Справа № 541/2197/21 Номер провадження 22-ц/814/197/22Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
27 січня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі:
Головуючого судді: Одринської Т.В.
суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.
за участю секретаря: Ряднини І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 жовтня 2021 року, -
В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , в якому просила поновити її на посаді продавця продовольчих товарів з 03 серпня 2021 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2021 року по день постановлення рішення суду, виходячи з середньої заробітної плати 600,00 грн на місяць.
Позов мотивовано тим, що вона 17 травня 2020 року працювала на посаді продавця продовольчих товарів у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 . 13 травня 2021 року її звільнено за угодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗпП України. Не погодившись з наказом, вона 14 червня 2021 року звернулася до суду із позовною заявою про поновлення на посаді з 14 травня 2021 року та стягнення із ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 травня 2021 року по день постановлення рішення суду про поновлення на роботі, виходячи з середньої заробітної плати 6 000 грн на місяць.
Не дочекавшись рішення суду відповідачем видано наказ № 12-к від 07.07.2021 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » з 07.07.2021 року та виплачено середній заробіток. Зазначила, що поштою вона отримала наказ № 11-к від 02.07.2021 про прийняття її на роботу, при цьому заяву про прийняття на роботу вона до відповідача не подавала. Після отримання наказів, на роботу вона не вийшла. Наказом № 13-к від 02.08.2021 її звільнено з посади продавця продовольчих товарів з 02.08.2021 за прогули на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Позивач незгодна з наказом про її звільнення, тому просить поновити її на посаді продавця продовольчих товарів з 03 серпня 2021 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 жовтня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
З вказаним судовим рішенням не погодилася ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції в неповній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що всі накази, які були отримані ОСОБА_1 були направлені поштовим зв'язком невідомою їй особою, яка іменує себе як адвокат Огризков А.А .. Вказує, що станом на 07 липня 2021 року були чинні три накази: про її звільнення від 13 травня 2021 року, про прийняття на роботу від 03 липня 2021 року та про поновлення на роботі з 07 липня 2021 року.
Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність поважних причин невиходу її на роботу.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, поданих відзивів, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 травня 2020 року ОСОБА_1 прийнята ФОП ОСОБА_2 на роботу продавцем продовольчих товарів, а 13.05.2021 була звільнена за угодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.12).
14.06.2021 ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 поновлено на посаді продавця продовольчих товарів ФОП - ОСОБА_2 з 14 травня 2021 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (цивільна справа № 541/1402/21). Дані обставини не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Вказане рішення законної сили не набрало, справа перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції.
З метою позасудового врегулювання спору, 07.07.2021 ФОП ОСОБА_2 був винесений наказ №12-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих товарів з 07.07.2021. Копія наказу ОСОБА_1 направлена поштовим зв'язком (а.с.18).
Судом встановлено, що копію наказу від 07.07.2021 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 було отримано засобами поштового зв'язку. Після отримання копії наказу ОСОБА_1 на роботу не з'явилася, трудову та санітарну книжку роботодавцю не надала та до роботи не приступила. Вказані обставини підтверджує сама позивач.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували поважність причин відсутності її на роботі з 08.07.2021 року до 02.08.2021 (часу звільнення). Відсутні також докази, щодо наявності будь-яких перешкод для того, щоб позивач приступила до роботи після отримання нею наказу про поновлення на роботі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов'язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.
Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов'язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.
Відповідно до частини першої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, надаючи оцінку правомірності застосування роботодавцем до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що позивачем не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце з 08.07.2021 року по 01.08.2021 рік.
Доводи ОСОБА_1 про те, що наказ про прийняття та звільнення її з роботи було направлено поштовим зв'язком невідомою особою, яка не є працівником роботодавця, не є поважною причиною не виходу на роботу.
В апеляційній скарзі позивач вказує, що наказ від 07.07.2021 року не вирішує спір, оскільки вважає, що її було незаконно звільнено наказом від 14.05.2021 року. Позивач не погоджується з тим, що вона була поновлена на роботі 07.07.2021 року. В сою чергу, підстави звільнення ОСОБА_1 з роботи 14.05.2021 року не є предметом розгляду даної справи. Підстав для поновлення на роботі позивача з 03.08.2021 року, про що заявлено у позові, не має.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, - підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні. Враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
РішенняМиргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28.01.2022.
Головуючий суддя: Т.В. Одринська
Судді: О.О. Панченко
В.П. Пікуль