України не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України,
23 травня 2006 року приблизно о 16 годині ОСОБА_4 прибув до офісно-готельного приміщення, яке знаходиться на вулиці Спаській, 6-б у м. Києві, де за проханням ОСОБА_3, у якого він неофіційно на той час працював водієм, повинен був отримати у директора «Укржитлокомплекс» ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 250 000 євро, які належали ОСОБА_3 та після цього відвезти та передати ці отримані грошові кошти у повному обсязі знайомому ОСОБА_3, ОСОБА_7
Після прибуття до вказаного вище офісно-готельного приміщення ОСОБА_4 зайшов у службовий кабінет директора «Укржитлокомплекс» ОСОБА_6, який там передав йому вказані вище грошові кошти. Отримавши від останнього грошові кошти у сумі 250 000 євро, перебуваючи біля офісно-готельного приміщення по вулиці Спаській, 6-б у м. Києві, у ОСОБА_4, з корисливих мотивів виник умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, зокрема, переданих йому для транспортування вищевказаних грошових коштів.
Реалізуючи цей свій злочинний намір ОСОБА_4 діючи з корисливих мотивів, умисно, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав грошові кошти, які належали ОСОБА_3 у сумі 250 000 євро і які той доручив йому перевезти й передати ОСОБА_7, і в подальшому з викраденими грошима зник і почав переховуватись та розпоряджатися ними за власним розсудом, чим завдав потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 250 000 євро, що на час учинення злочину, згідно офіційного обмінного курсу Національного Банку України становило 1 610 065 гривень і є особливо великим розміром.
Допитаний підсудний ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України не визнав та суду пояснив, що інкримінованих грошових коштів у сумі 250 000 євро він не викрадав і ніхто йому вказаної суми грошей не доручав перевозити, при цьому пояснив, що приблизно у 2003-2004 роках він познайомився із ОСОБА_3 Під час зустрічі останній запропонував йому працювати у нього водієм і він погодився на це та до кінця 2004 року працював водієм у ОСОБА_3 Разом із останнім ОСОБА_4 поїхав до ОСОБА_8 де вони обидва були затримані місцевими правоохоронними органами за підозрою у вчиненні незаконного перевезення автомобілів та близько року перебували у ОСОБА_8 в слідчому ізоляторі й у подальшому були засуджені до умовного терміну покарання. Після повернення із ОСОБА_8 він протягом трьох місяців не зустрічався із ОСОБА_3 Восени 2005 року він все ж зустрівся із ним і той запропонував йому співпрацювати та займатись спільним бізнесом, однак напрямок цього бізнесу не повідомив. Для початку їх партнерських відносин ОСОБА_3 запропонував йому оформити на себе дві фірми, тобто формально стати їх директором, за що пообіцяв платити в місяць по сто доларів США за кожну фірму, на що він погодився і на його ім'я було зареєстровано дві фірми. Його участь у діяльності цих фірм полягала у тому, що він лише подавав до податкової інспекції та інших контролюючих органів звіти, а всі інші дії на цих фірмах здійснювали люди ОСОБА_3, а ОСОБА_4 лише підписував документи, які йому вони давали. Також за його згодою був зроблений факсимільний підпис, що дозволяв ОСОБА_3 підписувати документи без його участі. Окрім цього він також виконував різні доручення ОСОБА_3, а саме перевозив документи та іноді невеликі суми грошей та самого ОСОБА_3 по різних справах, однак офіційного працевлаштування у ОСОБА_3 при цьому не мав. За ці послуги ОСОБА_9 додатково платив йому приблизно 200-300 доларів США на місяць. Під час всього періоду знайомства із ОСОБА_3 той обіцяв йому облаштувати життя, а саме придбати у кредит квартиру, передати у власність мийку або СТО. При цьому наголошував, що все це буде за умови, якщо ОСОБА_4 буде йому допомагати у його справах. Його допомога ОСОБА_3 за весь період заключалась у тому що він з ним постійно їздив у відрядження, за дорученням возив різні документи та іноді гроші. Весь цей час він працював у офісі ОСОБА_3, який розташований у м. Києві на вулиці Артема, 81 там і ночував. Однак ураховуючи, що ОСОБА_3 не виконував свої обіцянки приблизно у 2006 році між ними погіршилися стосунки, а саме ОСОБА_4 висловлював свої незадоволення тим, що особисто він виконує його доручення, працюючи директором двох підприємств та виконує інші його доручення, а ОСОБА_3 у свою чергу своїх обіцянок не виконує, а саме щодо придбання квартири та власного бізнесу ОСОБА_4 На його претензії останній повідомляв, що виконає всі обіцянки, однак пізніше і просив його трохи почекати. Пізніше ОСОБА_4 