"06" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2596/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: адвокат Осипов Б.В. - ордер,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2596/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лузанівка» (65102, м. Одеса, пляж Лузанівка, кафе «Лузанівка»; код ЄДРПОУ 22481842)
до відповідача: Смішко Олени Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
про зобов'язання повернути майно
1. Суть спору
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лузанівка» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи Смішко Олени Анатоліївни , в якому просив суд зобов'язати відповідача повернути позивачу майно (обладнання), передане йому по Договору №28 від 28.03.2011 за актами прийому-передачі від 28.03.2011, від 06.06.2011, від 28.06.2011, від 11.10.2011 на загальну суму 91918,00 грн, а саме: зонт «Старопрамен» 4х4 у кількості 4 шт., мебель дерев'яна «Старопрамен» (4+1 комплект) у кількості 12 шт., зонт "Чернигов" 4х4 у кількості 10 шт., шатер «Чернигов» 5х5 у кількості 1 шт., палатка «Чернигов» 6х3 у кількості 1 шт., мебель дерев'яна «Чернигов» (4+1 комплект) у кількості 10 шт., шатер «Старопрамен» 6х12 у кількості 1 шт. у справному стані з урахуванням нормального фізичного зносу, пов'язаного із цільовим використанням майна.
2. Стислий зміст аргументів учасників справи
2.1. Аргументи Позивача.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що 28 березня 2011 року між ТОВ «Лузанівка», як орендарем, та фізичною особою-підприємцем Смішко Оленою Анатолівною, як суборендарем, укладено договір суборенди операційного торгівельного обладнання № 28, відповідно до умов пункту 1.1 якого, орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування за плату операційне торгівельне обладнання, яке надалі іменується «обладнання».
Так, позивач вказує, що на виконання умов договору №28 він передав, а відповідач прийняв відповідне обладнання, зокрема: за актом прийому-передачі від 28.03.2011, передано обладнання, заставна вартість якого складає 29 020,00 грн., а саме: зонт «Старопрамен» 4x4 у кількості 4 шт., мебель дерев'яна «Старопрамен» (4+1 комплект) у кількості 10 шт.; за актом прийому-передачі від 06.06.2011 передано обладнання, заставна вартість якого складає 8 500,00 грн., а саме: зонт «Чернигов» 4x4 у кількості 4 шт.
Також, за актом прийому-передачі від 28.06.2011 передано обладнання, заставна вартість якого складає 34 582,00 грн., а саме: зонт «Чернигов» 4x4 у кількості 6 шт., шатер «Чернигов» 5x5 у кількості 1 шт., палатка «Чернигов» 6x3 у кількості 1 шт., мебель дерев'яна «Чернигов» (4+1 комплект) у кількості 10 шт., мебель дерев'яна «Старопрамен» (4+1 комплект) у кількості 2 шт.; за актом прийому-передачі від 11.10.2011 передано обладнання, заставна вартість якого складає 19 816,00 грн. - шатер «Старопрамен» 6x12 у кількості 1 шт.
Як зауважує позивач, умовами договору, серед іншого, встановлено, що по закінченню строку суборенди суборендар зобов'язаний повернути орендарю обладнання за актами прийому-передачі в тому ж самому стані, в якому воно було передано в суборенду з урахуванням нормального зносу. При цьому, строк дії договору №28 відповідно до пункту 11.1. закінчився 31 грудня 2014 року.
Проте, за ствердженням позивача, станом на 31 грудня 2014 року обладнання не було повернуто, у зв'язку з чим ТОВ «Лузанівка» неодноразово особисто та засобами телефонного зв'язку зверталося до ФОП Смішко О.А. з проханням повернути обладнання, передане їй за договором №28, але остання обладнання не повертала.
Крім того, позивач зазначає, що 22.08.2018 ревізором ТОВ «Лузанівка» було здійснено перевірку торгівельної точки ФОП Смішко О.А. щодо наявності там орендованого майна та відповідно до акту від 22 серпня 2018 року, складеного ревізором ТОВ «Лузанівка», обладнання за адресою його узгодженого використання не виявлено.
Відтак, приймаючи до уваги те, що ФОП Смішко О.А. не виконала свої зобов'язання за договором №28 від 28.03.2011 у добровільному порядку та, як стверджує позивач, до теперішнього часу користується майном Товариства, ТОВ «Лузанівка» звернулось до суду за захистом своїх порушених прав та, на його думку, має право вимоги на повернення свого майна на загальну суму 91 918,00 грн.
Заперечуючи проти тверджень відповідача, позивач, серед іншого вказує, що вищевказаний договір та акти прийому-передачі до нього підписані належним чином представниками кожної із сторін договорів та скріплені печатками ФОП Смішко О.А. та ТОВ «Лузанівка».
При цьому, за ствердженням позивача, ТОВ «Лузанівка» обладнання з суборенди не отримувало та відповідно акти прийому-передачі щодо повернення обладнання не підписувало. Матеріали даної справи також не містять таких доказів, що на його думку, свідчить про відсутність таких актів взагалі, а також підтверджує доводи позивача про те, що до теперішнього часу обладнання не повернуто.
Також позивачем було зазначено суду, що предметом розгляду даної справи є отримання обладнання відповідачем від позивача, а не отримання позивачем обладнання від ВАТ «Сан Інтербрю Україна», отже, Договір оренди від 30.03.2006 не є належним доказом у цій справі. Крім того, позивачем було зазначено, що Договір оренди від 30.03.2006 та акти про приймання-передачу майна було знищено, шляхом спалення 12.01.2010.
Додатково позивач повідомив, що за погодженням з власником майна 20.02.2020 було укладено договір про проведення взаєморозрахунків за договором дистрибуції №028/16 та іншими договорами, укладеними сторонами та ТОВ «Лузанівка» власними коштами та шляхом взаємозаліків погашає свої боргові зобов'язання перед власником операційного торгівельного обладнання та обладнання для розливу, яке передавалося у суборенду ФОПам та підприємствам, в тому числі ФОП Смішко О.А.
Стосовно посилань відповідача на пропущений позивачем строк позовної давності, останній вказує, що враховуючи те, що обладнання, яке передавалося відповідачу для ведення її господарської діяльності не повернуто, то перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця ще не розпочався.
2.2. Аргументи Відповідача.
Відповідач, Смішко О.А., заперечуючи проти позовних вимог зазначила наступне.
Смішко Олена Анатоліївна підтверджує, що була зареєстрована як фізична особа- підприємець у період з 28.04.2009 по 22.02.2017 та здійснювала наступні види господарської діяльності: діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); прокат товарів для спорту та відпочинку; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; обслуговування напоями; оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність.
Відповідач також підтвердила, що дійсно мала договірні відносини з ТОВ «Лузанівка» щодо оренди/суборенди операційного торгівельного обладнання (пивного обпадання, меблів, шатрів, зонтів та інше) та мала дві торгівельні точки в м. Одеса за адресою: Кулікове поле № 1 та Олександровський проспект кут вул. Буніна.
При цьому, відповідач зауважує, що монтаж, демонтаж, обслуговування пивного та іншого обладнання на торгівельних точках здійснювалось співробітниками ТОВ «Лузанівка», а влітку 2012 року ФОП Смішко О.А. було припинено діяльність торгівельної точки за адресою: Олександровський проспект кут вул. Буніна, здійснено демонтаж обладнання та повернуто його ТОВ «Лузанівка». Демонтаж обладнання, за ствердженням відповідача, проводився робочими ТОВ «Лузанівка», зокрема, техніком Малицьким Владиславом Івановичем, та вивозився автотранспортом товариства та жодних претензій щодо кількості та стану повернутого майна ТОВ «Лузанівка» не висувало.
Також, відповідач зазначила, 14 жовтня 2013 року ФОП Смішко О.А. було припинено діяльність торгівельної точки за адресою: Кулікове поле № 1 та проведено демонтаж обладнання, було вивезено ТОВ «Лузанівка» все передане в оренду/суборенду ФОП Смішко О.А. операційне торгівельне обладнання, зокрема, меблі, шатри, зонти та пивне обладнання, у відповідності до актів приймання- передачі підписаних між позивачем та відповідачем.
Додатково відповідач звертає увагу, що з 14.10.2013, тобто з часу повернення Смішко О.А. всього взятого у ТОВ «Лузанівка» операційного торгівельного обладнання та підписання відповідних актів приймання-передачі пройшло більше 8 років, а з часу припинення фізичної особи-підприємця пройшло більше 4 років, відповідачем було знищено первинні документи, в тому числі акти приймання-передачі (повернення) операційного торгівельного обладнання, у відповідності до вимог чинного законодавства, адже, їх строк зберігання закінчився.
При цьому, відповідачем відзначено, що ТОВ «Лузанівка» не надано жодних доказів на підтвердження існування боргових зобов'язань ФОП Смішко О.А. щодо оплати орендної плати, після 14.10.2013.
Водночас, відповідач заперечує факт укладання договору суборенди операційного торгівельного обладнання від 28.03.2011 № 28, адже в останньому відсутній її підпис. Смішко О.А. також заперечує факт підписання зазначених позивачем актів прийому-передачі, оскільки, підписи на даних документах вочевидь не відповідають підпису Смішко О.А., зокрема, її підпису у паспорті, та більш того підписи різняться між собою, що на думку відповідача, є підставою стверджувати про те, що дані акти є підробленими.
Між тим, відповідач наголошує, що наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі від 28.03.2011, 06.06.2011, 28.06.2011 та 11.10.2011, суперечать положенням договору, адже не визначають щомісячний розмір суборендної плати та містять незаповнений пункт 2, який визначає щорічний розмір суборендної плати, а також в актах прийому-передачі від 28.06.2011 та 11.10.2011 не зазначено реквізити договору на підставі якого їх було складено.
Крім того, відповідач вказує, що в матеріалах справи відсутній договір оренди операційного торгівельного обладнання № 1/06 від 30.03.2006 та актів приймання-передач і до нього, що унеможливлює встановлення взагалі факту передачі ТОВ «Лузанівка» в оренду будь-якого обладнання від ВАТ «Сан Інтербрю Україна», його кількості та найменування, строку договору оренди, умов передачі обладнання в суборенду.
Щодо наявної в матеріалах справи копії акту перевірки від 22.08.2018, відповідач зауважує, що перевірка нібито переданого Смішко О.А. торгівельного обладнання за договором від 28.03.2011 № 28 була проведена зі сплином майже 4-х років з дня закінчення строку дії договору та більше року з моменту припинення фізичної особи-підприємця Смішко О.А., що викликає у відповідача сумніви щодо належного обліку торговельного обладнання у ТОВ «Лузанівка».
Підсумовуючи, відповідач вважає, що до позовної заяви ТОВ «Лузанівка» необхідно застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки враховуючи закінчення терміну дії договору 31.12.2014, ТОВ «Лузанівка» ще на початку січня 2015 року було відомо про порушені, на його думку, права щодо неповернення майна (обладнання).
Відповідно до наданих заперечень, відповідачем було зазначено суду, що він заперечує проти підписання договору суборенди та актів прийому-передачі до нього, у зв'язку з чим Смішко О.А. було заявлено про необхідність огляду оригіналів документів, доданих до позовної заяви, з метою їх дослідження у судовому засіданні, та після чого порушити питання щодо призначення відповідної судової експертизи. Також було зазначено суду, що відповідачем станом на 14.10.2013 було повернуто операційне обладнання та після 14.10.2013 на адресу відповідача не надходило жодних рахунків на оплату орендної плати за користування обладнанням, що свідчить, як вказує відповідач, про факт повернення обладнання.
Крім того, відповідачем наголошено, що не зазначення в актах прийому-передачі від 28.06.2011 та від 11.10.2011 реквізитів договору на підставі яких їх було складено, не дає можливості ідентифікувати, що дані акти були укладенні саме на підставі договору суборенди операційного торгівельного обладнання від 28.03.2011 № 28, а не іншого договору.
Також відповідачем було зазначено суду, що договір оренди операційного торгівельного обладнання № 1/06 від 30.03.2006 та акти приймання-передачі до нього мають суттєве значення для вірного вирішення даного спору, адже ними підтверджується взагалі факт передачі ТОВ «Лузанівка» в оренду будь-якого обладнання від ВАТ «Сан Інтербрю Україна», його кількості та найменування, строк договору оренди, умови передачі обладнання в суборенду.
При цьому, відповідач вважає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключного протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договору оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема, передання його в суборенду. Договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.
На такий правовий висновок Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду в постанові від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17 послався відповідач.
Окрім того, відповідач робить висновок, що після 12.01.2010 ТОВ «Лузанівка» не могло укладати жодних договорів суборенди операційного торгівельного обладнання, в тому числі спірного договору суборенди операційного торгівельного обладнання від 28.03.2011 р. № 28, адже їх дія поза межами договору оренди від 30.03.2006 № 1/06 суперечить природі договору суборенди.
Між тим, як вказує Смішко О.А. , вона не має жодного відношення до договору дистрибуції від 31.03.2016 № 028/16 та договору про проведення взаєморозрахунків від 20.02.2020, у зв'язку з чим, вважає безпідставним посилання позивача на дані договори.
Також відповідачем було підтримано вимогу щодо застосування строків позовної давності.
Відповідачем було наголошено суду, що наразі у Смішко О.А. відсутнє майно, яке просить повернути позивач, у разі прийняття рішення про задоволення позову, не буде за можливе його виконати, у зв'язку з чим відповідачем було вказано, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту.
Також, посилаючись на п. 7.3. договору, відповідачем було зазначено суду, що позивач має право вимоги щодо відшкодування збитків виключено у межах сум, які були сплачені останнім ВАТ «Сан Інтербрю Україна», тобто власнику, в рахунок відшкодування збитків за втрачене операційне торгівельне обладнання. Однак, як вказує відповідач, матеріали справи не містять жодних доказів сплати будь-яких збитків, за нібито втрачене суборендарем обладнання.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
27.08.2021 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лузанівка» (вх.№2687/21) до Смішко Олени Анатоліївни про зобов'язання повернути майно.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2021 позовну заяву (вх. №2687/21) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
01.09.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№2687/21) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2596/21. Постановлено розглядати справу №916/2596/21 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 23 вересня 2021 року об 11:40 год.
20.09.2021 на адресу Господарського суду Одеської області надійшло клопотання ТОВ «Лузанівка» (вх. №24862/21), відповідно до якого позивач просив суд відкласти судове засідання у зв'язку із участю представника позивача в судовому засіданні по іншій судовій справі.
22.09.2021 представником Смішко О.А. подано до суду клопотання (вх. № 25164/21), в якому останній просив суд про відкладення засідання з розгляду справи № 916/2596/21 у зв'язку з відсутністю відповідача на території України та підготовкою документів адвокату.
23.09.2021, враховуючи клопотання учасників справи про відкладення розгляду справи та у зв'язку з неявкою учасників справи в судове засідання, ухвалою суду відкладено судове засідання по справі № 916/2596/21 на 05 жовтня 2021 року о 12:40 год.
05.10.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено судове засідання по справі № 916/2596/21 на 19 жовтня 2021 року о 14:40 год.
11.10.2021 представником Смішко О.А. подано до суду заяву (вх. № 26889/21) про ознайомлення з матеріалами справи, яка судом була задоволена та надано представнику можливість ознайомитись з матеріалами справи № 916/2596/21.
19.10.2021 до канцелярії суду від Смішко О.А. надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 27587/21), який судом разом із доданими до нього документами був долучений до матеріалів справи.
Крім того, відповідачем було надано суду заява (вх. № 27589/21 від 19.10.2021) про поновлення строку на подання відзиву на позов, де зазначено, що Смішко О.А. пропущений строк на подання відзиву на позов з поважних причин, що пов'язані з фактом необізнаності відповідача з позовними вимогами по справі № 916/2596/21.
Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2021 у справі №916/2596/21 на 19 жовтня 2021 року о 14:40 год., не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. з 18.10.2021 по 22.10.2021 у відпустці.
23.10.2021 року ухвалою Господарського суду Одеської області призначено судове засідання у справі № 916/2596/21 на "02" листопада 2021року о 15:40 год.
01.11.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання представника Смішко О.А. (вх. № 28912/21) про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом задоволено.
Того ж дня, від ТОВ «Лузанівка» до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 29012/21), яка судом разом із письмовими доказами долучена до матеріалів справи.
02.11.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області постановлено розглядати справу №916/2596/21 в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження по справі. Призначено підготовче засідання суду на "18" листопада 2021 року о 12:40 год. та викликано учасників справи № 916/2596/21 в підготовче судове засідання.
08.11.2021 до суду надійшла заява представника Смішко О.А. (вх. № 29802/21) про застосування строків позовної давності, де останній просив відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ «Лузанівка» до Смішко О.А. у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Того ж дня, відповідачем було подано до суду клопотання (вх. № 29803/21) про виклик та допит свідка, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та заперечення (вх. № 29804/21) на відповідь на відзив позивача, які судом були долучені до матеріалів справи.
16.11.2021 позивачем надано суду заяву (вх. № 30686/21) про залучення до матеріалів справи додаткових доказів та клопотання (вх. № 30687/21) про виклик та допит свідка - ОСОБА_5
18.11.2021 в підготовчому засіданні проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2596/21 до судового розгляду по суті на 07.12.2021 об 11:20 год.
25.11.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області клопотання ТОВ «Лузанівка» та Смішко Олени Анатоліївни про виклик та допит свідків задоволено. Постановлено викликати для допиту у судове засідання 07.12.2021 об 11:20 год. в якості свідків у справі № 916/2596/21 ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5
07.12.2021 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 21.12.2021 об 11:40 год., про що присутні представники повідомлені під розписку.
21.12.2021, у зв'язку з неможливістю вирішення спору по суті, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи № 916/2596/21 по суті до 06.01.2022 о 12:00 год.
06.01.2022 представником відповідача подано суду заяву (вх. № 307/22), де останній зауважив, що докази на підтвердження понесення Смішко О.А. витрат на правничу допомогу будуть надані до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.
Під час розгляду справи по суті учасники справи виступили із вступними промовами, були викликані та допитані свідки, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивач - ТОВ «Лузанівка» під час розгляду справи по суті позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію наданими суду доказами, просив суд позов задовольнити повністю. В судове засідання 06.01.2022 не з'явився, про розгляд справи обізнаний належним чином, надав суду клопотання (вх. № 35522/21), в якому просив розглянути дану справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача - Смішко О.А. у вступній промові та судових дебатах проти позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті спору. Просив суд у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Саме до таких висновків прийшов ВС КГС в своєї постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018.
Враховуючи належне повідомлення позивача про час, дату та місце судових засідань, а також враховуючи строки розгляду справи, суд дійшов висновку про його належне повідомлення та можливість розглянути справу за відсутності його представника.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 06.01.2022 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, по виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судом
28 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лузанівка» (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Смішко Оленою Анатоліївною (суборендар) було укладено договір суборенди операційного торгівельного обладнання №28 (надалі договір), за яким орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування за плату операційне торгівельне обладнання, яке надалі іменується «Обладнання».
Згідно п. 1.2. договору Обладнання належить орендарю на праві користування відповідно до договору оренди операційного торгівельного обладнання № 1/06 від 30 березня 2006р., укладеному із ВАТ «Сан Інтербрю Україна» (далі - «власник»).
Пунктом 2.2. договору встановлено, що факт передачі Обладнання підтверджується актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін. Акти прийому-передачі Обладнання в суборенду є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору, по закінченню строку суборенди суборендар зобов'язаний повернути орендарю обладнання за актами прийому-передачі.
Відповідно до пункту 3.2 договору, в разі припинення дії цього договору з підстав, передбачених п.п. 4.11, 11.2, 11.3, 11.5 цього договору, суборендар зобов'язаний повернути обладнання орендарю за актами прийому-передачі не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту припинення договору.
У відповідності із пунктом 3.4 договору, обладнання рахується фактично переданим орендарю з суборенди з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі, а обов'язок підготовки акта прийму-передачі обладнання з суборенди лежить на суборендарі.
Відповідно до пункту 3.5 договору, суборендар зобов'язаний повернути обладнання орендарю в тому ж самому стані, в якому воно було передано в суборенду з урахуванням нормального зносу.
