04 січня 2022 року
м. Київ
справа № 580/1605/21
адміністративне провадження № К/9901/47125/21
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №580/1605/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу відповідача від 26.02.2021 № 32-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення позивача з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01.03.2021 в зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити позивача з 02.03.2021 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську або іншому державному органі, який є його правонаступником, на посаді, що є аналогічною посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2021 по день прийняття рішення судом у справі;
- рішення суду у частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
21 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і стаття 13 КАС України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення державного службовця з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування ч. З ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону № 440- ІХ від 14.01.2020) у подібних правовідносинах (звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ від 14.01.2020 без пропонування вакантних посад) викладені у постанові від 15.07.2021 у справі № 140/6353/20 та від 16.06.2021 у справі № 440/1964/20, що призвело до її порушення та порушення п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та неправильного вирішення справи.
Разом з тим, у вищенаведених справах судові рішення суддів першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справи направлені на новий розгляд у зв'язку із невстановленням фактичних обставин справи, які мали значення для правильного вирішення спору.
Посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує про необхідність відступлення від правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, відповідно до якого вжите у частині третій статті 87 Закону України "Про державну службу" слово «може» означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Разом з тим, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Водночас, скаржником необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування норми права обгрунтовується хибністю та невідповідністю, на думку скаржника, висновку Верховного Суду нормам міжнародного права щодо повноважень роботодавця в частині звільнення працівника, що не може вважатися належним обгрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах (звільнення державного службовця ДБР за ініціативою суб'єкта призначення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» при зміні правового статусу ДБР), ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції Закону № 305-ІХ від 03.12.2019 у взаємозв'язку з підпунктом 1 пункту 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», ч. 5 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та ч. 6 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»;
- п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у взаємозв'язку із ст. 43 Закону України «Про державну службу».
- п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ від 14.01.2020 (звільнення державного службовця, у якого наявний допуск до державної таємниці), без пропонування вакантних посад відповідно до ч. З ст. 87 Закону № 889-VIII) ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (ратифікована 04.02.1994) та пункту а) ст. 24 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчинена 3 травня 1996 року (ратифікована 14.09.2006);
- п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ від 14.01.2020 без застосування переважного права залишення на роботі) пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414;
- п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ від 14.01.2020 (при віднесенні посади слідчого ДБР до категорії рядового і начальницького складу ДБР) підпункту 4 пункту 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»;
- п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ від 14.01.2020 звільнення державного службовця, не пропонуючи вакантних посад, у той час, як відносно інших державних службовців здійснюється переведення без проведення конкурсу) ст. 24 Конституції України, пункту 7 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну службу», ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» у їх системному взаємозв'язку.
Зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 87 Закону України «Про державну службу», скаржник сам наводить рішення Верховного Суду щодо застосування цієї норми (постанови Верховного Суду від 28 липня 2021 у справі №640/11024/20, від 15.07.2021 у справі № 140/6353/20 та від 16.06.2021 у справі № 440/1964/20). Тобто зміст касаційної скарги у цій частині є суперечливим та взаємовиключним.
При цьому, обгрунтування підстав касаційного оскарження у відповідності до частини 4 статті 328 КАС України має наводитись у взаємозвязку із посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, натомість, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що не всі норми права, зазначені скаржником, застосовані судом при вирішенні спору. Як і не вбачається, що ці норми права мали бути застосовані судом за наслідками розгляду позову та правового обгрунтування позовних вимог.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також скаржник посилається на пункт 4 ч. 4 ст. 328, а саме, пункт 1 ч. 2 ст. 353 КАС України - суд не дослідив зібрані у справі докази.
Однак, у випадку посилання на статтю 353 КАС України, вона має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення та за умови обґрунтованості такої підстави.
Оскільки скаржником не доведено підстав, передбачених пунктами 1-3 частини 4 статті 328 КАС України, посилання на пункт 1 ч. 2 ст. 353 КАС України є необгрунтованим та не може бути самостійною підставою касаційного оскарження.
Посилаючись на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України щодо встановлення обставин на підставі недопустимих доказів є необгрунтованим, оскільки скаржником не зазначається, що певний доказ отриманий з порушенням порядку, встановленим законом.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність скаржником підстав касаційного оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №580/1605/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська