Справа № 545/1117/21 Номер провадження 22-ц/814/156/22Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
27 січня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Одринської Т. В.
суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря : Ряднини І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, -
за апеляційною скаргою представника АТ «Альфа Банк» Луньової А.Г.
рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року, -
В квітні 2021 року АТ «Альфа Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Позов мотивовано тим, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 30 серпня 2011 року, по справі № 2889-12/173/11 на користь АТ «Альфа-Банк» солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк», заборгованість у сумі: за кредитом - 1 738 880,11 грн., за відсотками - 82 628,42 грн., пеню в розмірі 38 555,81 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк» пеню за Договорами поруки у розмірі 9 300,32 грн. з кожного. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати, а саме - витрати по сплаті третейського збору в сумі 100,00 грн.
Вказане судове рішення відповідачами не виконано, тому позивач вважає, що має право на стягнення з відповідачів 3 % річних виходячи з розміру заборгованості та інфляційних витрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктів Кредитного договору.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року в задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат- відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності. Обґрунтованого клопотання про його поновлення не подав.
Апеляційну скаргу на вказане судове рішення подано представником АТ «Альфа Банк» Луньовою А.Г. В апеляційній скарзі вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати частково оскаржуване рішення, ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнути з відповідачів на користь Банку заборгованість, розраховану в межах позовної давності на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктів Кредитного договору за невиконання грошового зобов'язання за період з 01.05.2016 по 08.02.2021 р. у розмірі - 1 049 610,96 грн, яка складається з 3 % річних у сумі 266 523,87 грн та інфляційних витрат у розмірі 783 087,09 грн., вирішити судові витрати.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без розгляду, а судове рішення - без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.03.2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , укладено договір про надання траншу № SМЕ0009609, який є невід'ємною частиною рамкової угоди №SМЕRS00735 від 17.03.2008 року (надалі за текстом - Кредитний договір).
Відповідно до умов вищевказаного Договору, ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 230000,00 дол.США. та зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 17.03.2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , укладено договори поруки №SМЕ0009609/1, №SМЕ0009609/3, №SМЕ0009609/3.
Відповідно до умов Договорів поруки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , поручилися за виконання Позичальником обов'язків, що виникли на підставі Основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 30 серпня 2011 року, по справі № 2889-12/173/11 на користь АТ «Альфа-Банк» стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк», 01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, п/р НОМЕР_1 , МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, заборгованість у сумі: за кредитом - 1 738 880,11 грн., за відсотками - 82 628,42 грн., по пені - 38 555,81 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк», пеню за Договором поруки у розмірі 9 300,32 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», пеню за Договором поруки у розмірі 9 300,32 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», пеню за Договором поруки у розмірі 9 300,32 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати, а саме - витрати по сплаті третейського збору в сумі 100,00 грн..
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що на час звернення до суду вказане рішення суду та умови договору відповідачами не виконано, тому на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктів кредитного договору просив стягнути з боржника та поручителів 3% річних, які нараховані на заборгованість, що стягнута рішенням третейського суду - 527 137,14 грн. та інфляційні витрати у розмірі 2 107 452,90 грн., а всього - 2634 590,04 грн.
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову. Місцевий суд виходив з того, що позивач про порушення своїх прав дізнався в серпні 2011 року, тобто з часу ухвалення третейським судом рішення про стягнення з відповідачів суми заборгованості за договором, тому звернувшись до суду з даним позовом в квітні 2021 року пропустив строк позовної давності.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Викладене узгоджується з правовою позицією викладеною а постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, яка також неодноразово підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19).
Вбачається, що сторони договорів поруки 17.03.2008, не встановили строк, після якого порука припиняється, а лише п. 3.2. визначили, що договори діють до повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань та припиняє свою дію з моменту припинення зобов'язань за цим договором, що не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України.
Банк, звернувшись в 2011 році до третейського суду з позовом до боржника та поручителів з вимогою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, змінив строк виконання зобов'язання за спірним кредитним договором. З набранням рішенням Третейського суду від 30 серпня 2011 року законної сили, вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Таким чином, пред'явлення кредитором вимоги до поручителів більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв'язку з припиненням поруки.
З даним позовом Банк звернувся до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як поручителів, в квітні 2021 року, пропустивши строк позовної давності.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, та прийшов до помилкового висновку, що у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання у відповідачів перед банком, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, виникла заборгованість у розмірі 2634 590,04 грн.
В свою чергу, відповідно до вимог статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Судом встановлено, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 30 серпня 2011 року на користь АТ «Альфа-Банк» стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заборгованість за кредитом, відсотками та пенею. На час звернення до суду з даним позовом рішення відповідачами не виконане, тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки з даним позовом звернувся більше ніж через 9 років після ухвалення 30 серпня 2011 року рішення Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз».
В свою чергу, суд першої інстанції не врахував, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі про те, що п. 6.1 договору про надання траншу, сторонами було збільшено позовну давність до п'яти років, тому, заборгованість, має бути стягнута з 01.05.2016 по 08.02.2021 р., колегія суддів відхиляє, оскільки, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Збільшена сторонами кредитного договору позовна давність до даних правовідносин не застосовується.
У справі встановлено, що на час звернення позивача з даним позовом рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 30 серпня 2011 року не виконане, тому задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення 3% річних за останні три роки, які передувавли позову.
Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних охоплює увесь період невиконання кредитного зобов'язання з 30 серпня 2011 року по 08 лютого 2021 року, тому взявши за основу наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, колегія суддів провела розрахунок за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення. Розраховуючи суму боргу 3 % річних, взято з квітня 2018 по лютий 2021 р.р. та складає 159 608,77 грн.
Позовні вимоги Банку в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Прийняття судового рішення про стягнення боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті. Кредит надавався позичальнику в іноземній валюті - доларах США, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня.
Вказане узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
Оскільки, відповідач ОСОБА_1 за рамковою угодою та договором про надання траншу від 17 березня 2008 року отримав кредитні кошти в іноземній валюті, відповідно інфляційні втрати стягненню не підлягають.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного вище, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк», а саме: в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з квітня 2018 по лютий 2021 року у розмірі 159 608,77 грн. В задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.
Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задоволені частково, в загальному розмірі 159608,77 грн., що становить 15,21 відсотків від заявлених в апеляційній скарзі вимог, тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам за подачу позовної заяви у розмірі 2394,71 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 3592,04 грн
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 п.2, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд ,-
Апеляційну скаргу представника АТ «Альфа Банк» Луньової А.Г. - задовольнити частково.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» 3% річних у розмірі 159 608,77 грн..
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2 394,71 грн та за подачу апеляційної скарги 3592,04 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28.01.2022р.
Головуючий: Т.В. Одринська
Судді: О.О. Панченко
В.П. Пікуль