У відповідності із пунктом 4.9 Договору, передача суборендарю обладнання в суборенду не зумовлює одночасної передачі права власності на нього, а надає суборендарю тільки право користування протягом терміну дії даного Договору.
Строк дії договору відповідно до пункту 11.1. закінчився 31 грудня 2014 року.
Пунктом 11.2. договору передбачено, що дія цього договору припиняється у випадку: закінчення строку, на який він був укладений; ліквідації власника, орендаря або суборендаря; закінченню строку дії договору оренди Обладнання укладеного орендарем із власником Обладнання; загибелі (знищення) об'єкта суборенди; за згодою сторін; за іншими підставами, передбаченими цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 11.7. договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Судом встановлено, що відповідно до Акту прийому-передачі від 28.03.2011 до договору суборенди операційного торгівельного обладнання №28 від 28.03.2011 на користь відповідача було передано обладнання - зонт "Старопрамен" 4x4 у кількості 4 шт., мебель дерев'яна "Старопрамен" (4+1 комплект) у кількості 10 шт., з зазначенням місця розташування вул. Буніна кут Олександрівського пр-кту, загальна заставна вартість складає 29020,00 грн.
Відповідно до Акту прийому-передачі від 06.06.2011 до договору №28 на користь відповідача було передано обладнання - Зонт "Чернигов" 4x4 у кількості 4 шт., з зазначенням місця розташування вул. Буніна кут Олександрівського пр-кту, заставна вартість складає 8500,00 грн.
Відповідно до Акту прийому-передачі від 28.06.2011 до Договору суборенди операційного торгівельного обладнання №28 на користь відповідача було передано обладнання - зонт "Чернигов" 4x4 у кількості 6 шт., шатер "Чернигов" 5x5 у кількості 1 шт., палатка "Чернигов" 6x3 у кількості 1 шт., мебель дерев'яна "Чернигов" у кількості 10 шт., мебель дерев'яна "Старопрамен" у кількості 2 шт., з зазначенням місця розташування вул. Буніна кут Олександрівського пр-кту, загальна заставна вартість складає 34582 грн.
Відповідно до Акту прийому-передачі від 11.10.2011 до Договору суборенди операційного торгівельного обладнання №28 на користь відповідача було передано обладнання - шатер "Старопрамен" 6x12 у кількості 1 шт., з зазначенням місця розташування вул. Буніна кут Олександрівського пр-кту. Загальна заставна вартість складає 19816,00 грн.
22 серпня 2018 року ревізором позивача було здійснено перевірку торгівельної точки відповідача щодо наявності там орендованого майна та відповідно до акту перевірки від 22 серпня 2018 року, складеного позивачем, обладнання за адресою його узгодженого використання не виявлено.
Судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ВАТ «Сан Інтербрю Україна», яке є власником спірного майна, припинено та зареєстровано Приватне акціонерне товариством «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА».
В матеріалах справи наявний договір від 20.02.2020, укладений між ПрАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» та ТОВ «Лузанівка», відповідно до п. 1 якого між сторонами було укладено Договір дистрибуції № 028/16 від 31/03/2016 р. та інші договори.
Відповідно до п. 2 договору від 20.02.2020 сторони погоджуються, що всі укладені між сторонами договори (як вказані у пункті 1 цієї Угоди, так і будь-які інші договори (правочини), які прямо не згадані в пункті 1 цієї Угоди, але були укладені між сторонами) були припинені та/або розірвані відповідно до умов таких договорів (правочинів), а у випадку, якщо вони станом на дату укладення цієї Угоди не були припинені та/або розірвані, то сторони погоджуються, що такі договори (правочини) вважаються розірваними/припиненими цією Угодою за взаємною згодою сторін на наступну дату після:
2.1. після оплати Компанією грошового зобов'язання по Договіру б/н від 01.07.2019р. (далі - Договір №1) та
2.2. після оплати Дистриб'ютором грошового зобов'язання по Договору дистрибуції № 028/16 від 31.03.2016р. та додаткової угоди до нього від "18" лютого 2020р. (далі - Договір №2).
5. Норми права, застосовані судом.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
За змістом ч.ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Згідно ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 786 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.
6. Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Загальною засадою цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
За змістом частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15 - 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено таке:
« 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
8.16. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
8.19. До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
8.20. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.»
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Як встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лузанівка» та Смішко Оленою Анатоліївною виникли на підставі укладеного між ними 28 березня 2011 року договору суборенди операційного торгівельного обладнання №28.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір суборенди автомобіля № 28 від 28.03.2011, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором суборенди.
Також судом встановлено, що обладнання належало позивачу на праві користування відповідно до договору оренди операційного торгівельного обладнання № 1/06 від 30.03.2006, укладеного із власником спірного майна - ВАТ «Сан Інтербрю Україна», яке в подальшому перейменоване на Приватне акціонерне товариством «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА».
Договором від 20.02.2020, що укладений між ПрАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» та ТОВ «Лузанівка», сторони погодили, що всі укладені між сторонами договори були припинені та/або розірвані відповідно до умов таких договорів (правочинів), а у випадку, якщо вони станом на дату укладення цієї Угоди не були припинені та/або розірвані, то сторони погодили, що такі договори (правочини) вважаються розірваними/припиненими цією Угодою за взаємною згодою сторін.
А відтак, на переконання суду, договір оренди операційного торгівельного обладнання № 1/06 від 30.03.2006, який був укладений між ВАТ «Сан Інтербрю Україна» та позивачем, з 20 лютого 2020 року припинив свою дію в зв'язку з укладення вищевказаного договору від 20.02.2020.
Як вже зазначалось, у п. 1.2 договору суборенди операційного торгівельного обладнання № 28 від 28.03.2011 було визначено, що об'єкт суборенди надано в суборенду на підставі договору оренди. Отже, власником спірного майна наразі є ПрАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА».
З аналізу положень статей 761, 774 Цивільного кодексу України вбачається, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду. Відтак договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 16.03.2018р. по справі №910/17082/17.
Отже, після припинення основного договору оренди припиняються права позивача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду відповідачу, а також інші права вимоги, пов'язані з договором оренди.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому, статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Припинення дії договору оренди операційного торгівельного обладнання № 1/06 від 30.03.2006 є підставою для припинення всіх прав позивача щодо переданого Смішко О.А. відповідно до вищезазначених актів приймання-передачі майна. А отже, відсутність у позивача відповідних прав щодо наданого за актами прийому-передачі від 28.03.2011, від 06.06.2011, від 28.06.2011, від 11.10.2011 операційного торгівельного обладнання унеможливлює їх порушення.
Наразі, з урахуванням припинення дії основного договору оренди операційного торгівельного обладнання № 1/06 від 30.03.2006 у Товариства з обмеженою відповідальностю «Лузановка» (позивача у справі) відсутні будь-які права стосовного спірного майна.
При цьому, судом критично оцінюються доводи та заперечення відповідача щодо не підписання вказаних договору та актів, оскільки зазначений договір та вказані вище судом акти прийому передачі містять підпис відповідача, який скріплений печаткою, що засвідчує укладення відповідачем такого правочину, та підписання зазначених актів, та за відсутності надання відповідачем доказів на спростування встановленого, та документів на підтвердження своїх заперечень, судом не приймаються доводи відповідача в цій частині.
Заперечуючи проти позову, відповідачем зазначалось суду, що ним операційне обладнання було повернуто позивачу, однак, суд критично ставиться до таких посилань відповідача, оскільки жодними доказами останнім не було підтверджено та не доведено суду факту здійснення виконання обов'язку з повернення такого майна позивачу, у зв'язку з чим, суд вважає встановленим факт отримання відповідачем спірного майна за укладеним з позивачем договором на підставі актів прийому-передачі, та встановленим факт неповернення такого майна позивачу з боку відповідача.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до приписів ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" в якому зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо повернення саме позивачу спірного операційного торгівельного обладнання задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід стягнути з Відповідачів на користь Позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові - відмовити повністю.
3. Судові витрати по справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Лузанівка» (65102, м. Одеса, пляж Лузанівка, кафе «Лузанівка»; код ЄДРПОУ 22481842).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повний текст рішення складено 17 січня 2022 р.
Суддя О.В. Цісельський