Справа № 459/2983/19 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.
Провадження № 22-ц/811/3905/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:84
27 січня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,
з участю - представника позивача адвоката Веремчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові, у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - адвоката Малєєвої Олени Миколаївни на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року, постановлене у складі судді Новосада М.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень,
в жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним позовом, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер 31671098 від 03 жотвня 2016 року, прийняте державним реєстратором Годово-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком П.Т.
В обґрунтування позову зазначала, що нею, з метою забезпечення виконання зобов'язань за укладеним 11 травня 2007 з АТ КБ «ПриватБанк» кредитним договору, передано банку в іпотеку трьохкімнатну житлову квартиру, що знаходиться: АДРЕСА_1 . У вересні 2019 року з інформаційної довідки дізналась, що вона не є власником предмета іпотеки, адже такий зареєстрований за відповідачем на підставі оскаржуваного рішення. Вважає прийняте рішення незаконним, оскільки банком не дотримано процедуру звернення стягнення на іпотечне майно, така реєстрації здійснена під час діючих арештів на нього, а також за кредитним договором, який нею належним чином виконаний.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер 31671098 від 03 жовтня 2016 року, прийняте державним реєстратором Годово-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком Павлом Тарасовичем.
Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області по 384 грн 20 коп. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Малєєва О.М. оскаржила таке в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано факту наявної у позивачки заборгованості за діючим кредитним договором станом на момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також те, що для його прийняття банком надано державному реєстратору перелік усіх необхідних документів, визначених законодавством. Вказує, що місцевим судом під час вирішення справи невірно застосовано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Також не враховано інтереси банку, як добросовісного іпотекодержателя. Позивачкою не доведено наявність порушеного свого права, а також пропущено строк позовної давності, хоча банком заявлено клопотання про застосування наслідків спливу цього строку, на що суд першої інстанції не звернув увагу.
Просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У листопаді 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника позивача - адвоката Веремчука В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки уся заборгованість позивача перед банком за кредитним договором, який був забезпечений іпотекою, була погашена, у державного реєстратора були відсутні підстави для реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на спірне іпотечне нерухоме майно. Також банк використав судовий спосіб захисту свого порушеного права (заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 квітня 2010 року по справі № 2- 449/10) та звернув стягнення на передане в іпотеку майно, а саме на трьохкімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь іншої особи. Тобто, фактично банк вже не міг використати позасудовий спосіб захисту свого порушеного права, оскільки його застосувати він може тільки до судового розгляду справи.
Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна.
Судом встановлено, що 11 травня 2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CGR0GA00000287 про надання кредиту на споживчі цілі, згідно з яким банк надав позивачці кошти в сумі 25 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 10 травня 2017 року.
В якості забезпечення зобов'язань по даному кредитному договору між сторонами був укладений договір іпотеки квартири, посвідчений 11 травня 2007 приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Павликом П.О, зареєстрований за № 1040, згідно із яким було надано в іпотеку трьохкімнатну житлову квартиру, що знаходиться: АДРЕСА_1 . Цільове призначення іпотеки житлова нерухомість. Дана квартира належала позивачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15.09.2004 року ОСОБА_2 , державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-2177.
Відповідно до пункту 22 Договору іпотеки квартири у випадку порушення Кредитного договору іпотекодавцем або цього договору іпотекодавцем Іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу по усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимоги Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке міститься у цьому договорі.
Відповідно до пункту 27 Договору іпотеки квартири, який міститься в Розділі "Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на предмет Іпотеки за вибором іпотокодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, шляхом:
- переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов'язаний протягом 30 днів повідомити іпотекодавця; або
- продажу Предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає Іпотекодержателю укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
У 2009 роді у зв'язку з переобладнанням житлової квартири, яка виступала предметом договору іпотеки, в нежитлове приміщення, позивачці 28 вересня 2009 року Виконавчим комітетом Червоноградської міської ради був виданий новий правовстановлюючий документ на власність - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно із яким ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежиле приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, зміни щодо об'єкта іпотеки у Договір Іпотеки від 11 травня 2007 року не вносилися, хоча Банк був належним чином повідомлений про переведення квартири в нежитлове приміщення.
13 квітня 2010 року Червоноградським міським судом Львівської області ухвалено заочне рішення по цивільній справі № 2-449/10 за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CGR0GA00000287 від 11 травня 2007 року в розмірі 214 354 грн 72 коп., яка складається з заборгованості за кредитом 22 599,52 доларів США, за процентами - 348,71 доларів США, по комісії за користування кредитом - 550,00 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язання - 566,76 доларів США, звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири АДРЕСА_2 , що належить позивачці, банком з укладенням від імені позивача договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем, з отриманням витягу Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
08 квітня 2013 року між позивачем і банком була укладена додаткова угода, якою внесені зміни до кредитного договору № CGR0GA00000287 від 11 травня 2007 року, а саме п. 7.1, 7.4 викладено в такій редакції: «Банк зобов'язується надати «Позичальникові» грошові кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк по 10-05-2027 року включно (надалі за текстом Договору «Строк кредитування», у вигляді не поновлювальний кредитної лінії у розмірі 25000,00 доларів США (далі-Кредит) на наступні цілі, а також у розмірі 12 543,13 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом вростків у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту, щомісячної комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту, відповідно до п. 3.11 даного Договору. Періодом сплати вважати період з «23» по «28» число кожного місяця».
15 травня 2013 між сторонами укладена додаткова угода до договору іпотеки квартири від 11 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павликом П.О. 11 травня 2007 року за реєстровим № 1040, згідно якого п. 2 договору іпотеки був викладений в такій редакції: «За цим договором іпотекою забезпечується, виконання зобов'язання іпотекодавця за кредитним договором № CGR0GA00000287 від 11 травня 2007 по поверненню кредиту, наданого у сумі 25 000 доларів США на наступні цілі: споживчі цілі, а також у розмірі 12543,13 доларів США на строк по 10-05-2027 року включно. Погашення за Кредитним договором здійснюється в строк з 11-05-2007 року до 10-05-2027 року.
28 грудня 2018 року між позивачкою та Банком була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № CGR0GA00000287 від 11 травня 2007 року, згідно із якою банк зобов'язується здійснити прощення частини заборгованості, що виникла за договором, в частині заборгованості по сплаті основного боргу на 737,69 доларів США, процентів на 7 614,49 доларів США, по сплаті комісії на 2 650,00 доларів США, пені на 4 0571,14 долари США, судових витрат та штрафів на 0,00 грн. за умови виконання умов цієї Додаткової Угоди та Договору. В свою чергу позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за Договором у розмірі 2 213,10 долари США та 9 964 грн 39 коп., що складає заборгованість за основним боргом 2 213,10 долари США, без комісії та пені, та судові витрати/штрафи - 9 964 грн 39 коп. Дата остаточного погашення заборгованості за Договором, визначеної у п.1.3 даної Додаткової угоди становить 28 грудня 2018 року.
На виконання умов даної Додаткової Угоди № 1 28 грудня 2018 року позивачкою було сплачено на рахунок банку 2 214 доларів США заборгованості, 9 970 грн судових витрат та погашено заборгованість по кредитній картці на суму 55 760 грн.
Згідно із довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 03 січня 2019 року банк закрив кредитний договір №CGR0GA00000287 від 11 травня 2007 року у зв'язку із повним погашенням заборгованості.
Отже, основне зобов'язання станом на 03 січня 2019 року було припинено його виконанням.
Проте, як вбачається з Інформаційної довідки № 179552718 від 03 вересня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником нежитлового приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_1 є ПАТ КБ «ПриватБанк»; форма власності - приватна; підстава виникнення права власності - договір іпотеки, № 1040, виданий 11.05.2007 року ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу; держаний реєстратор - Тузяк Павло Тарасович, Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району, Львівська область; підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер: 31671098 від 03.10.2019 року, ОСОБА_4 , Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району, Львівська область.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року по справі №522/24450/14 (провадження № 61-38762св18) вказано, що:
«згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:
«Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі №209/2599/17-ц (провадження № 61-5415св19) вказано, що:
"Установивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов'язку, передбаченого як Законом України «Про іпотеку», так і Порядком №1127, щодо надіслання боржнику повідомлення-вимоги про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та усунення таких порушень, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ КБ «ПриватБанк» проведена всупереч норм чинного законодавства.
Таким чином, іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки від 12 березня 2008 року), оскільки його умовами прямо пов'язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги особи, правильно виходив із того, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки банком порушена, оскільки повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» від 12 вересня 2016 року за своїм змістом не відповідає нормам статей 7, 35, 37 Закону України «Про іпотеку» та вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки не містить змісту порушених зобов'язань та вимоги про усунення порушень.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження №14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина перша, друга статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
У справі, яка переглядається встановлено, що банк не дотримався встановленої законом процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме не направив позивачу письмову вимогу про усунення порушення.
Щодо вимоги від 08 грудня 2014 року, на яку посилається банк, на думку колегії суддів, така не відповідає вимогам статті 35 Закону України «Про іпотеку», і стосується не порушення зобов'язань за кредитним договором, укладеним з позивачкою, як передумова позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а містить вимогу про добровільне звільнення приміщення, яке виступало предметом іпотеки, та на яке звернуто стягнення рішенням суду від 13 квітня 2010 року.
Відтак, доводи скарги, що банк надав реєстратору увесь необхідний перелік документів для проведення державної реєстрації, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Також колегія суддів критично оцінює оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 жовтня 2016 року, адже за таким вирішено провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок (реєстраційний номер не зазначений), що розташований АДРЕСА_3 .
Наведене у своїй сукупності є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову.
Доводи скарги про недоведення позивачкою порушення своїх прав, внаслідок здійсненої реєстрації права на предмет іпотеки за банком, є юридично неспроможними, адже таке право надано іпотекодавцю положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку".
Колегія суддів відхиляє доводи скарги про невірне застосування судом першої інстанції під час вирішення справи положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", адже місцевим судом в оскаржуваному рішенні не застосовано положення цього закону.
Щодо доводів скарги про пропуск строків позовної давності, то колегія суддів також їх відхиляє, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято 03 жовтня 2016 року, а з вказаним позовом ОСОБА_1 звернулась 22 жовтня 2019 року.
За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Згідно із положеннями частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначено в частині третій та четвертій статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (статтею 81 ЦПК України, в редакції 2017 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Саме такий висновок щодо застосування цієї норми права, викладено в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від якого Велика Палата Верховного Суду на даний час не відступила.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
При цьому, колегія суддів виходить з того, що банком не дотримано умов укладеного між сторонами договору іпотеки квартири, адже не повідомлено іпотекодавця (позивача) про перехід до банку права власності на предметі іпотеки за іпотечним застереженням протягом 30 днів після прийняття рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (пункт 27 договору іпотеки квартири).
Також колегія суддів не погоджується з мотивами апеляційної скарги про те, що про порушення своїх прав позивачу було відомо під час розгляду справи 459/187/16, адже у цій справі заочне рішення ухвалено 15 березня 2016 року, тобто до моменту прийняття (03 жовтня 2016 року) оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Аналіз матеріалів цієї справи свідчить, що ні позовна заява, ні в подальшому рішення суду не містили мотивів чи доводів про наявність у позичальника заборгованості за кредитним договором та бажання банку у зв'язку із цим звернути стягнення в позасудовому порядку на іпотечне майно. Позов мотивований виключно наявністю постанови державного виконавця про арешт майна, яке є предметом укладеного між сторонами договору іпотеки. Окрім цього, з матеріалів справи не убачається, що ОСОБА_1 отримала заочне рішення суду.
Враховуючи фактичні обставини цієї справи, зокрема, видачу позивачці у січні 2019 року довідки про відсутність заборгованості за кредитним договором, колегія суддів погоджується, що останній раніше цієї дати не могло бути відомо про прийняття державним реєстратором оскарженого нею в подальшому рішення.
З огляду на викладене, позивачкою не пропущено строк позовної давності.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, однак виходячи при цьому з невірних підстав, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення належить змінити в мотивувальній частині з викладенням її у редакції цієї постанови. В решті рішення слід залишити без змін.
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - адвоката Малєєвої Олени Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину такого в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 січня 2022 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич