"06" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2543/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.
за участю представників:
від позивача (за первісним позовом): адвокат Коханій О.В. - ордер,
від відповідача (за первісним позовом): адвокат Теплякова Т.Є. - ордер,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2543/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» (пр-т Петра Григоренка, 22/20, оф. 434, м. Київ, 04201, код ЄДРПОУ 42712461)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення збитків в розмірі 37598,40 грн.,
та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» (пр-т Петра Григоренка, 22/20, оф. 434, м. Київ, 04201, код ЄДРПОУ 42712461)
про стягнення 8000,00 грн.
1. Суть спору
19.08.2021 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» до Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича (вх.№2632/21), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача суму розміром 37 598,40 грн, в якості компенсації збитків, які складаються з вартості пошкоджених товарів, суму витрат на правову допомогу у розмірі 5500 грн та витрати, понесені зі сплати судового збору у розмірі 2270 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків перед позивачем.
13.09.2021р. на адресу Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» про стягнення заборгованості в розмірі 8000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями ФОП Кочергіна М.С. на порушення ТОВ «БС ТРАНС» умов договору щодо не проведення розрахунку за отримані послуги із перевезення вантажу.
2. Стислий зміст аргументів учасників справи
2.1. Аргументи Позивача (Відповідача за зустрічним позовом).
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що ТОВ «БС ТРАНС» за договором №20/1491 від 17.06.2020 надавало ДП «КАПАРОЛ УКРАЇНА» послуги організації перевезення за маршрутом: вул. Компресорна, буд. 3, с. Білогородка, Київо-Святошенського р-н - Люстдорфська дорога, буд. № 114, м. Одеса. За ТТН № МЛ 1968/1 від 14.05.2021, що складена на виконання перевезення замовником та вантажоодержувачем є ТОВ «ЕКОСТИЛЬ ЛОГІСТИК».
При цьому, як стверджує позивач, для виконання зобов'язань з перевезення ТОВ «БС ТРАНС» залучено відповідача, який зареєстрований фізичною особою-підприємцем, як безпосереднього виконавця, професійного перевізника та відповідне перевезення здійснювалось автомобілем MAN модель TGX 26.440 д.н.з. НОМЕР_2 , з причепом марки KRONE модель AZ д.н.з. НОМЕР_3 , що належать відповідачу.
Також позивач зазначає, що до перевезення надані будівельні матеріали - штукатурка силіконова та штукатурка фасадна, згідно супровідних документів, накладних на переміщення № 000000002310 від 12.05.2021 та № 000000002369 від 13.05.2021, номенклатура, кількість місць пакування та вага вказані у розділі відомстві про вантаж у ТТН. ТТН № МЛ 1968/1 від 14.05.2021 підписана в т.ч. ОСОБА_1 , водієм автомобіля MAN д.н.з. НОМЕР_2 , який керував ним з відома відповідача.
Проте, за ствердженням позивача, при прийнятті вантажу у місці доставки виявлено, що частина вантажу пошкоджена та є непридатною до використання, у зв'язку з чим складено акт № 19567 від 15.05.2021, за участі та підписом водія. Акт складено на виконання та з додержанням вимог п. 15.3 Правил № 363. На переконання позивача, водій який здійснює перевезення є представником перевізника, тому факт прийняття вантажу, його перевезення та пошкодження, засвідчений належним чином, шляхом підписання акту № 19567 від 15.05.2021.
Між тим, як зауважує позивач, ДП «КАПАРОЛ УКРАЇНА» на його адресу направлено претензію №18/5 від 19.05.2021 про відшкодування збитків на суму 37 598.40 грн, суму вартості пошкодженого товару, які останній відшкодував шляхом укладення договору взаємозаліку вимог.
В подальшому, як вказує позивач, відшкодувавши збитки, він в порядку регресу звернувся до відповідача із претензією, яка була повернута за закінченням терміну зберігання, що свідчить про відмову відповідача від добровільного відшкодування завданої шкоди.
