Справа № 607/15444/21Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/817/240/22 Доповідач - Дикун С.І.
Категорія -
27 січня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Дикун С.І.
суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Сович Н.А.
представника АТ КБ “ПриватБанк” -
адвоката Панькова О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/15444/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Братасюком В.М., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 29.08.2018 року у сумі 53506,96 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав заяву б/н від 29.08.2018 року у сумі 53506,96 грн., згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, ОСОБА_1 не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та відсотків, чим порушує взяті на себе зобов'язання.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2021 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.08.2018 року задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.08.2018 року в розмірі 37761,03 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 2270 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції представник позивача АТ КБ “Приват Банк” - Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу. Зазначає, що АТ КБ “Приват Банк” з вищевказаним рішенням не згодний в частині незадоволених вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит в розмірі 15745,93 грн., вважає, що судове рішення в цій частині є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права та невідповідності висновків суду обставин справи, а тому підлягає до скасування.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що вимоги банку щодо стягнення заборгованості за процентами є недоведеними, оскільки не врахував, що при укладенні кредитного договору між сторонами були досягнуті усі істотні умови договору, так як відповідач був повідомлений про умови кредитування, процентну ставку за користування кредитними коштами й інші санкції за порушення умов договору, що зазначено у Паспорті споживчого кредиту від 29.08.2018 року, який підписаний позичальником та наявний у матеріалах справи. При цьому, відповідач активно користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість, а тому погодився з такими умовами кредитування. Також посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду, які судом не враховані.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене та ціну позову у даній справі - 53506,96 грн. розгляд справи повинен був проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, однак, з урахуванням необхідності з'ясування обставин справи, розгляд справи призначено з участю учасників справи.
Під час розгляду справи в апеляційному суді представник АТ КБ “ПриватБанк” адвокат Паньков О.П. підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки ОСОБА_1 на відому суду адресу, штрихкод 4600117065717 повернуто із зазначенням “адресат відсутній за вказаною адресою”, що в силу ч.1 ст.131 ЦПК України є належним повідомленням учасника про розгляд справи судом.
Колегія суддів, заслухавши думку учасника справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачаутності, згідно приписів ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Заочне рішення суду оскаржується позивачем виключно в межах висновків суду про відмову у стягненні заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, а тому в іншій частині рішення суду не переглядається відповідно до вимог ст.367 ЦПК України.
Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що до стягнення з боржника підлягає заборгованість за кредитним договором б/н від 29.08.2018 року, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 37761,03 грн. Банком не доведено факт досягнення між сторонами домовленостей про сплату процентів, а також розмір процентів за прострочення грошового зобов'язання , що передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, так як вони не містять підпису позичальника, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, а тому у стягненні заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 15745,93 грн. слід відмовити.
Суд установив, що 29.08.2018 року між АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
При підписанні анкети-заяви ОСОБА_1 , підтвердив власну згоду про те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між ним та позивачем Договір про надання банківських послуг, що ствердив підписом в Заяві.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Для користування кредитним картковим рахунком ОСОБА_1 отримав кредитну картку.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 38000 грн. що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 17.08.2021 р. становить 53506,96 грн., з яких: 37761,03 грн. заборгованість за тілом кредиту; 15745,93 грн. заборгованість по відсотках за користування кредитом.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник у борг), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суд правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19, яку суд першої інстанції обґрунтовано застосував.
Посилання апеляційної скарги на Паспорт споживчого кредиту, який за доводами банку містить основні умови кредитування, то він не може бути підставою для задоволення позову в частині стягнення відсотків на прострочений кредит, оскільки термін «Паспорт споживчого кредиту» випливає зі змісту Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які ОСОБА_1 не підписані, а зазначені у цьому Паспорті споживчого кредиту від 29 серпня 2018 року (а.с. 18) процентні ставки не містять інформації, що вони стосуються саме договору між сторонами б/н від 29.08. 2018 року, а тому не можуть свідчити про узгодження цих умов кредитного договору між сторонами, що вимагає положення статей 3, 627 ЦК України. Окрім того, у вказаному Паспорті споживчого кредиту зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий, сімейний стан, розмір доходів тощо (а.с.18-зворот). А також, що інформація Паспорту зберігає чинність та є актуальною до 13.09.2018 року.
Наданий до позовної заяви паспорт споживчого кредиту містить тарифи щодо чотирьох продуктів, картка “Platinum”, картка “MC WorldElite”, “ Visa Infinite” та карта “MC World BlackEdition”, які передбачають різні відсоткові ставки для таких карт, однак, позивачем не надано доказів того, яку саме картку отримав відповідач із даного переліку, який стосується видів карт.
Отже, паспорт споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів є передумовою укладення кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача і цей документ не є складовою укладеного договору.
Враховуючи наведене, а також те, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку з яким колегія суддів погоджується, що позивач не довів тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 29.08.2018 року за відсотками, нарахованими на прострочений кредит в розмірі 15745,93 грн.
Висновок суду узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, наведеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20-ц провадження № 61-14573св20.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення в його оскарженій частині не впливають.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що порушень норм матеріального чи процесуального права, які б слугували обов'язковою підставою для скасування рішення в оскарженій в апеляційному суді частині, судом не допущено, підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу у межах доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду в оскарженій частині судового рішення не спростовують.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, оскільки рішення суду першої інстанції залишається апеляційним судом без змін, підстави для перерозподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції, відсутні. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 29.08.2018 року - за відсотками, нарахованими на прострочений кредит в розмірі 15745,93 грн., залишити без змін.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в апеляційному суді покласти на акціонерне товариство комерційний банк “Приват Банк”.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 січня 2022 року.
Головуюча Дикун С.І.
Судді: Парандюк Т.С.
Храпак Н.М.