Єдиний унікальний номер справи: 361/8807/18 Головуючий у суді першої інстанції: Селезньова Т.В.
Номер провадження: 22-ц/824/3501/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
18 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі: Качалабі О.О.,
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
В Броварський міськрайонний суд Київської області із вказаним позовом звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) в якому просив стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) суму боргу за договором позики у розмірі 75 000,00 доларів США в еквіваленті в національній валюті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на день ухвалення рішення, а також три проценти річних у розмірі 47 7182,54 грн.
Позовні вимоги обгрунтував тим, що 21.05.2015 року він уклав з відповідачем договір позики, за яким передав йому грошові кошти у розмірі 75 000,00 доларів США, про що ОСОБА_1 складено письмову розписку, в якій не передбачено строк повернення ним боргу. Вказував, що 19.02.2018 року направив відповідачу письмову вимогу про виконання зобов'язання за договором позики, в якій зазначалося про необхідність повернення коштів в розмірі 75 000,00 доларів США в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги. Оскільки відповідачем проігноровано таку вимогу, ним неодноразово (24.04.2018 року, 20.07.2018 року, 08.08.2018 року, 22.10.2018 року) на адресу відповідача направлялись аналогічні вимоги, які повертались неврученими адресату з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання". Крім того, позивачем розміщено оголошення в газеті "Урядовий кур'єр" та "Час Київщини".
Таким чином, ОСОБА_2 вважає, що пред'явив вимогу боржнику і здійснив всі можливі заходи досудового врегулювання даного спору, однак відповідач жодним чином не виконує взяті на себе боргові зобов'язання і гроші не повертає.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 75 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на дату ухвалення рішення за офіційним курсом Національного банку України становить 2 115 165,00 грн. (два мільйони сто п'ятнадцять тисяч сто шістдесят п'ять гривень 00 коп.), 3% річних в сумі 47 182,54 грн. (сорок сім тисяч сто вісімдесят дві гривні 54 коп.) та судові витрати 8 810,00 грн., всього стягнуто 2 171 157,54 (два мільйони сто сімдесят одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень) 54 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В доводах апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував правову позицію, викладену Верховним Судом України у справі № 6-1967цс15 від 11.112015 року. Наявна у матеріалах справи розписка, в якій зазначено суму грошових коштів не містить умов отримання позичальником в борг грошей та зобов'язання про їх повернення.
Також звертає увагу на те, що судом не зазначено кількості днів прострочення зобов'язання, стягнення трьох процентів річних здійснене у гривнях України помилково без врахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16.
ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Про день і час розгляду справи в апеляційному порядку на 18.11.2021 року (12 год. 40 хвилин) сторони повідомлені належним чином. Неявка відповідача та його представника, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному порядку не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до розписки позичальника від 21.05.2015 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в позику грошові кошти в сумі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) доларів США, які, у встановлений позивачем у письмовій вимозі від 19.02.2018 року строк не повернув, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики, що в гривневому еквіваленті, станом на дату ухвалення рішення за офіційним курсом Національного банку України становить 2 115 165,00 грн. та три проценти річних в сумі 47 182,54 грн. відповідно до розрахунку позивача, який позичальником не спростовано.
Колегія суддів погоджується із такими висновками, оскільки вони відповідають обставинам справи і узгоджуються з вимогами закону.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина 2 статті 1047 ЦК України).
З правилами частин 1, 2 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
В приписах частини 1 статті 1050 ЦК України зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 21 травня 2015 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 в борг (позику) грошові кошти в сумі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) доларів США, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_1 і виданою ОСОБА_2 (том 1 а.с. 12).
Строку повернення отриманої позики в розписці не вказано.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так як ОСОБА_1 боргові зобов'язання в добровільному порядку не виконує, 19.02.2018 року, позивач, поштовим відправленням пред'явив відповідачу вимогу про повернення боргу за договором позики у семиденний строк з дня її отримання (цінний лист відправлення № 0306105495023) з описом вкладення (том 1 а.с.13-14, 19).
У відповідь на адвокатський запит № 24/Н від 24.04.2018 року, ПАТ надходження поштового відправлення, і у зв'язку з тим, що адресатом не був одержаний вказаний лист, 10.03.2018 року відправлення повернуто за закінченням терміну зберігання ( том 1 а.с.15-16).
В подальшому, позивачем повторно, 24.04.2018 року направлено ОСОБА_1 аналогічну вимогу про повернення боргу (поштове відправлення № 0306105497875) (том 1 а.с.17-18).
З листа ПАТ «Укрпошта» встановлено, що адресату було двічі направлено повідомлення про надходження поштового відправлення, і у зв'язку з тим, що адресатом не був одержаний вказаний лист, 17.05.2018 року відправлення повернуто за закінченням терміну зберігання (том 1 а.с.21).
Аналогічні поштові відправлення за № 0306105363887, № 0306105373220 направлялись відповідачу 08.08.2018 року та 22.10.2018 року (том 1 а.с.22-24, 27).
Згідно інформації сервісу відстеження поштових відправлень ПАТ «Укрпошта», були здійсненні дві спроби вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , і в подальшому поштове відправлення передано на зберігання (том 1 а.с.26, 28).
Вимога про виконання зобов'язання ОСОБА_1 була опублікована ОСОБА_2 в друкованих виданнях «Урядовий кур'єр» від 12.12.2018 року та «Час Київщини» від 14.12.2018 рок (том 1 а.с.29-30).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про належне повідомлення відповідача про необхідність повернення боргу, проте вимогу позивача повернути позику він не виконав.
Так, як вимога повернути позику була пред'явлена відповідачу 19.02.2018 року, тому, з врахуванням приписів ч. 2 ст. 1049 ЦК України суд першої інстанції правильно виходив із того, що строк її виконання становить 30 днів і початком прострочення вимог є 22.03.2018 року, як зазначено у розрахунку позивача.
Також є правильними висновки Броварського міськрайонного суду Київської області щодо обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 в частині отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 75 000 доларів США з врахуванням того, що ОСОБА_1 в судовому засіданні, в суді першої інстанції визнав, що дійсно отримав від позивача в борг кошти в розмірі 75 000,00 доларів США, які зобов'язувався повернути за вимогою. Крім того, відповідач визнав, що на письмову вимогу позивача, повернути позику він у встановлений позивачем строк борг не повернув.
Оскільки відповідач не спростував розрахунок суми трьох процентів річних з простроченої суми грошового зобов'язання, який надано позивачем, суд на законних підставах прийняв його до уваги та стягнув з ОСОБА_1 три проценти річних, починаючи з 22.03.2018 року (початок прострочення вимоги про повернення боргу) по 25.12.2018 року (час подання позову в суд).
Крім зазначеного, доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання суду не надано, тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором позики та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування при апеляційному розгляду не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не зазначено кількості днів прострочення зобов'язання, стягнення трьох процентів річних здійснене у гривнях України помилково без врахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16 підлягають відхиленню, виходячи із наступного.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 3 статті 13 ЦПК України).
Позивач ОСОБА_2 , звертаючись до суду із даним позовом, на підставі частини 1 статті 533 ЦК України визначив, що грошове зобов'язання за договором позики має бути виконане у доларах США, а відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначив у гривнях.
Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року № 6-49цс12.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц та від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц зробила правовий висновок щодо можливості відповідальності за невиконання зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України у разі наявності суми основного боргу у іноземній валюті.
Разом із цим, у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду вказано про право, а не обов'язок суду ухвалювати рішення про стягнення грошової суми (предмета позики) в валюті позики (зокрема, у іноземній валюті), а також і суми 3 % річних за період прострочення її повернення.
Не зазначення судом першої інстанції в рішенні суду кількості днів прострочення зобов'язання законність і обгрунтованість судового рішення не спростовує.
Так, із розрахунку позивача за період прострочення з 22.03.2018 року по 25.12.2018 року кількість днів прострочення становить 279. Три проценти річних за вказаний період визначено із суми боргу 75 000 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 25.12.2018 року курсу гривні до долара - 2743,3934 за 100 доларів США, а за один долар США - 27 грн. 43 коп., що еквівалентно 2 057 542 грн. 50 коп.
Три проценти річних складає: 2 057 542,50*3%/365*279= 47 182,54грн.
Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновку суду в частині визначення процесуальної поведінки відповідача недобросовісною з посиланням на те, що ним завчасно на електронну адресу суду першої інстанції надсилались обгрунтовані клопотання про відкладення розгляду даної справи колегія суддів до уваги не приймає так як вони не впливають на законність судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги про незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, висновків суду про доведеність і обгрунтованість позовних вимог не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги та залишенні без змін рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2020 року.
Керуючись ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар