05 січня 2022 року
м. Київ
справа № 817/2205/17
адміністративне провадження № К/9901/47429/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, про визнання протиправним та скасування наказу,
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ від 03 липня 2017 року №2100/5 «Про анулювання доступу державного реєстратора комунального підприємства «Сарненське бюро технічної інвентаризації» Сарненської районної ради ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Справа неодноразово розглядалася судами.
Постановою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 30 липня 2020 року скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
20 грудня 2021 року ОСОБА_1 повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Заявник просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов.
Предметом спору у цій справі є правомірність наказу про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Справу розглянуто судами за правилами загального позовного провадження.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив незастосування висновку Верховного Суду, сформованого у постановах, ухвалених у справах №802/535/17-а та 826/14577/15 щодо застосування положень статті 24 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) і правових позицій Верховного Суду, висловлених у справах №№826/11456/17, 826/19452/16, 826/9046/16 та 826/14385/16.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Перевіряючи аргументи ОСОБА_1 щодо незастосування висновку Верховного Суду, сформованого у постановах у справах №№802/535/17-а та 826/14577/15, Судом установлено, що спірні правовідносини у цій справі не є подібними до спірних.
Так, із змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з прийняттям відповідачем наказу про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Спірний наказ прийнято відповідачем на підставі висновків камеральної перевірки, проведеної за скаргами фізичних осіб, які є власниками квартир. Так, цією перевіркою було виявлено, що позивачем допущено порушення норм чинного законодавства України під час вчинення реєстраційних дій, що призвело до подвійної реєстрації прав власності на квартири. Зокрема, за наявності попередньої реєстрації права власності за фізичними особами, ОСОБА_1 провів реєстрацію права власності на незавершені будівництвом квартири за Приватним підприємством -фірмою «Інтерекопласт», що суперечить вимогам пункту 5 частини першої та частині другій статті 24 Закону №1952-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими передбачено, що за наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Проаналізувавши зміст судових рішень у справах №№802/535/17-а та 826/14577/15 на які посилається ОСОБА_1 , як приклад правильного застосування положень статті 24 Закону №1952-IV, Верховним Судом установлено, що правовідносини в указаних справах, які не є подібними до спірних. Так у справі №826/14577/15 предметом оскарження були дії державного реєстратора, вчинені ним з приводу реєстрації права власності на нежилі приміщення за договором купівлі-продажу, укладеним з підприємством, щодо якого порушено справу про банкрутство. Водночас у справі №802/535/17-а оскаржувалися дії державного реєстратора щодо реєстрації нею прав на земельну ділянку, на підставі довіреності, виданої представнику особи, яка на час вчинення таких дій померла. Висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 24 Закону №1952-IV у зазначених спрвавах сформовано з урахуванням особливостей цих справ, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для таких правовідносин.
Натомість предметом спору у цій справі є правомірність застосування до державного реєстратора заходу дисциплінарного впливу у вигляді зупинення доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі висновків камеральної перевірки.
Крім того, приписи статті 24 Закону №1952-IV містять п'ять частин і Верховний Суд у наведених у касаційні скарзі рішеннях застосовував різні частини. Водночас, заявник касаційної скарги не вказав яку саме частину, її пунк застосовано судами попереднії інстанцій всупереч висновку Верховного Судуу у подібних правовідносинах.
Суд також відхиляє посилання ОСОБА_1 на правові позиції Верховного Суду, висловлені у справах №№826/11456/17, 826/19452/16, 826/9046/16 та 826/14385/16, так як заявник лише навів окремі цитати із зазначених судових рішень, проте не зазначив норми щодо якої сформовано такий висновок та не виклав мотиви у системному зв'язку з обставинами цієї справи, з урахуванням її індивідуальних ознак.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності оскаржуваного наказу. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Отже, у скарзі відсутні обґрунтовані мотиви, за яких суд може відкрити касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Лише загальні посилання на застосування норми права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, про визнання протиправним та скасування наказу повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко