Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М.
Доповідач -Луганська В.М.
Справа № 415/5314/18
Провадження № 22-ц/810/895/21
12 січня 2022 року місто Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:
головуючого Луганської В.М.
суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,
за участю секретаря: Кузьменко А.О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 ,
на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 05 вересня 2018 року, ухвалене судом у складі судді Фастовця В.М.
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2018 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що 22 квітня 2009 року був укладений договір № б/н, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним і банком - договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі. У зв'язку з порушенням відповідачем виконання зобов'язань за вказаним договором утворилася заборгованість, яка станом на 02 квітня 2018 року становить - 115518,80 грн, яка складається із: 7015,97 грн - заборгованість за кредитом; 108502,83 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, та судовий збір в сумі 1762 грн. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість, яка станом на 02 квітня 2018 року становить - 115518,80 грн, яка складається із: 7015,97 грн - заборгованість за кредитом; 108502,83 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, та судовий збір в сумі 1762 грн.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 05 вересня 2018 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором і за процентами за користування кредитом у розмірі 115518,80 грн, судовий збір в розмірі 1762 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неповне та не всебічне з'ясування обставин справи, порушення судом процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про наявність відносно нього справи в Лисичанському міському суді.
Посилається на те, що не не був ознайомлений із правилами користування платіжною картою та не підписував будь-яких додаткових умов договору про збільшення ліміту та відсотків за договором. Суд першої інстанції не обґрунтував, на підставі яких норм та правил прийняв позицію позивача щодо можливості в односторонньому порядку збільшення фінансового навантаження на відповідача без його згоди. Позивачем не доведено факту користування відповідачем коштами позивача та видачі платіжної карти. Відсутні докази про обізнаність відповідача з правилами користування банківськими послугами.
Скаржник посилається на те, що справа судом першої інстанції розглянута зі спливом строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України та позивачем не було подано заяву про поновлення такого строку, оскільки справу розглянуто без виклику сторін.
У судове засідання представник позивача АТ КБ Приватбанк не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений у визначеному законом порядку. Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до положень ч. ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено зобов'язання за кредитним договором б/н від 22 квітня 2009 року, надані позивачем докази на підтвердження у відповідача заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, є достатніми та переконливими.
Колегія суддів, вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що 22 квітня 2009 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Судом встановлено, що згідно з договором № б/н від 22 квітня 2009 року ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
22 квітня 2009 року відповідачем підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», в якій містяться тарифи банку - базова відсоткова ставка за користування кредитом -2,5% на місяць ( 30% на рік), обов'язковий щомісячний платіж; терміни внесення щомісячних платежів, розмір штрафів, пені).
Таким чином, 22 квітня 2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк», яке змінило найменування на АТ КБ «Приватбанк», та відповідачем у встановленій законом письмовій формі укладено договір б/н, відповідно до умов якого сторони погодили відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок та строк повернення коштів, розмір пені, штрафу. Договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним.
На підставі вищевказаної заяви, відповідачу відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 та видавалася кредитні картки, остання з яких зі строком дії 05/16, про що свідчить довідка ПриватБанк (а.с.11). Строк дії останньої картки зазначено - 05/16. Дані обставини відповідачем не оспорювалися.
В апеляційній скарзі відповідачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог за кредитним договором.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід'ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги: вимога «змагальності» процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції; право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства).
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 06 серпня 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та розгляд справи визначено проводити в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. В ухвалі відповідачу роз'яснювалося його право подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Отже, встановлений судом в ухвалі про призначення справи до розгляду строк для надання відзиву на позовну заяву обчислюється з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, копія ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих матеріалів направлялась на адресу відповідача рекомендованим повідомленням. Однак в матеріалах відсутні докази того, що відповідач отримав копію вказаної ухвали та копію позовної заяви.
Зазначені обставини свідчать про те, що відповідачеві не було відомо про розгляд Лисичанським міським судом Луганської області даної справи. Оскільки відповідач не отримував копію позовної заяви разом з копіями доданих матеріалів, то був позбавлений права подати до суду відзив на позовну заяву у визначений в ухвалі про відкриття провадження строк.
Це не забезпечує дотримання принципу рівності сторін у процесі та змагальності, відповідно до яких кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них, тобто порушує право відповідача на справедливий суд, встановлене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, та Конституцією України.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» від 27 жовтня 1993 року та «Aнкерл проти Швейцарії» від 23 жовтня 1996 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них. (Рішення у справі «Руїс Матеос проти Іспанії»).
Оскільки ОСОБА_1 не знав про розгляд справи Лисичанським міським судом, а також враховуючи те, що розгляд справи проводився у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то це позбавило його можливості надати заперечення на позовну заяву, доводити перед судом переконливість своїх доводів, зокрема подати до Лисичанського міського суду Луганської області заяву про застосування строку позовної давності.
З урахуванням зазначених вище обставин апеляційний суд вважає необхідним прийняти доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі про застосування строку позовної давності.
Згідно зі ст. ст. 526, 530, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ( стаття 610 ЦПК України).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530,631 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, сторони поряд з установленням строку дії договору від 22.04.2009 року, встановили й строки виконання відповідачем окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1,5 ст. 261 ЦК України).
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року зазначено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, поточна заборгованість за тілом кредиту складає 5484, 88 грн, прострочена заборгованість відповідача за тілом кредиту складає 1531, 09 грн грн, яку просить стягнути позивач, виникла станом на 30 травня 2014 року. З вимогами про стягнення заборгованості за кредитом ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду 08 липня 2018 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду. Останній платіж в рахунок погашення заборгованості відповідачем був здійснений 25 липня 2014 року, який було спрямовано позивачем на часткове погашення заборгованості.
Зазначені вище обставини свідчать про те, що на час звернення позивача до суду із позовом сплив трирічний строк позовної давності за тілом простроченого кредиту у сумі 1531, 09 грн, перебіг якого розпочався з 30 травня 2014 року та сплив 30 травня 2017 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає, оскільки позивач до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 1531, 09 грн звернувся 08 липня 2018 року, то такі вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Із наданого АТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем заборгованість по процентам за користування кредитом розрахована за період з 22 квітня 2009 року по 01 жовтня 2017 року. Позивач просить стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 22 квітня 2009 року по 01 жовтня 2017 року у сумі 108502,83 грн.
Позивач з вимогами про стягнення відсотків з відповідача за період з 22 квітня 2009 року по 07липня 2015 року звернувся поза межами строку позовної давності, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити у зв'язку з пропуском строку.
У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зі спливом строку кредитування, як зазначалося вище строк дії картки до 31 травня 2016 року включно, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 01 червня 2016 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2017 року не підлягають задоволенню за необґрунтованістю.
Виходячи з диспозитивності цивільного судочинства (межі заявлених позовних вимог), беручи до уваги визначені банком періоди та суми простроченої заборгованості, погоджений сторонами розмір відсоткової ставки 30% розмір процентів за користування кредитом за період з 08 липня 2015 року по 31 травня 2016 року складає - 1499,20 грн (5484,88 грн (заборгованість за тілом кредиту) х 30% / 360 днів х 328 дні) і вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати відповідно до п.п.1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5484,88 грн та заборгованість по відсоткам за період з 08 липня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 1499,20 грн. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за період з 22 квітня 2009 року по 07 липня 2015 року не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку; за період з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2017 року не підлягають задоволенню за необґрунтованістю.
Щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи виписки за договором, довідки про видані картки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вищезазначені докази було подано з порушенням приписів процесуального законодавства без підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, тому, керуючись ч. 3 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не враховує їх під час перегляду оскаржуваного рішення.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог та апеляційної скарги, з урахуванням ч. 10 ст. 141 ЦПК України, згідно якої при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 05 вересня 2018 року, задовольнити частково.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 05 вересня 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Заявлені вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 , місце реєстрації якого: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк, код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження якого: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 квітня 2009 року за тілом кредиту у розмірі 5484,88 грн, заборгованість по відсоткам за період з 08 липня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 1499,20 грн.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за період з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2017 року відмовити за необґрунтованістю, за період з 22 квітня 2009 року по 07липня 2015 у зв'язку з пропуском строку.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Дата складання повного тексту постанови 17 січня 2022 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.А. Коновалова
М.В. Назарова