Додатково позивач зазначає, що відповідач не надає належних та допустимих доказів домовленості, що сама позивач мав забезпечити кріплення вантажу, а тому твердження відповідача у відзиві, є безпідставними. Такими, що не відповідають вимогам належності та допустимості доказів є також твердження відповідача, що розвантаження відбувалась в двох пунктах. Відповідач вибудовує причинено наслідковий зв'язок між зняттям кріплень та пошкодженням вантажу.
Окрім того, відповідач зазначає, що водій до таких робіт не був допущений, є взаємо суперечливими, оскільки у ТТН, що є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, мало бути відображено і відомості про переадресування вантажу, проте вказана графа у ТТН № МЛ 1968/1 від 14.05.2021 не заповнена.
Також, позивач, посилаючись на норми Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, та Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 № 401, наголошує, що саме на водія покладається обов'язок здійснити перевірку кріплень вантажу, так як саме водій відповідає за безпеку руху та цілісність вантажу під час перевезення.
Відтак, висновком позивача, оскільки водій прийняв вантаж, що засвідчено підписом у ТТН та приступив до перевезення, він, як представник перевізника прийняв на себе всі ризики такого перевезення.
Щодо зустрічного позову ТОВ «БС ТРАНС» вказує, що позовні вимоги на визнає, а позов вважає таким, що не підлягає задоволенню у зв'язку з його необґрунтованістю.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідач визнає наявність господарських відносин з перевезення вантажу автомобільним транспортом та зазначає, що відносини між сторонами виникли внаслідок вчинених дій, а саме, факту безпосереднього перевезення вантажу.
При цьому, як зауважує ТОВ «БС ТРАНС», позивач за зустрічним позовом, не надає належних та допустимих доказів щодо домовленої вартості перевезення та не надано доказів звернення до ТОВ «БС ТРАНС» з вимогою про здійснення оплати, направлення акту наданих послуг та доказів виставлення рахунку за перевезення.
Окрім цього, на переконання ТОВ «БС ТРАНС», відповідно до обставин справи слідує, що ФОП Кочергін М.С., як перевізник неналежно виконав свій обов'язок з перевезення, в наслідок чого під час перевезення було пошкоджено вантаж, що звільняє ТОВ «БС ТРАНС», як відповідача за зустрічним позовом, від обов'язку здійснення оплати, якби така сума та умови оплати були домовлені сторонами.
На підставі викладеного відповідач за зустрічним позовом робить висновок, що перевізник, який допустив пошкодження вантажу не має права на оплату наданих ним послуг.
2.2. Аргументи Відповідача (Позивача за зустрічним позовом).
Відповідач, ФОП Кочергін Максим Серігйович, заперечуючи проти позовних вимог зазначила наступне.
Відповідачем, відповідно до усно погоджених умов перевезення вантажу автомобільним транспортом, було виконано умови вказаної домовленості та забезпечено у погоджений час та на погоджених умовах автомобіль для перевезення вантажу, що підтверджує взяті на себе зобов'язання із такого перевезення.
Окрім цього, ФОП Кочергін М.С. додає, що відповідно до домовленостей сторін щодо умов перевезення, обов'язок щодо організації процесів розвантаження, завантаження, пакування, закріплення вантажу - покладався виключно на позивача та був здійснений вантажовідправником самостійно. Водія відповідача не було допущено до робіт щодо розвантаження, завантаження, пакування та закріплення вантажу.
Також, відповідач вказує, що відповідно до виписаної ТТН № МЛ 1968/1 від 14.05.2021 зазначено лише 1 пункт розвантаження: м. Одеса, Люстдорфська дорога 14, водночас розвантаження відбувалося двічі у м. Одесі у різних магазинах ДП «КАПАРОЛ УКРАЇНА», та таке розвантаження, знімання кріплень палет вантажу здійснювалось також виключно представниками вантажоодержувача без допуску водія відповідача, про що свідчить відсутність підпису та погодження із боку водія щодо відсутності претензій до завантаження та пакування вантажу.
Відповідач вважає, що оскільки обов'язок щодо завантаження, розвантаження, пакування та кріплення вантажу було покладено на позивача, як на замовника за договором перевезення, який мав повідомити відповідача щодо особливостей перевезення вказаного типу вантажу, підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі такого перевезення, тому покладення відповідальності на відповідача щодо незбереження цілісності вантажу при його перевезенні - є безпідставним та необґрунтованим.
ФОП Кочергін М.С. наголошує, що застосовані позивачем упаковка, метод і схема кріплення вантажу та їх виконання не забезпечили надійного кріпленнія і безпеку вантажу в процесі такого перевезення, а тому у відповідач вважає, у його діях відсутній склад цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
Додаткового відповідач зауважує, що позивач в обґрунтування поданої позовної заяви надає Акт нестачі/браку/надлишку від 15.05.2021, водночас, на думку ФОП Кочергіна М.С., безпідставним є посилання ТОВ «БС ТРАНС», що саме вказаний Акт є належним та допустимим доказом, що підтверджує вину відповідача в пошкодженні вантажу, оскільки вказаним актом було зафіксовано лише сам факт завалення палет із вантажем, доказів вини в цьому відповідача вказаний Акт не містить.
Обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом, ФОП Кочергін М.С. зазначив, що 14.05.2021 року на підставі усної заявки ТОВ «БС ТРАНС» між сторонами було усно погоджено умови перевезення вантажу, а саме штукатурки силіконової Amphisiian Fassadenputz К15 Weiss World 25 кг, у кількості 72 шт. та штукатурки фасадної Capatect Standart Si-Si Fassadenputz K15 96 шт. за напрямком: Києво-Святошинський район, с. Білогородка - м. Одеса, Люстдорфська дорога, 114.
Як стверджує позивач за зустрічним позовом, вартість послуг із перевезення вантажу була погоджена сторонами у розмірі 8 000 грн., при цьому, письмово договір надання послуг по перевезенню (транспортних послуг) між ними не укладався, усі умови такого перевезення погоджувались усно та безпосередньо між позивачем та відповідачем.
ФОП Кочергіним М.С., зі свого боку, було виконано у повному обсязі зобов'язання щодо перевезення вантажу, водночас, відповідач порушив домовленість щодо оплати вартості такого перевезення та не оплатив позивачу послуги у повному обсязі, що спричинило виникнення заборгованості у розмірі 8 000 грн.
Відтак, на переконання позивача, ТОВ «БС ТРАНС» своїми протиправними діями щодо не проведення розрахунку за отримані послуги із перевезення вантажу, порушив як умови договору щодо такого перевезення, так і приписи, встановлені ЦК України щодо належного та добросовісного виконання зобов'язань.
На підставі викладеного ФОП Кочергін М.С. підсумовує, що про вчинення позивачем та відповідачем конклюдентних дій направлених на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків та підтвердження укладення ними договору перевезення свідчить, зокрема, те, що позивачем було надано транспортний засіб для здійснення вантажного перевезення, а відповідачем було здійснено організацію завантаження/розвантаження вантажу та підписано товарно-транспортну накладну № МЛ 1968/1 від 14.05.2021 на перевезення такого вантажу.
При цьому, порушення ТОВ «БС ТРАНС» своїх зобов'язань щодо оплати вартості послуг із перевезення вантажу зумовило позивача звернутися із даною зустрічною позовною заяву з метою захисту своїх прав та законних інтересів.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
19.08.2021 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» (вх.№2632/21) до Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича про стягнення збитків в розмірі 37598,40 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2021 позовну заяву (вх. №2632/21) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
25.08.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 2632/21) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2543/21. Справу №916/2543/21 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
13.09.2021р. на адресу Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича (вх. № 2863/21) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» про стягнення заборгованості в розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.09.2021 позовну заяву (вх. №2863/21) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В
Того ж дня, до канцелярії суду від ФОП Кчергіна М.С. надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 24083/21), який судом був долучений до матеріалів справи.
17.09.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» про стягнення заборгованості в розмірі 8000,00 грн. та об'єднано зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом у справі №916/2543/21. Справу №916/2543/21 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07 жовтня 2021 року о 12:20 год.
07.10.2021 судом, для надання можливості учасникам справи скористатись своїми процесуальними правами, проголошено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 21.10.2021 о 15:00 год. ТОВ «БС ТРАНС» повідомлено відповідною ухвалою суду від 08.10.2021, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
12.10.2021р. до Господарського суду Одеської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» за вх.№27039/21 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
18.10.2021 від ТОВ «БС ТРАНС» через систему «Електронний суд» до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 27308/21), яка судом разом із письмовими доказами долучена до матеріалів справи.
20.10.2021 ТОВ «БС ТРАНС» було подано відзив на зустрічну позовну заяву (вх. № 27671/21). Вказаний відзив разом із доданими до нього документами долучений судом до матеріалів справи.
Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 по справі № 916/2543/21 на 21 жовтня 2021 року о 15:00 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді з 18.10.2021 по 22.10.2021 у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2021 призначено підготовче засідання по справі № 916/2543/21 на 04 листопада 2021 року о 15:00 год.
04.11.2021 в підготовчому засіданні по справі №916/2543/21 проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та оголошено перерву в судовому засіданні до 23.11.2021 о 14:20 год.
19.11.2021 ухвалою суду задоволено заяву ТОВ «БС ТРАНС» (вх. №30811/21 від 17.11.2021р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
23.11.2021, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2543/21 до судового розгляду по суті на 09.12.2021 об 11:00 год.
08.12.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву ТОВ «БС ТРАНС» (вх. №32570/21 від 03.12.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та постановлено здійснити проведення судового засідання по справі №916/2543/21 "09" грудня 2021 року об 11:00 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку «EаsyCon» (за вебпосиланням: vkz.court.gov.ua).
09.12.2021 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 16.12.2021 о 12:0 год.
14.12.2021 ухвалою суду задоволено заяву ТОВ «БС ТРАНС» (вх. №33686/21 від 14.12.2021р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
16.12.2021, у зв'язку з неможливістю вирішення спору по суті, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи № 916/2543/21 по суті до 06.01.2022 об 11:30 год.
16.12.2021 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» від ТОВ «БС ТРАНС» надійшло клопотання (вх. № 33968/21), в якому він, посилаючись на ст.ст. 42 ГПК України, на виконання протокольної ухвали суду просить суд долучити до матеріалів справи письмові докази. Клопотання судом було розглянуто і задоволено, докази долучені до матеріалів справи.
22.12.2021 судом була постановлена ухвала, якою заяву ТОВ «БС ТРАНС» (вх. №34233/21 від 20.12.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв'язку «EаsyCon» було задоволено.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.
Під час розгляду справи по суті учасники справи виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивач (відповідача за зустрічним позовом) - ТОВ «БС ТРАНС» під час розгляду справи по суті позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію наданими суду доказами, просив суд первісний позов задовольнити повністю, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував з підстав, викладених у заявах по суті, просив відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.
Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ФОП Кочергіна Максима Сергійовича у вступній промові та судових дебатах проти позову заперечувала з підстав, викладених у заявах по суті спору. Просила суд у задоволені позовних вимог відмовити повністю. Зустрічний позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 06.01.2022 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, по виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судом
17.06.2020 між ДП «Капарол Україна» (замовник) та ТОВ «БС ТРАНС» (експедитор) укладено договір про організацію перевезення вантажів № 20/1491, відповідно до п. 1.1 якого експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує організацію перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні.
Згідно п. 2.1. договору № 20/1491 організація перевезень вантажів виконуються експедитором на підставі заявок, що подає замовник (додаток 1), що є складовою та невід'ємною частиною цього договору. Заявки, які погоджені сторонами регулюють взаємини сторін щодо кожного окремого перевезення.
13.05.2021 ДП «Капарол Україна» як замовник та ТОВ «БС ТРАНС» як перевізник (експедитор) підписали заявку № 000001968, де сторонами погоджено умови перевезення. Зокрема, визначено: маршрут: EKOL регіональний склад, м. Одеса; вантажовідправник: ДП «Капарол Україна»; дата і година навантаження 14.05.2021 18:40; місце навантаження: EKOL регіональний склад; найменування вантажу: краска; вага: 4979,88, кількість палет: 9; вантажоодержувач: 1) салон - Одеса об'єкт; 2) салон Одеса; місце розвантаження: 1) ЖК Аполон, 2-й Куликовський провул., 2А, 2) Одеса, Люстдорфська дорога, № 114; дата і година розвантаження: 15.05.2021 09:00; вартість послуг (в тому числі ПДВ): 7300 грн., форма оплати: безготівкова.
Згідно п. 15 Заявки найменування перевізника: ТОВ «БС ТРАНС»; марка (модель) транспортного засобу, напівпричепа та державний реєстраційний номер: MAN НОМЕР_2 , НОМЕР_3 . Водій: ОСОБА_1 .
Також, вказаною заявкою були погоджені додаткові умови здійснення перевезення вантажу, зокрема, те, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування вантажу при перевезенні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених чинним законодавством України.
На перевезення вантажу означеним вище перевізником транспортним засобом МАN НОМЕР_2 - НОМЕР_3 було складено товарно-транспортну накладу № МЛ 1968/1 від 14.05.2021. У вказаній накладній у графі визначено автомобільного перевізника - Товариство з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС», замовником є ДП «Капарол Україна», вантажовідправником - ТОВ «Еколь Логістікс». Пункт навантаження: Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Компресорна, № 3; пункт розвантаження: Одеса, Люстдорфська дорога, № 114. Крім того, у графі «отримав водій/експедитор» міститься підпис ОСОБА_1, який згідно заявки №000001968 від 13.05.2021 визначений як водій перевізника.
За наслідками розвантаження вантажу представником вантажоодержувача та водієм транспортного засобу (перевізником) було складено акт нестачі/браку/надлишку №19567 від 15.05.2021, в якому вказано, що при відкритті автомобіля водієм виявлено завалення палети із вантажем, внаслідок чого продукція стала не товарного вигляду.
ДП «Капарол Україна» звернулось до ТОВ «БС ТРАНС» з претензією №19/5 від 19.05.2021 про відшкодування збитків завданих пошкодженням вантажу в розмірі 37598,40 грн., визначених згідно бухгалтерської довідки ДП «Капарол Україна».
Судом встановлено, що 22.06.2021 між ДП «Капарол Україна» та ТОВ «БС ТРАНС» було укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог № 22/16/2021/1, відповідно до умов якого сторони, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст.601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з договору про організацію перевезень №20/1491 від 17.06.2020 року в яких сторона-1 і сторона-2 є замовником та виконавцем (п. 1.1. договору від 22.06.2021).
Пунктами 1.2. - 1.3. договору № 22/06/2021/1 сторони погодили, що згідно договору про організацію перевезень №20/1491 від 17.06.2020 року, сторона-1, як замовник має зобов'язання перед стороною-2 як виконавцем з оплати наданих належним чином та прийнятих послуг організації перевезень на суму 43 500,00 грн. з ПДВ, яка виникла на підставі актів надання послуг №201 від 31.03.2021 року на суму 21 000 грн з ПДВ, № 252 від 19.04.2021 року на суму 11 500 з ПДВ, № 257 від 20.04.2021 року на суму 11 000 з ПДВ. Згідно договору про організацію перевезень N920/1491 від 17.06.2020 року, сторона-2 є боржником перед стороною-1 як замовником, з відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням товару, в наслідок здійснення перевезення за маршрутом: вул. Компресорна буд. З, с. Білогородка, Київо-Святошенського р-н.,- Люстдорфська дорога, буд № 114, м. Одеса. (ТТН № МЛ 1968/1 від 14 травня 2021 року) в розмірі 37 598.40 грн.
Як вбачається з п. 1.5. договору, керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язанням, зазначеним у п.1.2 і п.1.3. цієї Угоди, і таким чином з моменту підписання цей Угоди вважатимуть:
- зобов'язання стороні 1 (п.1.) таким, що припинено в сумі 37598 (тридцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 40 коп. з ПДВ;
- зобов'язання стороні 2 (п.2) таким, що припинено у повному обсязі.
Судом встановлено, що автомобіль MAN, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким здійснювалось перевезення вантажу за спірною товарно-транспортною накладною, належить на праві власності Кочергіну М.С. , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, доданою позивачем до позову.
5. Норми права, застосовані судом.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Положеннями ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У частині 1 статті 181 Господарського кодексу України зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно із ч. 1, 2, 6 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно зі статтею 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦКУ передбачено, що правочин може зчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.
Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 623 ЦК України унормовано, що для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, як-то: 1) протиправної поведінки, 2) збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, 4) вини.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У той же час за приписами статі 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно зі статтею 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України , загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Статтями 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).
За змістом ст. 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
З умов п.п. 3.1.2. п. 3.1. договору та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» також вбачається, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
6. Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.
За змістом частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15 - 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено таке:
« 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
8.16. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
8.19. До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
8.20. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.»
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, за результатами розгляду справи суд дійшов до наступних висновків.
6.1. Щодо первісних позовних вимог ТОВ «БС ТРАНС» до ФОП Кочергіна М.С. про стягнення 37598,40 грн. збитків як суми вартості пошкодженого вантажу.
При прийнятті рішення суд враховує, що за приписами ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій); нестача вантажу - доставка вантажу одержувачу в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення.
Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.
Водночас, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.
При цьому, за змістом вищенаведених норм обсяг відповідальності перевізника має бути погоджений сторонами у відповідному договорі і не повинен суперечити положенням чинного законодавства.
ТОВ «БС ТРАНС» та ФОП Кочергін М.С. підтверджено, що 14.05.2021 на підставі усної домовленості, шляхом вчинення позивачем та відповідачем конклюдентних дій, направлених на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, між ними було погоджено умови перевезення спірного вантажу.
Між тим, проаналізувавши товарно-транспортну накладну №МЛ 1968/1 від 14.05.2021 господарський суд встановив, що автомобільним перевізником визначено позивача - ТОВ «БС ТРАНС».
Також, проаналізувавши Замовлення № 000001968 від 13.05.2021 господарський суд встановив, що перевезення здійснювалося автомобілем MAN д.р.н. НОМЕР_2 - НОМЕР_3 та водієм ОСОБА_1 , перевізником є ТОВ «БС ТРАНС».
Отже, господарський суд констатує, що у правовідносинах, які виникли між ДП «Капарол Україна» та позивачем на підставі договору №20/1491 про організацію перевезення вантажів, позивач є виконавцем послуг перевезень, а тому як перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу.
Крім того, законом передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням відповідних перевізних документів. У той же час, у матеріалах справи відсутні передбачені законом докази, які у встановленому порядку підтверджують факт укладення між сторонами договору перевезення вантажу, зокрема, транспортна накладна, коносамент тощо.
Доказів існування зобов'язань відповідача перед позивачем в частині відшкодування збитків за незбереження вантажу прийнятого до перевезення матеріали справи не містять.
Разом з тим, суд звертає увагу, що єдиним доказом, який підтверджує пошкодження вантажу позивачем надано Акт № 19567 від 15.05.2021, який не є належним та достовірним доказом в розуміння ст. 77 та ст. 78 ГПК України на підтвердження факту псування товару та неможливість його реалізації. Також, з наданого акту неможливо встановити причину пошкодження вантажу, а також не надано жодного письмового доказу у її обґрунтування.
Відтак, подані позивачем докази достеменно не підтверджують факт пошкодження товару ФОП Кочергіним М.С., а отже, суд не може дійсно стверджувати про те, що позивач поніс збитки у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Отже, враховуючи те, що перевізником за наявними в матеріалах справи доказами є ТОВ «БС ТРАНС», та у зв'язку з відсутністю (недоведеністю) протиправної поведінки відповідача, в суду наявні підстави стверджувати, що у останнього в контексті викладених вище положень матеріального права, відсутня наявність складу цивільного правопорушення, а відтак і відсутні підстави для стягнення з останнього збитків заявлених позивачем.
За таких обставин у задоволенні первісного позову слід відмовити у повному обсязі.
6.2. Щодо зустрічних позовних вимог ФОП Кочергіна М.С. до ТОВ «БС ТРАНС» про стягнення вартості наданих послуг із перевезення вантажу в розмірі 8000,00 грн.
Частинами 1 та 2 статті 11, статтями 205, 207 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Крім того, вищенаведеними нормативними приписами чинного законодавства чітко встановлена письмова форма договору перевезення вантажу, тоді як Фізична особа-підприємець Кочергін Максим Сергійович у зустрічній позовній заяві посилався на укладення між сторонами 14.05.2021 такого договору перевезення вантажу в усній формі.
Судом враховано положення статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Між тим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту укладення між сторонами 14.05.2021 договору перевезення вантажу, вартість послуг за яким складає 8000,00 грн., у будь-який із наведених способів, а саме: шляхом підписання письмового договору або шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також фактичного виконання умов цього правочину відповідачем.
Крім того, позивачем належними доказами не було доведено суду факту погодження між сторонами виникнення у відповідача обов'язку сплатити позивачу вартість наданих ним послуг перевезення та відповідно домовленої вартості таких послуг.
Також, суд погоджується з доводами відповідача за зустрічним позовом, що позивачем не надано жодних належних доказів звернення до ТОВ «БС ТРАНС» з вимогою про здійснення оплати, направлення акту наданих послуг та виставлення рахунку, з яких суд міг би встановити дійсну вартість наданих ФОП Кочергіним М.С. послуг.
Враховуючи вищенаведені положення, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин щодо погодження вартості перевезення між сторонами відповідного господарського договору перевезення вантажу в спрощений спосіб, оскільки, у матеріалах справи відсутні належні докази, які свідчать про погодження між сторонами істотних умов такого договору.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не надано належних та достовірних доказів, які свідчать про порушення його прав чи законних інтересів, господарський суд вважає позовні вимоги ФОП Кочергіна М.С. про стягнення з ТОВ «БС ТРАНС» 8000,00 грн. вартості наданих позивачем послуг недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до приписів ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову ТОВ «БС ТРАНС» до ФОП Кочергіна М.С. про стягнення збитків та про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП Кочергіна М.С. до ТОВ «БС ТРАНС» про стягнення заборгованості з оплати послуг.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені сторонами при подачі первісного позову та зустрічного позову, відносяться за рахунок платників.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» до Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича про стягнення збитків в розмірі 37598,40 грн. - відмовити повністю.
2. В задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» стягнення 8000,00 грн. - відмовити повністю.
3. Судові витрати по справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «БС ТРАНС» (пр-т Петра Григоренка, 22/20, оф. 434, м. Київ, 04201, код ЄДРПОУ 42712461) та Фізичну особу-підприємця Кочергіна Максима Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повний текст рішення складено 17 січня 2022 р.
Суддя О.В. Цісельський