м. Носівка 05 липня 2010 р.
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Киреєва О.В.,
з участю секретаря Драбиноги С.М.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса Носівського районного нотаріального округу ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору довічного утримання і визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння,
встановив:
ОСОБА_5 звернулася до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що їй та покійному чоловіку ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року її чоловік помер. В травні 2009 року їй (позивачу) стало відомо, що на підставі договору довічного утримання, який був укладений 04 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу, домоволодіння АДРЕСА_1 належить відповідачу. Договір довічного утримання вона вважає частково недійсним, так як він повинен був укладатися між обома співвласниками домоволодіння. Вона договору довічного утримання не укладала і не підписувала. ОСОБА_5 вважає, що договір довічного утримання між її чоловіком та сином міг укладатися на Ѕ частину домоволодіння, яка фактично на час укладення договору належала ОСОБА_6.
ОСОБА_5 просила визнати договір довічного утримання, який був укладений 04 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу частково недійсним та визнати за нею право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1
В судове засідання позивач ОСОБА_5 не з'явилася, направила заяву, в якій зазначила, що позов підтримує, просила справу розглядати без її участі.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засідання позов підтримав, пояснив, що будинок АДРЕСА_1 належав подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_5. Це майно було їх спільною сумісною власністю. Позивач мала рівну частину в цьому майні. Рішенням Носівського районного суду від 24 вересня 2009 року встановлено, що 04 серпня 2006 року ОСОБА_6 та відповідач уклали договір довічного утримання, який був посвідчений приватним нотаріусом. За договором ОСОБА_6 передав сину ОСОБА_2 належний жилий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою. Цим самим були порушені права позивача, позбавлено її власності (1/2 частини будинку).
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що рішеннями суду договір довічного утримання був визнаний дійсним. Він продовжує виконувати взяті на себе зобов'язання по договору, утримує та доглядає матір, яка проживає у будинку. Він (відповідач) вважає, що відсутні підстави для визнання частково недійсним договору довічного утримання.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований на одного із співвласників ОСОБА_6. Нотаріус не допустила порушень при посвідченні договору довічного утримання, отримала заяву із згодою співвласника будинку ОСОБА_5 на укладення договору довічного утримання на житловий будинок. Нотаріус не оформила договір довічного утримання з обома співвласниками, так як це було неможливо. Документ про право власності на будинок був виписаний на ОСОБА_6. Заяви від позивача про виділ Ѕ частини спільної сумісної власності не було, цього робити вона не бажала. Позивач не зверталася до нотаріуса з заявою про укладення договору довічного утримання із нею на Ѕ частину будинку.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Носівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що 04 серпня 2006 року вона посвідчила договір довічного утримання, який укладався між ОСОБА_6 та ОСОБА_2. При посвідченні договору були дотримані вимоги діючого законодавства. Будинок був спільною сумісною власністю. ОСОБА_5 дала письмову згоду своєму чоловіку на укладення договору довічного утримання на цілий жилий будинок та земельну ділянку. В її присутності були оговорені всі умови договору, текст договору був прочитаний в присутності ОСОБА_5. Посилання позивача про те, що вона не знала про те, що будинок переходить у власність сина є безпідставними.
Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, третьої особи, суд приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи видно, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за письмовою згодою ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, який 04 серпня 2006 року був посвідчений приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, що підтверджується договором довічного утримання та заявою ОСОБА_5 (а.с. 7; 41).
Згідно з копією рішення Носівського районного суду від 24 вересня 2009 року, яке 20 жовтня 2009 року вступило в законну силу, ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та повернення всього майна переданого відповідачу (а.с. 21-23).
Згідно з копією рішення Носівського районного суду від 24 грудня 2009 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 та її дочок до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання від 04 серпня 2006 року (а.с. 16-20).
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2010 року рішення Носівського районного суду від 24 грудня 2009 року залишено без змін (24-27).
Зазначеними рішеннями було встановлено, що ОСОБА_5 дала згоду ОСОБА_6 на укладення договору довічного утримання, а тому відповідно до ст. 369 ЦК України вважається, що правочин вчинений за згодою всіх співвласників. Договір укладався до всього майна, а не його частини.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
В судовому засіданні було оглянуто оригінали документів, договору довічного утримання від 04 серпня 2006 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та документи на підставі яких він був посвідчений.
В зазначених документах міститься письмова, нотаріально посвідчена, заява ОСОБА_5, якою остання дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_6 укласти договір довічного утримання на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_1
З даної заяви вбачається, що ОСОБА_5 була повідомлена про ціну і умови договору (а.с. 41).
Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_5 було позбавлено власності на Ѕ частину будинку, суд визнає необґрунтованими, такими, що спростовуються добутими по справі доказами.
Суд визнає безпідставними доводи сторони позивача про те, що відповідно до ч. 2 ст. 747 ЦК України якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання може бути укладений лише після визначення частки цього співвласника у спільному майні, так як позивач не надала суду будь-яких доказів на підтвердження того, що вона бажала виділити частку у спільному майні та особисто укласти договір довічного утримання.
Проаналізувавши та оцінивши добуті по справі докази, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не обґрунтовані на законі, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 61, 213, 215 ЦПК України, ст. ст. 369, 747 ЦК України, ст. 35 СК України, суд, -
вирішив:
Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору довічного утримання і визнання за нею права власності на Ѕ частину домоволодіння.
На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження .
Суддя О.В.Киреєв