04 січня 2022 року
м. Київ
справа № 640/24537/19
адміністративне провадження № К/9901/46172/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі №640/24537/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 14.11.2019 №1483ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора організаційно-методичного відділу Головного слідчого управління (на правах Департаменту) Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.11.2019;
- поновити ОСОБА_1 в органі прокуратури на посаді прокурора організаційно-методичного відділу Головного слідчого управління (на правах Департаменту) Генеральної прокуратури України або на посаді аналогічної кваліфікації з 20.11.2019;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.11.2019 по дату фактичного поновлення на посаді.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, в позові відмовлено.
16 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України, останній просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позов.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора організаційно-методичного відділу Головоного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник указує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року щодо звільнення прокурора з посади у Генеральній прокуратурі України до початку функціонування Офісу Генерального прокурора. Системний аналіз практики Верховного Суду дає підстави для висновку про те, що судом касаційної інстанції досліджувались виключно правовідносини щодо звільнення осіб з посад прокурорів після початку функціонування Офісу Генерального прокурора (тобто після 02.01.2020).
Суд зазначає, що предметом спору у справі є законність наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
У постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №640/25298/19 та від 26 листопада 2021 року в справі №200/14545/19-а викладено правовий висновок щодо питання правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням прокурором атестації.
Щодо твердження скаржника, що таке звільнення відбулось за наявності відповідного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, яка була утворена не в Офісі Генерального прокурора, Суд зазначає таке.
Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 №351 (опублікованого у газеті «Голос України» 23.12.2019 №248) днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.
Водночас відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
З наведених норм вбачається, що застосування відповідачем підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» на момент звільнення позивача не потребувало наявності рішення Генерального прокурора стосовно початку роботи Офісу Генерального прокурора.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20.
Таким чином, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах є помилковими.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, скаржник указує, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини щодо правомірності звільнення позивача з посади у Генеральній прокуратурі України до початку функціонування Офісу Генерального прокурора та застосування у спірних правовідносин пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року.
Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз наведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отже, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає таке обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не обґрунтовано передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких підстав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі №640/24537/19 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська