04 січня 2022 року
м. Київ
справа № 280/1836/21
адміністративне провадження № К/9901/45209/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №280/1836/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області - про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила суд: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Веселівського районного суду Запорізькій області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень (по 21 липня) місяці 2020 року із застуванням обмеження, встановленого частинами першою, третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ, тобто у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити судді Веселівського районного суду Запорізькій області ОСОБА_1 суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень (по 21 липня) місяці 2020 року згідно з вимогами статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, та доплати за вислугу років, з урахуванням виплачених сум суддівської винагороди, без застосування обмеження, встановленого частинами першою, третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачені у зв'язку з обмеженням кошти суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень (по 21 липня) місяці 2020 року у загальній сумі 93615,61 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у сумі 93615,61 грн за період з 18.04.2020 по 21.07.2020; зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 93 615,61 грн за період з 18.04.2020 по 21.07.2020. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
07 грудня 2021 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №280/1836/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди; зобов'язання провести перерахунок суддівської винагороди.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймала посаду судді Веселівського районного суду Запорізькій області.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачкою, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду).
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не були враховані висновки Верховного Суду у справі №340/1916/20 щодо необхідності застосування бюджетного законодавства під час нарахування та виплати суддівської винагороди та висновки Верховного Суду у справах №820/2462/17, №804/3790/17, №814/1274/17 щодо відсутності ретроспективної дії рішень Конституційного Суду України, з урахуванням яких рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не підлягало застосуванню до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Водночас, посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду у справі №340/1916/20, скаржник наводить лише витяг із цієї постанови, який не підтверджує, що викладені ним висновки не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні спірної постанови.
Судом також установлено, що правовідносини у цій справі та у справах №820/2462/17, №804/3790/17, №814/1274/17, на які посилається скаржник, не є подібними, зокрема, з урахуванням того, що у справах №820/2462/17, №804/3790/17, №814/1274/17 предметом розгляду було питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України.
Крім того, у касаційній скарзі Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області зазначено про незастосування висновку Верховного Суду у справах №340/1727/20, №340/1901/20 та №160/6740/20 щодо того, що рішення на користь суддів виконуються за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» шляхом «безспірного списання» ДКС України коштів із вказаної бюджетної програми. Проте останнім не було вказано, яку саме норму права суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував без урахування висновків, викладених у вказаних постановах суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник вказує на підставу касаційного оскарження пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19.
Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права.
При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Необхідно зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom», заява №27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміна суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання.
З урахуванням викладеного та наведених скаржником підстав для необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19, Суд не вважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких підстав клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, про відстрочення строку сплати судового збору, про зупинення виконання судових рішень не підлягають вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №280/1836/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська