Справа № 761/21652/18
Провадження № 1-кп/761/1070/2019
31 липня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
присяжних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
за присутності:
запасних присяжних: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Шевченківського районного суду м. Києва кримінальне провадження № 120 171 000 000 001 77, у якому
ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_15 за ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Рішенням суду від 05.07.2019 продовжений строк тримання обвинувачених під вартою по 03.09.2019. У той же час, зважаючи на складність кримінального провадження, завершити його судовий розгляд до зазначеної дати не виявилось можливим.
Керуючись обов'язком, визначеним ч. 3 ст. 331 КПК України, суд постановив на обговорення сторін судового провадження питання доцільності продовження застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурори наполягали на необхідності продовження строку застосованого до обвинувачених запобіжного заходу, тому що, на їх переконання, ризики не процесуальної поведінки останніх залишаються актуальними, оскільки з огляду на суворість покарання, що загрожує обвинуваченим, останні можуть переховуватись від суду, здійснити незаконний вплив на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, знищити чи спотворити речі та документи, що мають доказове значення у кримінальному провадженні.
Захисники зазначили, що викладені прокурором ризики, на їх думку, втратили свою актуальність, тому захисники, зважаючи на тривалість тримання обвинувачених під вартою, наполягали на відмові у задоволенні продовження строку запобіжного заходу.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 , керуючись викладеним, просив змінити його підзахисному запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачені підтримали позицію своїх захисників.
Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
У статті 8 КПК, якою визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями.
Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що стаття 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує основоположне право на свободу та недоторканість, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції.
Водночас, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гарькавий проти України» право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене державою на підставах та в порядку, чітко визначених законом
У рішенні «Вікс проти Сполученого королівства» ЄСПЛ зазначив, що особу може бути позбавлено наведеного вище права лише при дотриманні пункту 1 статті 5 Конвенції, а саме відповідно до процедури, встановленої законом, та якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (п.п. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції).
Європейський Суд з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Таким чином, при позбавленні особи волі та продовженні такого заходу забезпечення суд повинен враховувати особливості конкретної справи, у якій необхідне тривале утримання особи під вартою, у зв'язку з привалюванням суспільного інтересу та безпеки суспільства над правилом поваги до особистої свободи особи.
Беручи до уваги практику Європейського суду, зокрема, рішення у справі «Ладент проти Польщі», суд бере до уваги, що тримання під вартою у відповідності до підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольнити вимогу пропорційності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 N 26-рп/2009 принцип пропорційності передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним.
З наведеного витікає, що принцип пропорційності, який є складовою принципу верховенства права, діючи у сфері застосування та продовження дії запобіжного заходу, вимагає, щоб застосований до особи захід забезпечував збалансованість приватних інтересів особи та публічних інтересів, тобто за конкретних обставин справи був необхідним важелем забезпечення належної процесуальної поведінки особи та суспільної безпеки.
Отже, суд, розглядаючи питання щодо доцільність подальшого утримання особи під вартою, має встановити актуальність існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, а також чи виправдовує подальше обмеження їх прав справжній інтерес суспільства.
Вирішуючи питання щодо реальності зазначених стороною обвинувачення ризиків непроцесуальної поведінки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , суд приймає до уваги, що першою такою підставою ЄСПЛ визначив ймовірність не з'явлення обвинуваченого до суду, тобто прийняття останнім заходів, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих дій.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Крім того, відповідно до ст. 178 КПК суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі доведення їх винуватості у вчиненні інкримінованого злочину є обов'язковою для оцінки судом обставин при вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.
Таким чином, оцінюючи реальність існування ризику переховування обвинувачених від суду, суд не має права ігнорувати суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих дій.
Надаючи оцінку можливості ОСОБА_9 та ОСОБА_10 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує значна ймовірність, що обвинувачені з метою уникнення покарання за інкриміновані їм дії, які кваліфіковані, як особливо тяжкий злочин, можуть вчинити спроби, спрямовані на ухилення від суду.
Суд також має врахувати складність обставин справи і судового розгляду.
З огляду на суспільну небезпечність та характер наслідків інкримінованих обвинуваченим дій, суд вважає не безпідставним висновок про наявність високої ймовірності вчинення останніми позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду або ж загрози суспільству.
Наявність у обвинувачених певних сімейних зв'язків, постійного місця реєстрації не зменшують ймовірність вчинення ними дій з метою переховування від суду.
Крім того, підставою для критичної оцінки моральних якостей обвинувачених є ступінь суспільної небезпечності інкримінованих їм дій та їх наслідки, що потягнули смерть людини. У зв'язку з цим суд не може залишити поза увагою актуальність ризику незаконного впливу обвинувачених на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні.
У зв'язку з цим, суд приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої він своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК, що дає підстави для визнання доцільним продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
Зазначене доводить, що встановлені вище обставини є достатніми для продовження щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку дії застосованого до них запобіжного заходу.
З вказаних підстав суд вважає, що не підлягає задоволенню клопотання захисника ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт відносно обвинуваченого ОСОБА_9 .
При цьому відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК України суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , вчинений із застосування насильства.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 181, 194, 331 КПК України, суд
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11 про зміну обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу відмовити.
Продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 28 вересня 2019 року включно.
Продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 28 вересня 2019 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва упродовж семи днів з дня проголошення судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2
Присяжні:
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5