зрозумів, що ОСОБА_3 використовує його, однак не знав яким чином це робить, і це ще більше погіршило їх стосунки. Приблизно у середині 2006 року він вирішив розірвати будь-які стосунки з ОСОБА_3 і повідомив йому про це, зокрема, що не бажає більше бути директором підприємств та возити його, однак ОСОБА_3 не бажав розірвання їх стосунків та відтягував це, пояснюючи це тим, що на даний час немає можливості змінити директора на фірмах. Також він повідомляв, що ситуація покращиться і можливо ОСОБА_4 змінить своє ставлення до цих фірм. Після цієї розмови вони спілкувались тільки в телефонному режимі. Влітку 2006 року він, нікому нічого не повідомляючи, вирішив порвати будь-які стосунки з ОСОБА_3 і поїхав на свою батьківщину, а саме на Вінничину і після цього жодного разу з останнім не спілкувався. Протягом року після цього він проживав у різних містах України, зокрема, Одесі, Львові, Києві, Вінниці, при цьому особисто займався бізнесом, зокрема, купівлею-продажем агрохімії. Весною 2007 року він побоюючись помсти з боку ОСОБА_3, за те, що пішов від нього, вирішив по підробним документам, які придбав за 1000 доларів США, виїхати до Росії, що і зробив та проживав неподалік від Москви, де займався бізнесом, який організував за рахунок попередніх заощаджень. Там, його й затримали російські правоохоронні органи та засудили за використання підробленого документу й у подальшому екстрадували на територію України. Вважає інкримінований злочин обмовою з боку ОСОБА_3, який підмовив свідків, з метою помсти.
Незважаючи на невизнання своєї вини підсудним, суд, дослідивши показання останнього, вислухавши показання потерпілого, свідків, дослідивши інші докази у справі, вважає, що вина підсудного у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, доведена повністю і підтверджується наступними доказами.
Так, потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що із ОСОБА_4, познайомився він улітку 2004 року та будучи обізнаним, що той шукає роботу запропонував йому працювати водієм, на що він дав згоду. Будь-яким чином ці трудові стосунки між ним та ОСОБА_4 не оформлювались. Під час роботи між ним та ОСОБА_4 виникли довірливі стосунки і він дійсно мав намір допомогти останньому в отриманні кредиту на квартиру в м. Києві та відкритті власного невеликого бізнесу. Після влаштування ОСОБА_4 на посаду водія він платив йому приблизно 200-300 доларів США на місяць. У 2004 році він познайомив ОСОБА_4 із своїм знайомим ОСОБА_10, який займався перевезенням автомобілів придбаних у ОСОБА_8. Останній запропонував ОСОБА_4 перевозити автомобілі на, що він погодився та разом із ОСОБА_10 почав їх перевезення. У цьому перевезенні також приймав участь і він (ОСОБА_3.). Під час одного із таких перевезень вони всі були затримані у ОСОБА_8 за підозрою у прийнятті участі у незаконному перевезенні крадених автомобілів. У зв'язку із цим їх приблизно 8 місяців протримали у ОСОБА_8, однак за недоведеністю вини їх було відпущено. Після цього випадку його відношення до ОСОБА_4 змінилось у кращу сторону, оскільки він вважав себе в деякій мірі винним у тому, що завдяки його знайомству ОСОБА_4 із ОСОБА_10 той приблизно 8 місяців перебував під слідством у ОСОБА_8. Після цього випадку він ще більше став довіряти ОСОБА_4 і дійсно мав намір допомогти йому в придбанні квартири і в організації бізнесу. Бізнес, яким він займався іноді потребував перевезення готівкових грошових коштів, яке він доручав здійснювати ОСОБА_4 Належне виконання цього свого обов'язку вселяло ще більше довіри до ОСОБА_4 Приблизно у 2005-2006 році він (ОСОБА_3.) почав цікавитись ресторанним бізнесом і мав намір відкрити свій ресторан. У цей період він почав цікавитись з ким на партнерських умовах можливо відкрити цей бізнес та спостерігав за діяльністю свого знайомого ОСОБА_7, який уже мав свій ресторан. У 2006 році він все ж вирішив на партнерських умовах відкрити разом із ОСОБА_7 ресторан у м. Києві про що вони й домовились, зокрема, що 75% це буде частка ОСОБА_3, а решта 25% буде часткою ОСОБА_7 в майбутньому ресторані. Однак це була його кінцева мета, а попередні першочергові домовленості були про розподіл інвестицій у ресторан між ними по 50% з кожного. Для відкриття цього ресторану вони мали намір придбати приміщення площею 150 квадратних метрів та обладнання для ресторану. Підрахувавши приблизний кошторис витрат для майбутнього ресторану частка капіталовкладень з боку ОСОБА_3 складала 250 000 євро. Враховуючи, що у нього (ОСОБА_3) була відсутня потрібна сума грошей він у кінці травня 2006 року у повному обсязі взяв її