Окрема думка від 19.01.2022 по справі 910/22858/17

ОКРЕМА ДУМКА

19 січня 2022 року

м. Київ

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Стратієнко Л.В.

на ухвалу Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/22858/17

за позовом Акціонерного товариства "Сбербанк" до Державного підприємства "Донецька залізниця", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", про стягнення 68 139 502,01 доларів США, що еквівалентно 1 857 993 189,66 грн, за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 25.03.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.03.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021, відмовлено АТ "Українська залізниця" у задоволенні скарги на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

03.06.2021 АТ "Укрзалізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Донецької області від 25.03.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.01.2022 у задоволенні клопотання АТ "Українська залізниця" про зупинення провадження у справі № 910/22858/17 відмовлено.

Вирішено за клопотанням АТ "Українська залізниця" справу № 910/22858/17, за позовом АТ "Сбербанк" до ДП "Донецька залізниця", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -ПАТ "Українська залізниця", про стягнення 68 139 502,01 доларів США, що еквівалентно 1 857 993 189,66 грн передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів, серед іншого, зазначила, що у цій справі постали питання процесуального характеру, які стосуються того, яким чином потрібно тлумачити поняття "висновок Верховного Суду щодо застосування норми права" в контексті застосування ч.ч. 5, 6 ст.13 Закону "Про судоустрій і статус суддів", ст. 302 ГПК України, зокрема, чи є таким висновком:

1) висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд;

2) висновок, який зроблено "між іншим" ("obiter dictum"), тобто не у зв'язку із суттю спору, а у якості додаткової аргументації чи інформації;

3) висновок про незастосування закону або норми права як такої, що суперечить Конституції України (до вирішення цього питання Конституційним Судом України).

При цьому, в п. 48 ухвали суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що структура судового рішення в країнах прецедентного права включає ratio decidendi та obiter dictum. Ratio decidendi - вирішальна мотивація суду, що лежить в основі прийнятого рішення. Правова позиція - це фрагмент мотивувальної частини, що містить викладений судом висновок щодо застосування норми права, що в подальшому використовується іншими судами при вирішенні справ з подібними обставинами. Оbiter dictum - це висловлення суду щодо питань, які безпосередньо не входять до предмета спору, проте висловлені для пояснення, ілюстрації та мають загальний характер. В процесуальних кодексах України такий розподіл висновків Верховного Суду не передбачений, хоча й використовується в деяких судових рішеннях.

Не заперечуючи в цілому щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаю недоречним її обґрунтування, викладене в п. 48 щодо структури судового рішення в країнах прецедентного права, оскільки правова система Україна відноситься до романо-германського типу правової системи (континентальна правова сім'я), а тому структура судового рішення визначається відповідною нормою процесуальних кодексів, зокрема ГПК України.

Структура судового рішення, яке ухвалюється іменем України і є обов'язковим для виконання (ст. 129 -1 Конституції України), чітко визначена спеціальною нормою процесуального права, зокрема ст. 238 ГПК України, де встановлено, що рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин та зазначено, що повинна містити кожна із частин судового рішення. Тому суди, зокрема Верховний Суд, повинні дотримуватись передбаченої ст. 238 ГПК структури та послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини), а не викладати судове рішення за структурою, яка включає ratio decidendi та obiter dictum, що характерно саме для структури судового рішення в країнах прецедентного права.

Також в пп. 2 п. 101 ухвали Верховного Суду від 19.01.2022 колегія суддів дійшла висновку про необхідність відступу від правової позиції, яка міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 759/19440/15-ц, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18, Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 927/253/19, від 18.03.2021 у справі № 905/2137/19, від 22.04.2021 у справі № 910/6322/20, від 08.06.2021 у справі № 916/2458/18 від 01.07.2021 у справі № 910/15635/20, від 21.10.2021 у справі № 922/2507/18, від 24.11.2021 у справі № 910/15086/20, від 07.12.2021 у справі №910/3550/18, від 08.12.2021 у справі № 911/2574/18 тощо, згідно якої правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами, однак як вбачається із матеріалів справи і касаційної скарги, вказане питання не є предметом розгляду при перегляді вказаної справи у суді касаційної інстанції.

Крім того, в жодній з постанов Верховного Суду, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 759/19440/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18, на які є посилання в пп. 2 п. 101 ухвали від 19.01.2022 та на необхідність відступу від яких зазначено в ухвалі, не викладався висновок про відсутність підстав для врахування іншими судами висновку Верховного Суду у випадку скасування ним рішень судів попередніх інстанцій з направлення справи на новий розгляд, а лише висловлювався висновок, що направлення справи на новий розгляд не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у справі, тобто остаточного вирішення спору.

А тому неможливо відступити від висновку, який не викладався в постановах Верховного Суду.

Отже, не заперечуючи в цілому щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаю недоречними її обґрунтування, викладені в п. 48, пп. 2 п. 101 ухвали від 19.01.2022.

Суддя Л. Стратієнко