Номер провадження: 22-ц/813/3063/22
Номер справи місцевого суду: 947/37580/20
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
28.01.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,
переглянув у спрощеному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року про повернення зустрічної позовної заяви у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, подану в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
11 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій просить суд витребувати з володіння ОСОБА_1 транспортний засіб марки «Сузукі», реєстраційний номер НОМЕР_1 , разом з ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, на користь ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 19 січня 2021 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
02 березня 2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2021 року вказану зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк терміном в п'ять днів для усунення недоліків поданої заяви. Одночасно ОСОБА_1 було роз'яснено, що якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк позивач не виправить недоліки, зустрічна позовна заява вважається неподаною та повертається заявникові. Копію зазначеної ухвали суду ОСОБА_1 отримав 14.04.2021 року особисто, що підтверджується відповідною розпискою наявною в матеріалах справи.
П'ятиденний термін для усунення недоліків поданої зустрічної позовної заяви закінчився 19.04.2021 року включно. У встановлений строк, позивачем недоліки поданої зустрічної позовної заяви у відповідності до ухвали Київського районного суду м. Одеси від 14.04.2021 року не усунуті. Так, 22.04.2021 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1 на усунення недоліків поданої заяви, яка була скерована заявником поштою 20.04.2021 року, отже ОСОБА_1 було подано відповідну заяву на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 14.04.2021 року з пропуском визначеного ухвалою суду строку на вчинення відповідної процесуальної дії.
Заявником будь-яких клопотань про поновлення процесуального строку для прийняття заяви від 22.04.2021 року, як і клопотань про продовження процесуального строку для усунення недоліків поданої заяви, до суду не подано. У підготовчому судовому засіданні 12.05.2021 року ОСОБА_1 зазначив, що пропустив строк, оскільки погано себе відчував, однак в порушення ч. 1 ст. 81 ЦПК України доказів на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку для усунення недоліків поданої зустрічної позовної заяви до суду не надав.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, подану в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння вважав неподаною та повернув заявникові.
Роз'яснив ОСОБА_1 , що повернення позовної заяви не перешкоджає зверненню із заявою до суду в порядку передбаченому ЦПК України, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що судом порушені норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 28 січня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У відповідності до статті 194 ЦПК України, зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Частинами 1-3 статті 185 ЦПК України передбачено, що, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Вирішуючи питання про повернення зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 недоліки поданої заяви не усунуті, ухвала суду про залишення позову без руху від 14.04.2021 року належним чином не виконана, суд вважає, що у відповідності до ст. 185 ЦПК України, тому зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, подану в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння вважається неподаною та повернута заявникові, з одночасним роз'ясненням, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи за наступного.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У постанові від 05 серпня 2020 року у справі №177/1163/16 (провадження №61-2250св20) Верховний Суд зробив наступний правової висновок: «Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін, апеляційний суд не звернув уваги на вищенаведене та дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції діяв відповідно до вимог статті 185 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя».
Дійсно, частиною 1 статті 177 ЦПК України передбачено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Залишаючи зустрічну позовну заяву без руху, суд першої інстанції в ухвалі від 14 квітня 2021 року виходив з того, що, оглянувши зустрічну позовну заяву, встановлено, що відповідачем надано до суду зустрічну позовну заяву з додатками до неї: копією посвідчення присвоєння інвалідності; копією розписки; копією роздруківки переписки; копією медичної довідки; копією заяви від 18.12.2020 року; копією заяви від 26.11.2020 року та 27.11.2020 року; копією заяви від 30.11.2020 року; копією заяви від 30.11.2020 року; копією відповіді від 04.12.2020 року; копією відповіді від 28.12.2020 року; копією заяви від 02.02.2021 року. Також додано до зустрічного позову копію позову та копію заяви від 30.11.2020 року. Отже, відповідачем не додано копій усіх доданих до зустрічного позову додатків у відповідності до кількості відповідачів та третіх осіб, тому зустрічна позовна заява не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України.
Встановлений судом першої інстанції п'ятиденний строк закінчився 19 квітня 2021 року, але 20 квітня 2021 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , якому встановлена інвалідність ІІ групи з дитинства, здав зустрічний позов з додатками на пошту, що підтверджується наявним у справі конвертом (а.с. 70).
Отже, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 пропустив строк на один день, тому пропущення строку на усунення недоліків є незначним, й заявник не допустив необ'єктивного зволікання з поданням додатків до зустрічного позову.
Аналізуючи зазначені норми права та правової висновок Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи обставини, викладені в позовній заяві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про повернення зустрічної позовної заяви, що обмежує права позивача, перешкоджає йому у доступі до правосуддя та призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасуванні ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 28 січня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк