ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/26505/21
провадження № 3/753/485/22
"05" січня 2022 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Коренюк А.М., розглянувши матеріали, які надійшли від Управління патрульної поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, за статтею 187 ч.1 КпАП України, -
19.10.2021 року ОСОБА_1 , який згідно ухвали суду від 04.12.2020 року перебуває під адміністративним наглядом, був відсутнім за місце проживання о 23 год. 30 хв., чим порушив правила адміннагляду.
Своїми діями вчинив правопорушення, передбачене статтею 187 ч.1 КпАП України.
Правопорушник на виклик суду не з"явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи за адресою, яка вказана в протоколі про адміністративне правопорушення - рекондованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).
Заяви про причини неприбуття до суду не надходили.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності правопорушника, на на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року, набула чинності для України 11 вересня 1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі « Бендерський проти України (заява № 22750 / 02 параграф 42 - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КпАП України відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з вимогами ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
А відповідно до положень ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зміст принципу «поза розумним сумнівом» сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі « Кобець проти України», відповідно до якого доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Отже, докази повинні бути настільки переконливими, що сумнівів при розгляді справи не повинно бути, а якщо вони є, то повинні тлумачитись тільки на користь особи, відносно якої вирішується питання щодо притягнення до відповідальності.
Суть адміністративного правопорушення - є основною складовою правопорушення.
Особа, щодо якої складений протокол/постанова про адміністративне правопорушення, має знати в чому вона звинувачується.
Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч.1 ст. 8 КпАП України).
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч.1 ст. 9 КпАП України).
Відповідно до ст. 280 КпАП України суд при розгляді справи зобов"язаний з"ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з статтею 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Так, докази про вчинення ОСОБА_1 правопорушення за ч.1 ст. 187 КпАП України є належними та допустимими, оскільки зібрані в установленому законом порядку, і у своїй сукупності, взаємозв'язку, достатності та достовірності повністю підтверджують фактичні обставини вчинення даного адміністративного правопорушення, та винуватість в них такої особи.
Докази, які б спростовували факт вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення, не встановлені.
Його вина підтверджується матеріалами адміністративної справи: протоколом адміністративного правопорушення, рапортами працівників міліції, постановою суду про встановлення адміністративного нагляду.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи особу правопорушника, наслідки вчиненого правопорушення, сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак, за якими можна констатувати винуватість правопорушника доведеною, суддя вважає за необхідне застосувати до такого правопорушника адміністративне стягнення, як це передбачено диспозицією та санкцією ч.1 ст. 187 КпАП України.
Порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд, а саме: 1) неявка за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; 2) неповідомлення працівників Національної поліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах; 3) порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; 4) порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста); 5) нереєстрація в органі Національної поліції - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 401 КУпАП України судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
На підставі викладеного та керуючись статтями 187 ч.1, 283-285 КпАП України, Закону України "Про суджовий збір", суддя -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення за статтею 187 частини 1 КпАП України та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 (вісімдесят п'ять) гривень на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 496 (чотириста дев"яносто шість) гривень 20 (двадцять) копійок.
Постанова судді може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або на неї може бути внесено протест прокурора до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення через Дарницький районний суд м. Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Копію постанови невідкладно направити для відома правопорушнику, та для виконання - до ВДВС РУЮ за територіальністю.
Строк звернення до виконання - три місяці.