Справа № 607/20139/20Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М.
Провадження № 22-ц/817/213/22 Доповідач - Дикун С.І.
Категорія -
27 січня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Дикун С.І.
суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Сович Н.А.
представника АТ КБ “ПриватБанк” -
адвоката Панькова О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/20139/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 березня 2021 року, ухвалене суддею Сливкою Л.М., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 13 грудня 2005 року у сумі 17979,29 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав Заяву №б/н від 13 грудня 2005 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, розмір якого у подальшому було збільшено до 2250 гривень. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Однак, в порушення виконання зобов'язань відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, у зв'язку із чим станом на 30 вересня 2020 року у нього наявна заборгованість у розмірі 17979,29 гривень, яка складається із: 2248,10 гривень - заборгованість за кредитом, 15731,19 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Посилаючись на наведене, позивач просив задовольнити позов.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 березня 2021 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13 грудня 2005 року у сумі 2248 (дві тисячі двісті сорок вісім) гривень 10 копійок.
Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 2102 грн. сплаченого судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача АТ КБ «Приватбанк» Крилова О.Л., подала апеляційну скаргу про оскарження зазначеного рішення суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що суд помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки вимогами ст. 1054 ЦК України передбачений обов'язок боржника повернути кредит та сплатити відсотки. Посилання суду на висновок Великої Палатаи Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача є безпідставним. Крім того цей висновок стосується іншої конкретної справи за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про неукладеність договору. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Кредитний договір є двостороннім та оплатним договором, де оплатою є саме сплата відсотків за користування кредитом.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не має правових підстав відмовити у стягненні відсотків по кредиту. Оскаржуване рішення нехтує принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Крім того необхідність сплати боржником процентів кредитору також передбачено ст. 169 Кодексу європейського договірного права акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права.
Просить прийняти до уваги висновки Верховного Суду, викладених у справі №415/5971/17, де зазначено, що не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17 про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін по сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене та ціну позову у даній справі - 17979,29 грн. розгляд справи повинен був проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, однак, з урахуванням необхідності з'ясування обставин справи, розгляд справи призначено з участю учасників справи.
Під час розгляду справи в апеляційному суді представник АТ КБ “ПриватБанк” адвокат Паньков О.П. підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки ОСОБА_1 на відому суду адресу, штрихкод 4600117065725 повернуто “Укрпоштою” із зазначенням “адресат відсутній за вказаною адресою”, що в силу ч.1 ст.131 ЦПК України є належним повідомленням учасника про розгляд справи.
Колегія суддів, заслухавши думку учасників справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, згідно приписів ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ КБ “ПриватБанк” - адвоката Панькова О.П., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Рішення суду оскаржується виключно в межах висновків суду про відмову у стягненні: 15731,19 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит. А тому в іншій частині рішення суду не переглядається відповідно до вимог ст.367 ЦПК України.
Судом встановлено, що 13 грудня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, розмір якого у подальшому було збільшено до 2250 гривень, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві зазначено, що відповідач згідний із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг; він ознайомився та згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 20 вересня 2020 року у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 17979,29 гривень, яка складається із: 2248,10 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 15731,19 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Судом установлено, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в розмірі 2248,10 грн. АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості 15731.19 грн. за відсотками, нарахованими на прострочений кредит; суд першої інстанції виходив із тих обставин, що, оскільки їх сплата умовами заяви-анкети, підписаної сторонами, не передбачена, а Тарифи і Умови, якими передбачається порядок їх нарахування та розміри, відповідачем не підписані, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 грудня 2005 року шляхом підписання заяви-анкети, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Розмір відсотків передбачений п. 2.1.12,7,2 Умов, які відповідачем не підписані, натомість умовами заяви-анкети, підписаної сторонами, сплата відсотків за користування кредитними коштами не передбачена.
Колегія суддів вважає висновки суду про відмову у стягненні 15731,19 грн. за відсотками, нарахованими на прострочений кредит; такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором
визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач окрім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті:www:privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ ПриватБанк, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку від 13.12.2005 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та про що зазначено в постанові Великої палати Верховного Суду України № 342/180/17 і що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у вищевказаній постанові по справі № 342/180/17 суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.12.2005 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові по справі 342/180/17, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг AT КБ «ПриватБанк, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зробила висновок, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність \ вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору AT КБ «ПриватБанк” дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк та те, що сторони обумовили; письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аргументи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України є неспроможними, оскільки Умови Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги банку про стягнення заборгованості у вигляді пені і штрафів за несвоєчасну сплату кредиту є безпідставними.
Апеляційний суд вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення з відповідача 15731,19 грн. за відсотками, нарахованими на прострочений кредит .
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За вимогами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти 2248,10 грн. в добровільному порядку АТ КБ “ПриватБанк” не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, суд першої інстанції стягнув заборгованість за тілом кредиту. Позивачем не доведено і судом не встановлено наявності прострочення боржника у даних правовідносинах, які б давали підстави застосувати відповідальність у вигляді сплати процентів у розмірі 72% .
Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача на користь АТ КБ “ПриватБанк” відсотків за користування кредитом, які перебачені заявою-анкетою ОСОБА_1 б/н від 13.12.2005р. Не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки вказаною заявою-анкетою передбачена базова процентна ставка 3% в місяць з розрахунку 360 днів у році, однак, з розрахунку заборгованості, поданого позивачем, вбачається, що заборгованість по процентах була необгрунтовано розрахована у розмірі 72% процентної ставки (простроченої), тобто 6% в місяць.
Окрім того, у спірній анкеті-заяві погоджувалось застосування процентної ставки 3% в місяць виключно на період до 12/07 по типу картки 4149605323 по фіксованому фінансовому кредиту на суму 1500 грн. ( а.с.11 зворот)
Доводи апеляційної скарги, що висновки суду суперечать правовим висновкам Верховного Суду, що містяться у постановах від 10.04.2019 року у справі №365/1635/16-ц, від 28.03.2019 у справі №428/2873/17, від 06.02.2018 року у справі №755/2720/16-ц, від 17.04.2019 року у справі №666/388/16-ц, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки правовідносини у вказаних справах є відмінними від обставин у даній справі, що переглядається апеляційним судом.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено, підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3153 грн. за розгляд справи в апеляційному суді необхідно покласти на Акціонерне товариство комерційний банк “Приват Банк” у відповідності до ст.141 ЦПК України .
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приват Банк” залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 13 грудня 2005 року за користування кредитом в сумі 15731.19 грн. залишити без змін.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3153 грн. за розгляд справи в апеляційному суді покласти на акціонерне товариство комерційний банк “Приват Банк”.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 січня 2022 року.
Головуюча Дикун С.І.
Судді: Парандюк Т.С.
Храпак Н.М.