у борг у свого знайомого ОСОБА_11 на підставі договору позики. Передав ОСОБА_11 йому ці грошові кошти у сумі 250 000 євро у портфелі. Оскільки у нього (ОСОБА_3) були відсутні умови для зберігання готівки, він возив ці грошові кошти із собою та деякий час тримав їх у себе вдома, однак побоюючись за їх збереження вирішив передати їх на зберігання своєму знайомому ОСОБА_6, у якого в службовому кабінеті є сейф та сигналізація і офіс, який охороняється. Про наявність у нього в той період суми грошей в розмірі 250 000 євро ОСОБА_4 знав, оскільки всі розмови щодо придбання ресторану та про наявність у нього грошових коштів у сумі 250 000 євро велися при ньому. До 23 травня 2006 року вищевказані грошові кошти перебували у офісі ОСОБА_6, який зберігав їх. 23 травня 2006 року він вирішив передати ці грошові кошти у сумі 250 000 євро ОСОБА_7. Оскільки у нього в той день було призначено декілька зустрічей і був щільний графік то він попросив ОСОБА_4 заїхати в офіс до ОСОБА_6, взяти там гроші у сумі 250 000 євро та відвести їх у визначене у подальшому ним місце, де буде перебувати ОСОБА_7. Після цього він зателефонував ОСОБА_6 та повідомив, щоб той передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 250 000 євро, які йому залишили на зберігання, на що той дав згоду. Він (ОСОБА_3) у той момент повністю довіряв ОСОБА_4 і в нього навіть думок не було, що той зможе забрати ці грошові кошти, а тому він не контролював його та не хвилювався за це перевезення грошей. Через деякий час він зателефонував ОСОБА_4, з метою з'ясувати де він перебуває, однак телефони останнього були вимкнені, однак і ця обставина його не схвилювала, оскільки у того досить часто на мобільному розряджалась батарея. Увечері цього ж дня він знову зателефонував і був той же результат. У подальшому він поїхав до ОСОБА_4 додому і там побачив відсутність його особистих речей. Після цього він телефонував у морги, лікувальні заклади та райвідділи міліції, з метою з'ясувати, чи не потрапляв до них ОСОБА_4, а коли отримав звідтіля негативні відповіді то зрозумів, що ОСОБА_4 втік із грошима, які йому передали для перевезення, тобто із його грошима у сумі 250 000 євро. Після цього ОСОБА_3 написав заяву до міліції про викрадення у нього грошей. Лише у 2008 році ОСОБА_4, як йому стало відомо, затримали у Росії. Будь-яких грошей той йому не повертав.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що у 2003 році він познайомився із ОСОБА_3 і після цього підтримував із ним дружні стосунки. В травні 2006 року ОСОБА_3 попросив у нього в борг 400 000 доларів США, як повідомив для вирішення кредитних зобов'язань, однак він повідомив ОСОБА_3, що такої суми, і саме у такій валюті в нього немає, при цьому запропонував надати в борг 250 000 євро, що було трохи менше аніж сума, яку просив у нього ОСОБА_3, на що останній погодився, при цьому запропонував оформити цю угоду відповідним договором позики, на що він дав згоду. Ці грошові кошти, які він пропонував ОСОБА_3 у борг він тривалий час збирав, маючи на меті придбати приватний будинок і отримав він їх з різних джерел, зокрема, підприємницької та адвокатської діяльності, продажу квартири та автомобілів. Приблизно через два тижні після цієї розмови він підготував обумовлену суму та зателефонувавши ОСОБА_3 запропонував йому приїхати до нього додому за адресою АДРЕСА_1 та забрати ці гроші. В обумовлений час ОСОБА_3 приїхав до нього додому і там він йому особисто передав грошові кошти в сумі 250 000 євро. Після цієї передачі між ними був укладений договір позики, в двох примірниках, один із яких залишився у ОСОБА_3, а інший у нього. Окрім підписання договору позики ОСОБА_3 написав розписку в якій підтвердив факт отримання ним грошей у сумі 250 000 євро. Відповідно до умов договору позики ОСОБА_3 зобов'язувався повернути грошові кошти у сумі 250 000 євро без сплати відсотків. Під час розмови ОСОБА_3 повідомив йому, що поверне гроші достроково приблизно в кінці 2006 року. Отримані гроші в сумі 250 000 євро, які ОСОБА_3 він передав, були у банківській упаковці та перев'язані банківською стрічкою. Отримані гроші ОСОБА_12 поклав у портфель та поїхав із ними по своїх справах. У подальшому ОСОБА_3 повідомив, що у нього викрали всі взяті в борг грошові кошти, однак запевнив, що це ніяким чином не позначиться на їх поверненні ОСОБА_11, при цьому лише вказав, що викрала гроші близька йому людина. У кінці 2007 року або на початку 2008 року точної дати свідок не вказав ОСОБА_3 повернув йому в повному обсязі взяті в борг 250 000 євро, про що отримав від нього розписку.
Свідок ОСОБА_6 допитаний у суді показав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 він знає, з першим підтримує дружні стосунки ще з 90-х років, а другого знає як водія ОСОБА_3 Висновок щодо того, що останній працював водієм ОСОБА_3 він зробив у зв'язку із тим, що його офіс та офіс ОСОБА_3 були розташовані в одному приміщенні по вулиці Спаській, 6-б у м.Києві і він їх обох там досить часто бачив. У 2006 році до нього звернулася дружина ОСОБА_3, ОСОБА_13, яка попросила взяти на зберігання сумку з грошима, які належали її чоловіку, при цьому повідомила, що за цими грошима має заїхати водій ОСОБА_3, ОСОБА_4 На цю пропозицію він погодився і ОСОБА_13 принесла йому у його офіс матерчату сумку чорного кольору та відкрила її та у ній він побачив грошові кошти у валюті євро. Оскільки гроші були у банківській упаковці, то він їх перерахував і виявив, що у цій сумці знаходиться 250 000 євро, номіналом купюр 50 та 100. У подальшому в цей же день до нього прийшов водій ОСОБА_3 ОСОБА_4 і він передав йому всі ці гроші у сумі 250 000 євро і той перерахувавши їх вийшов із ними з приміщення офісу.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що потерпілий ОСОБА_3 є її чоловіком, а підсудний ОСОБА_4 був його водієм. У 2006 році вона працювала разом із своїм чоловіком та допомагала йому у його бізнесі, при цьому вона мала власне робоче місце у офісі чоловіка, який знаходиться на вулиці Спаській, 6-б у м.Києві. В той час водієм у її чоловіка працював ОСОБА_4 У травні 2006 році її чоловік вирішив відкрити ресторан, для чого не мав власних грошей, а тому взяв у борг у свого знайомого ОСОБА_11 250 000 євро. 23 травня 2006 року її чоловік приїхав у офіс та передав їй сумку з тканини в якій знаходилось 250 000 євро і попросив щоб вона передати ці грошові кошти його водію ОСОБА_4, при цьому пояснив, що той знає, що з грошима робити, оскільки він з ним спілкувався напередодні з цього приводу. У визначений час ОСОБА_4 не з'явився, а оскільки вона дуже поспішала на святкування до своєї доньки, то вирішила віднести ці гроші їх спільному знайомому ОСОБА_6, офіс, якого знаходився в тому ж приміщенні, щоб той передав гроші ОСОБА_4 Передавши ОСОБА_6 250 000 євро, які знаходились у сумці, в якій їх передав напередодні чоловік, вона пояснила ОСОБА_6, що за цими грошима приїде водій її чоловіка - ОСОБА_4, якого він знав. Перед тим, як передати ОСОБА_6 ці гроші вона відкрила сумку та показала йому їх наявність. У подальшому вона зателефонувала ОСОБА_4 та повідомила, що гроші, які він мав у неї забрати знаходяться у ОСОБА_6 та поїхала по своїх справах. Через деякий час вона зателефонувала ОСОБА_6 і він їй повідомив, що ОСОБА_4 забрав сумку з грошима, яку вона залишила для нього. В той же день їй стало відомо від чоловіка, що ОСОБА_4 зник разом із грошима.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що у 2006 році він разом із ОСОБА_3 вирішили створити спільний ресторан, який мали намір відкрити у Деснянському районі м. Києва. Для ресторану він за 160 000 доларів США, які взяв у кредит на своє ім'я, придбав приміщення, яке розташовувалось на АДРЕСА_3. За їх попередніми підрахунками відкриття ресторану обійшлося б їм у 500 000 євро інвестицій, які вони з ОСОБА_3 домовились розподілити навпіл, тобто з кожного з них по 250 000 євро. Придбання вищевказаного приміщення це була частка його вкладу. У подальшому у нього виникла потреба у готівкових коштах, а тому він попросив ОСОБА_3 внести його частку і передати йому 250 000 євро, на що той погодився. Ці грошові кошти він мав намір витратити на погашення кредиту. Після цього він у телефонному режимі домовився із ОСОБА_3, що вказані 250 000 євро привезе йому працівник ОСОБА_3, ОСОБА_4, якого він знав візуально. Під час цієї розмови ОСОБА_3 повідомив, що через дві години ОСОБА_4 привезе йому гроші, при цьому він (ОСОБА_7.) повідомив щоб гроші ОСОБА_4 привіз у район м. Оболонь і потім йому зателефонував і він повідомив би йому місце свого знаходження. Його номер телефону був у ОСОБА_4, оскільки той досить часто до цього, за дорученням ОСОБА_3, привозив йому документи та іноді гроші, а тому у зв'язку із цим телефонував йому. Після цієї розмови з ОСОБА_3, приблизно через 3 години, оскільки, ОСОБА_4, йому не телефонував і гроші не привіз, він сам зателефонував на номер мобільного ОСОБА_4, однак із тим зв'язку не було. Після цього приблизно через 30 хвилин він зателефонував ОСОБА_3 і запитав чому ОСОБА_4 не привіз йому гроші і ця інформація здивувала ОСОБА_3 Після цього він ще декілька разів телефонував ОСОБА_3, але останній повідомляв, що він ОСОБА_4 не знайшов і що його телефон вимкнений. Після цього вони через два дні зустрілися з ОСОБА_3 і від останнього йому стало відомо, що ОСОБА_4 пропав із грошима та автомобілем «Шкода», які належали ОСОБА_3 Після цього він, оскільки на той час вони з ОСОБА_3 ще не визначились хто з них двох буде відповідати за втрачені гроші, звернувся до Оболонського РУГУ МВС України в м.Києві із заявою про викрадення ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 250 000 євро. У подальшому вони вдвох із ОСОБА_3 шукали ОСОБА_4 і знайшли в районі автовокзалу автомобіль «Шкода», на якому їздив ОСОБА_4 і оскільки цей автомобіль був без будь-яких пошкоджень і в ньому були відсутні ознаки, які свідчили б про пограбування вони зробили висновок, що ОСОБА_4 зник із грошима із власної ініціативи, а тому вся відповідальність за втрату цих грошей була покладена на ОСОБА_3, який передав ці гроші своєму працівнику ОСОБА_4 і той їх викрав. При цьому свідок зауважив, що спочатку в них були думки, що ОСОБА_4 пограбували і для перевірки цієї версії вони обдзвонили всі морги та лікарні, однак після того як знайшли автомобіль, ця версія відпала і залишилася одна, що гроші викрав ОСОБА_4 Під час пошуку ОСОБА_4 потерпілий ОСОБА_3 дуже хвилювався за втрачені гроші.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що з початку 2006 року по 2008 рік він працював начальником відділу карного розшуку Подільського РУГУ МВС України в м. Києві. У цей період, більш точної дати свідок не пригадав, до очолюваного ним відділу надійшов матеріал про вчинення злочину, зокрема, заволодіння значною сумою грошових коштів. Заявниками по матеріалу були ОСОБА_7 та ОСОБА_3, а як було встановлено з їх слів, грошовими коштами заволодів ОСОБА_4 Під час розгляду цього матеріалу були опитані очевидці та проведені інші оперативні заходи, з метою встановлення місцезнаходження ОСОБА_4, під час якого з'ясувалося що відносно останнього не було вчинено злочину. Під час перевірки встановили автомобіль, яким до зникнення керував ОСОБА_4 і огляд якого не давав підстав вважати, що відносно ОСОБА_4 було вчинено злочин. Перевіркою було встановлено, що ОСОБА_4 не став жертвою ані злочину, ані нещасного випадку і скоріше за все добровільно покинув автомобіль. Оскільки зібрані ними матеріали свідчили про наявність ознак злочину, то ці матеріали були передані до слідчого відділу, де і було порушено кримінальну справу.
Свідок ОСОБА_16 суду показав, що з 2003 року по серпень 2009 року він працював старшим слідчим слідчого відділу Подільського РУГУ МВС України в м. Києві і до його обов'язків, серед іншого входило розслідування кримінальних справ. У 2007-2008 роках у його провадженні перебувала кримінальна справа відносно ОСОБА_4 Він розслідував цю справу, однак направляв її в суд інший слідчий. Особливістю цієї справи було те, що ОСОБА_4 екстрадували із іншої держави, зокрема, із Російської Федерації. Йому інкримінували крадіжку в особливо великих розмірах, зокрема, грошових коштів у сумі 250 000 євро. З приводу направлених по цій справі Оболонським РУ ГУМВС України в м. Києві матеріалів дослідчої перевірки то свідок не пригадав, які конкретно матеріали були ними направлені, однак зазначив, що за специфікою роботи слідчого, якщо якийсь матеріал, який міститься у матеріалах дослідчої перевірки, не має доказового значення, то він їх до матеріалів справи не підшиває, а вони зберігаються у наглядовому провадженні, при цьому свідок повідомив, що і по цій справі могла виникнути така ситуація, що частина документів дослідчої перевірки, направлена Оболонським РУ ГУМВС України в м. Києві, не була підшита до матеріалів справи, як така, що не має доказового значення, однак зберігається в наглядовому провадженні.
Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що у період із 1985 по 1987 рік він разом із ОСОБА_4 навчався у Вінницькому ПТУ №7 і в той період підтримував із ним дружні стосунки. Після закінчення вказаного ПТУ він бачився з ним декілька разів. Влітку 2006 року на його домашній номер телефону у м.Одеса зателефонував ОСОБА_4 та запропонував зустрітись. Під час зустрічі з останнім вони спілкувались про минуле й теперішнє життя. Під час цієї розмови ОСОБА_4 повідомив, що перебуває у м. Одеса по справах, однак не повідомив по яких саме, та сказав, що періодично буває у м. Одеса. З приводу будь-яких проблем та переслідування, як з боку міліції, так і інших осіб він не повідомляв. Після цієї зустрічі вони, ще декілька разів зустрічались. Через деякий час у цьому ж році йому знову зателефонував ОСОБА_4 і повідомив, що має намір придбати собі у власність автомобіль, однак оформити його на себе не може, оскільки немає ідентифікаційного коду і попросив, щоб він (ОСОБА_17.) оформив цей автомобіль на себе, на що той погодився. Після цього він із ОСОБА_4 поїхав до нотаріуса, де виписав на ім'я ОСОБА_4 генеральну довіреність на автомобіль, який придбав останній. Після цього він ще декілька разів бачив ОСОБА_4 Останній раз бачив його коли той залишив йому документи на придбаний за його допомогою автомобіль та повідомив, що той перебуває на стоянці та передав ключі від нього й повідомив, що повернеться та забере вказаний автомобіль. У подальшому він більше ОСОБА_4 не бачив, а за автомобілем приїхали працівники міліції та вилучили його разом із ключами.
Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що у серпні 2006 року вона у м.Одеса, в той час коли перебувала у кафе «Восток», познайомилася із ОСОБА_4 і після цього підтримувала із ним близькі стосунки, в той час коли він перебував у м.Одеса. Про себе ОСОБА_4 повідомляв, що він займається бізнесом, однак не конкретизував, яким саме. Приїжджав ОСОБА_4 до м.Одеса в середньому два рази на місяць. Останній раз вона бачила його у лютому 2008 року. Під час останнього спілкування він повідомив, що виїжджає у відрядження за кордон на тривалий час і повідомив, що коли повернеться то зателефонує їй, однак більше не телефонував і його вона не бачила.
Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що підсудний ОСОБА_4 є його рідним братом. Весною 2006 року той з невідомих йому причин зник та з ним на зв'язок не виходив. Після його зникнення вперше він його побачив у Росії у м. Москва, де той проживав та займався бізнесом, зокрема, придбав вантажівку, яка займалась перевезенням вантажів. Ця зустріч відбулася у квітні 2008 року. До цієї зустрічі ОСОБА_4 зателефонував йому приблизно за три тижні до неї та повідомив, що він живий і щоб родина не хвилювалася за нього. Під час першого дзвінка він не повідомляв йому де знаходиться, однак під час другого дзвінка, через півтори неділі після першого запропонував йому спільно займатися бізнесом і коли той дав згоду на це повідомив, щоб він їхав у м. Москва і коли він туди приїхав то й зустрівся там з ОСОБА_4. Йому не відомо з приводу викрадення грошей його братом, які належали ОСОБА_3, однак свідок підтвердив, що після зникнення брата ОСОБА_3 повідомляв йому, що брат зник із великою сумою грошей, при цьому повідомляв, що за ці гроші можна купити пів Вінниці, однак точної суми не називав.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він із серпня 1999 року по теперішній час працює слідчим прокуратури Калиновського району Вінницької області. З підсудним ОСОБА_4 жодних стосунків немає, однак знає батька останнього, який є жителем сусіднього, з його місцем проживання, села. По роду своєї службової діяльності він досить часто відвідував Калиновський райвідділ міліції, який розташований неподалік від прокуратури району. На території даного відділу міліції він звернув увагу на автомобіль «Шкода Октавія» бежевого кольору, який протягом тривалого часу знаходився на території цього відділу міліції. При з'ясуванні у працівників міліції він дізнався, що власником даного автомобіля є ОСОБА_4, який є жителем с. Кудилівка Калиновського району Вінницької області. При більш детальному з'ясуванні у них про обставини за яких цей автомобіль з'явився на території райвідділу міліції він дізнався, що даний автомобіль намагалися зняти із обліку невідомі особи по підробленому дорученню. Через деякий час він зустрівся з батьком підсудного, ОСОБА_19. При з'ясуванні у того чому автомобіль його сина перебуває на штрафмайданчику той повідомив, що його син зник і він побоюються чи живий він взагалі, а щодо автомобіля повідомив, що цей автомобіль проблемний і він не хоче вплутуватися і мати справу з приводу цього автомобіля. Через деякий час він знову зустрів батька ОСОБА_4 та запропонував йому продати цей автомобіль, на що він через тривалі умовляння погодився. На наступній зустрічі батько ОСОБА_4 владнав питання і попросив міліцію повернути йому цей автомобіль на зберігання і ті повернули йому його. У подальшому він придбав у нього цей автомобіль за 8 000 США, при цьому для початку дав лише 1000 доларів США, а решту домовився віддати у подальшому. Після цього він забрав цей автомобіль до свого гаража. Оскільки в нього не було ключа від цього автомобіля то він намагався зробити його дублікат. Через деякий час батько ОСОБА_4 повідомив, що його син знайшовся і перебуває у Росії у місті Москва, а тому він (ОСОБА_8) запропонував батьку оформити придбання автомобіля у формі доручення, яке б ОСОБА_4 видав на його ім'я. Через деякий час брат ОСОБА_4 передав йому довіреність видану на його ім'я нотаріусом Російської Федерації від імені ОСОБА_4 на право користування, розпорядження та володіння вказаним автомобілем, а також передав ключі від даного автомобіля. У подальшому український нотаріус легалізував цю довіреність та він оформив указаний автомобіль за допомогою договору купівлі-продажу на свою дочку ОСОБА_20, а себе записав у техпаспорт. Потім він повністю виплатив батьку ОСОБА_4 решту грошей, які був винний за цей автомобіль і останній грошовий транш відбувся у липні 2009 року, сплативши таким чином в повному обсязі йому 8000 доларів США. На даний час він продовжує користуватися цим автомобілем.
Окрім, показань потерпілого та свідків вина ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України підтверджується також наступними доказами дослідженими судом.
Так, у протоколі огляду місця події від 5 грудня 2008 року, плані схемі до нього та фототаблиці до цього протоколу, зафіксовано огляд приміщення службового офісу директора «Укржитлокомплекс» ОСОБА_6, який розташований у приміщенні офісно-готельного комплексу на вулиці Спаській, 6-а, у якому той передав 23 травня 2006 року ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 250 000 євро (а.с. 16-24).
Відповідно до протоколів усних заяв-повідомлень про злочин від 27 травня 2006 р. та 25 червня 2006 року, ОСОБА_14 та ОСОБА_3, проінформували правоохоронні органи про викрадення 23 травня 2006 року ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 250 000 євро, які йому було доручено для перевезення (а.с.14-15).
Згідно протоколу відтворення обстановки і обставин події з фототаблицею до нього, свідок ОСОБА_6 безпосередньо на місці продемонстрував, як він у травні 2006 року за адресою м. Київ, вул. Спаська, 6-б у своєму офісі передав ОСОБА_4 сумку, в якій знаходилось 250 000 євро, яку йому з грошима напередодні залишила жінка ОСОБА_3 для того, щоб він її передав ОСОБА_4 (а.с.56-59).
У довідці про офіційні курси валют Національного Банку України зазначено, що 23 травня 2006 року 100 євро коштувало 644.026 гривень (а.с.37).
Відповідно до договору позики від 18 травня 2006 року та розписки ОСОБА_11 передав ОСОБА_3 готівкові грошові кошти у сумі 250 000 євро (а.с. 63-64).
Суд критично відноситься до показань ОСОБА_4 у яких той повідомляв про свою непричетність до вчинення інкримінованої крадіжки грошей, з огляду на те, що 23 травня 2006 року він грошові кошти у сумі 250 000 євро, які належали ОСОБА_3, не викрадав і взагалі йому в цей день останнім не доручалось перевозити вказану суму грошей, оскільки ці показання ОСОБА_4 спростовані повністю показаннями потерпілого, свідків та іншими доказами по справі, які є послідовними й логічними та узгоджуються між собою. Суд вважає, що у такий спосіб ОСОБА_4 намагається уникнути кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованої крадіжки майна.
Не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду також і доводи ОСОБА_4, про те, що потерпілий ОСОБА_3, як і свідки, яких той нібито підмовив, обмовляють його у вчиненні крадіжки грошей з помсти потерпілого. Суд вважає, що це є одним із способів, за допомогою якого, ОСОБА_4 намагався уникнути кримінальної відповідальності.
Оцінивши всі докази по справі суд вважає встановленим, що своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненими в особливо великих розмірах, ОСОБА_4 учинив злочин передбачений ч. 5 ст. 185 КК України.
Призначаючи покарання підсудному ОСОБА_4, у відповідності зі ст. 65 КК України, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним умисного злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, особу винного, який раніше на території України не судимий, за місцем реєстрації характеризувався позитивно, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є учасником бойових дій.
Обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання ОСОБА_4, згідно ст.ст. 66, 67 КК України судом не встановлено.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі й вважає, що його перевиховання та виправлення не можливе без ізоляції від суспільства. Визначаючи строк цього покарання суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину, особу винного, обставини вчиненого злочину та наслідки від цього злочину, а тому вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе лише після відбуття тривалого терміну покарання, а тому строк цього покарання йому за вчинений злочин необхідно призначити у наближених до найсуворішого строку, передбаченого санкцією ч.5 ст.185 КК України, тобто у виді 10 років позбавлення волі.
Суд не знаходить підстав для застосування до підсудного ОСОБА_4 ст.69 КК України.
Суд також прийшов до висновку, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_3 уточнені ним востаннє в позовній заяві від 16 червня 2010 р. про стягнення із ОСОБА_4 матеріальної шкоди у розмірі 2 425 300 гривень підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 28 КПК України, особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні кримінальної справи пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Судом під час судового розгляду встановлено, що саме в результаті інкримінованих злочинних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно матеріальну шкоду у сумі 250 000 євро, що еквівалентно на час постановлення вироку, з урахуванням офіційного курсу обміну валют, встановленого Національним Банком України на 16.06.2010 р., в національній валюті сумі - 2 425 300 гривень, яку і просить в національній валюті стягнути потерпілий із ОСОБА_4, а тому вказані матеріальні збитки підлягають відшкодуванню в повному обсязі в національній валюті в розмірі 2 425 300 гривень.
З огляду на вищевикладене позовні вимоги потерпілого ОСОБА_3 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
Запобіжний захід ОСОБА_4 залишити без зміни - тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань міста Києва та Київської області.
Строк покарання ОСОБА_4 рахувати з часу фактичного затримання на території України, відповідно до вимог ст.115 КПК України - з 14 листопада 2008 року (т.1 а.с.79-81), зарахувавши до нього строк із 16 травня 2008 року по 14 листопада 2008 року, який ОСОБА_4 перебував у якості затриманого та взятого під варту у Російській Федерації, у зв'язку із розшуком, пов'язаним із цією кримінальною справою та екстрадуванням останнього на територію України з території Російської Федерації.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити в повному обсязі. Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди - 2 425 300 гривень.
З метою забезпечення виконання цього вироку в частині задоволення позовних вимог потерпілого, арешт, накладений постановою старшого слідчого Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві від 19 жовтня 2007 року на все майно ОСОБА_4, де б воно не знаходилось - зберегти (т.1 а.с.140).
Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення, а засудженим у той же строк - з моменту отримання копії вироку.
Суддя П.Л.Отвіновський